Взаємодію суспільства і навколишнього середовища слід розглядати насамперед як систему ієрархічно підпорядкованих суперечностей. Граничним ступенем антагоністичного руху суперечностей взаємовідносин суспільства і природи є екологічна криза.
Суперечливість сучасного природокористування. Генеза екологічних проблем суспільства (криза)
екологічна забруднення атмосфера природокористування
Основні чинники виникнення екологічної кризи: переважно екстенсивний, природомарнотратний розвиток економіки із застосуванням екологонебезпечних технологій призвів, зрештою, до надзвичайного загострення взаємовідносин між природою та суспільством. Можливості біосфери забезпечувати зростаючі людські потреби у природних благах, знешкоджувати й асимілювати величезні обсяги забруднюючих речовин і відновлювати екологічний потенціал нині перебувають на межі цілковитого вичерпання. Природні продуктивні сили, по-перше, у дедалі більших масштабах використовуються задля отримання споживчих благ, а по-друге - прискореними темпами руйнуються та деградують. Звідси виникає суперечність між високим рівнем розвитку соціальних продуктивних сил та екологічним станом природного середовища, яке перманентно погіршується. При цьому соціально-економічна система поки що неспроможна створити адекватні форми і способи розв'язання цієї суперечності, що й зумовило накопичення негативних екологічних наслідків.
Отже, екологічна криза - це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктивних сил і виробничих та інституційних відносин даного способу виробництва ресурсно-екологічним можливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку продуктивних сил, методи природокористування, наявні виробничі відносини та відносини надбудови того чи іншого способу виробництва призводять до антагоністичних суперечностей із навколишнім середовищем, які адекватно і вчасно не розв'язуються. Тому і теоретично, і практично зовсім неправомірно підходити до вирішення екологічних та економічних проблем відокремлено, розриваючи «генетичний» зв'язок процесів їх появи і зняття.
Слід зазначити, що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому (власному) розумінні екологічна криза - це виснаження і деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишнього середовища, екологічних умов життя та економічної діяльності, в широкому розумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносин природокористування взагалі.
Безперечно, що внутрішніми причинами розгортання сучасної екологічної кризи слід вважати саме суперечності взаємовідносин суспільства з довкіллям. Умовно їх можна об'єднати в чотири групи:
суперечності, зумовлені розвитком продуктивних сил;
суперечності, які виникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин;
суперечності, викликані впливом наявних форм суспільної свідомості;
суперечності, породжені невідповідністю законів розвитку суспільства законам функціонування біосфери.
До речі, глибинну основу загострення екологічної кризи становлять суперечності другої групи, серед яких чільне місце посідає антагонізм між загальноекономічним призначенням природи та загальнолюдськими потребами в її раціональному використанні, з одного боку, та обмеженими соціально-економічними функціями, які їй нав'язуються домінуючими виробничими відносинами, з іншого. Крім того, антагонізм між якісно новим характером і масштабами впливу людства на природноресурсовий потенціал та неадекватністю соціальних форм організації відносин природокористування також поглиблює екологічну кризу. Вивчення внутрішніх причин поглиблення екологічної кризи зовсім не зменшує ролі безпосередніх чинників впливу на природу у формуванні сучасних суперечностей природокористування. Не будучи прямими джерелами виникнення цих суперечностей, вони, однак, є своєрідними каталізаторами, які сприяють визріванню протилежностей та їхньому рухові аж до загострення.
До основних чинників посилення екологічної кризи слід віднести:
кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил;
розвиток науково-технічного прогресу без урахування екологічних вимог та обмежень;
панування моделі ресурсомісткого, еколого-деструктивного економічного зростання з орієнтацією на збільшення обсягів споживання матеріальних благ;
зростання чисельності народонаселення (демографічний «вибух»);
стихійну антиекологічну урбанізацію (еколого-урбанізаційну кризу); мілітаризацію національних економік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів.
Екологічні кризи за своїм проявом поділяються на дві групи: які мають вибуховий характер (ядерні аварії на ЧАЕС та ЛЕС «Трімайл-Айленд», аварії на хімічних підприємствах у містах Уфі, Бхопалі); другу групу складають повільні за характером розгортання екологічні кризи, що можуть розвиватися десятиліттями, доки нагромаджувані кількісні зміни у природному середовищі не трансформуються в якісні (екокриза Аралу та Приаралля, опустелювання землеробських регіонів).
Із часом якісне ускладнення суперечностей природокористування, зростання їхніх просторових масштабів, з одного боку, та посилення інтернаціоналізації господарських зв'язків, екологічної взаємозалежності держав (виникнення транскордонних екологічних ефектів антропотехногенної діяльності, експорт власних національних екологічних проблем за кордон), а також зростання обсягів споживання і, відповідно, забруднення міжнародних природних ресурсів (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір) - з іншого, призведе до появи й загострення глобальних екологічних суперечностей.
Ґенеза наведених суперечностей означає виникнення вперше в історії людства залежності кожної національної економічної системи й усього світового господарства від стану та змін планетарних природних умов і процесів. Сучасні глобальні екологічні суперечності по суті свідчать про гострий конфлікт між велетенською за своїми масштабами та інтенсивністю природо-трансформаційною діяльністю людства і біосферними процесами, їхніми асиміляційним та відтворювальним потенціалами. Нині правомірно говорити про інтернаціоналізацію ґенези суперечностей природокористування аж до конфліктного стану, тобто про реальну загрозу глобальної екологічної катастрофи.
Основні екологічні проблеми сучасного суспільства
Урбанізація та її вплив на природне середовище
Урбанізацію неможливо розглядати без зв'язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах зростає чисельність населення. Сучасні великі міста - це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.
Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивного характеру, а саме:
* наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
* зосередження закладів науки та культури;
* забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
* можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
* розвиток міжнародної та регіональної культури.
При цьому з‘являються и певні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.
Забруднення атмосфери міст
Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.
У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу. В міському повітрі завжди зростає обсяг оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі, сірчані та свинцеві сполуки. Міста ніколи не пристосуються до такої кількості автотранспорту.
Міста - основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних формах. Досить широко використовується викопне паливо - кам'яне вугілля, нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. До житлових будинків та виробничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики, газу, парового опалення.
Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров'я міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам'яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму.
Специфіка проживання в місті призводить до того, що люди 80-95% свого часу проводять в приміщеннях (житлові будинки, метро, службові приміщення). Одним з показників якості міського життя є повітря приміщень, яке забруднено в 100 разів більше ніж зовні.