На північ і на південь від чорноземної зони поєднання гідротермічних і біохімічних умов несприятливе для синтезу і накопичення гумусу. В умовах посушливого клімату (сухі степи, напівпустині і пустині) біологічна продуктивність рослинних угруповань незначна, а рештки відмерлих рослин швидко розкладаються до повної мінералізації. На північ від чорноземів, в умовах тайгово-лісової зони переважає синтез фульвокислот, які легко вимиваються атмосферними опадами в нижні горизонти.
грунт гумус родючість земельний
2. Облік, оцінка, раціональне використання та охорона грунтів
2.1.1 Поняття про родючість грунту
Серед матеріальних умов, які необхідні для життя людей, ґрунтовий покрив Землі займає особливе місце. Він є першою передумовою і природною основою в багатьох галузях народного господарства. Без грунту неможливе суспільне виробництво. В різних галузях виробництва, які використовують землю, враховують різні властивості грунту. В промисловості ґрунти і ґрунтоутворюючі породи функціонують лише як фундамент, на якому відбувається процес виробництва. Виробництво продукції в цьому випадку не залежить від властивостей грунту. В будівництві важливе значення мають рельєф, механічний і хімічний склад ґрунтів і ґрунтоутворюючих порід.
Галуззю народного господарства, яка повністю базується на використанні ґрунтів, їх основної властивості - родючості, є землеробство. В цій галузі грунт є економічною основою, основним засобом виробництва
Порівняно з іншими засобами виробництва грунт має ряд специфічних особливостей:
1. Всі засоби виробництва, крім ґрунту, є результатом людської праці; грунт є природно-історичним тілом, продуктом самої природи і як засіб виробництва передує праці. Засобом виробництва грунт стає в процесі праці.
2. Грунт є незамінним засобом виробництва. В інших галузях виробництва замість одних можна використати інші, досконаліші засоби виробництва. В землеробстві грунт не можна замінити ніякими засобами. Грунтовий покрив планети просторово обмежений. Його площу неможливо розширити. Крім того, використання ґрунту пов’язано з постійністю місця, з його фізичним не переміщенням.
3. На відміну від інших засобів виробництва, які в процесі використання фізично і морально зношуються, грунт є вічним засобом. За правильних умов використання він не зношується, а в разі дбайливого до нього ставлення поліпшується, родючість його підвищується.
Родючість – невід’ємна специфічна властивість ґрунту. Вона створюється у процесі ґрунтоутворення в безперервно змінюється залежно від характеру хімічних, фізичних, фізико-хімічних та біологічних процесів, на які, в свою чергу, впливають фактори ґрунтоутворення.
Вчення про родючість ґрунту розробляли вчені багатьох поколінь. В сучасному ґрунтознавстві грунт розглядають як материнський організм, який трансформує сонячну енергію та речовини навколишнього середовища і забезпечує життя рослин необхідними факторами: вологою, поживними речовинами, повітрям і частково теплом.
Всі фактори життя рослин, крім світла, є факторами родючості грунту. Рівень родючості ґрунту визначають кількісним показником того чи іншого фактора. Для нормального росту і розвитку рослин грунт повинен мати:
1) оптимальний вміст макро- і мікроелементів в легкодоступній для рослин формі;
2) оптимальний вміст води в доступній для рослин формі (насамперед капілярної);
3) достатню кількість кисню;
4) достатню кількість тепла.
У ґрунті не повинно бути шкідливих для рослин сполук (кислот, лугів тощо). В конкретних умовах ґрунтоутворення встановлюються певні параметри ґрунтових режимів, від яких залежить рівень родючості. Основними грантовими режимами є: температурний, водний, повітряний, поживний, сольовий, окислювально-відновний та ін.
Крім того, родючість грунту залежить від цілого ряду фізичних, хімічних, фізико-хімічних і біологічних показників.
Науково-дослідними установами і практикою сільського господарства розроблений комплекс заходів відтворення родючості грунтів, запровадження якого в передових господарствах дає високий економічний ефект.
Розрізняють такі види родючості ґрунтів: природну, штучну (або ефективну) і потенціальну.
Природна родючість визначається властивостями і режимами цілинних (природних) ґрунтів, яка формується під впливом природних факторів. Це та родючість, яку має грунт в природному стані без втручання людини. Природна родючість оцінюється продуктивністю природних фітоценозів на одиниці площі.
Штучна родючість. Якісні і кількісні зміни ґрунту, які зумовлені втручанням людини, характеризують їх штучну родючість. Отже, штучна родючість – це результат цілеспрямованого впливу людини на поліпшення властивостей ґрунту.
В літературі часто використовують синоніми видів родючості. Штучну родючість розглядають як ефективну. Інші автори розуміють під ефективною родючість сукупність природної і штучної родючості. Крім того, замість терміна ефективна використовують термін економічна родючість. Цей вид родючості (ефективна, економічна) оцінюється урожайністю сільськогосподарських культур. Вона залежить від рівня природної родючості, умов використання ґрунту, рівня розвитку науки, техніки та реалізації їх досягнень.
Економічну родючість пов’язують ще з економічною оцінкою ґрунтів на різних ділянках залежно від рельєфу, розташування їх в земельному масиві, відстані від садиби, зручності використання.
Будь-який грунт має певний запас поживних речовин, який частинами щороку витрачається на формування урожаю сільськогосподарських культур. Запасний фонд поживних речовин, форми їх сполук, певний взаємозв’язок властивостей і режимів визначають здатність ґрунту тривалий час підтримувати високий рівень ефективної родючості. Таку здатність називають потенціальною родючістю.
Високу потенціальну родючість мають чорноземні ґрунти, темно-каштанові, низьку – підзолисті. Меліоративні заходи (осушення, зрошення, вапнування, гіпсування) підвищують потенціальну родючість ґрунтів.
Крім того, виділяють відносну родючість ґрунту. При цьому розуміють родючість цього типу ґрунту щодо певної групи або виду рослин. Той самий грунт для рослин родючий і низькородючий для інших. Так, дерново-підзолисті ґрунти Полісся (кислі, малогумусні) родючі для лісових рослин і низькородючі для степових і культурних рослин.
2.1.3 Оцінка родючості та шляхи її поліпшення
Після освоєння цілинного ґрунту, залежно від особливостей його використання, інтенсивності агротехнічних заходів, родючість його змінюється.
При дотриманні науково обґрунтованої системи землеробства родючість, як правило, підвищується. Однак частіше, в результаті недбалого ставлення до землі, рівень її знижується. Тому періодично оцінюють рівень родючості ґрунту.
Основною оцінкою ґрунтів є якісна оцінка, або бонітування.
Під бонітуванням розуміють порівняльну оцінку ґрунтів,їх потенціальної родючості по відношенню до природних або культурних фітоценозів.
Показником якості ґрунтів є бонітет – кількість балів щодо найкращого ґрунту, бонітет якого приймають за 100 балів. Для кожного типу ґрунту з урахуванням кліматичних, геохімічних та інших умов складають шкалу бонітування – перелік властивостей цього ґрунту, які корелюють з урожайністю сільськогосподарських культур.
Другою оцінкою родючості ґрунтів є агровиробниче групування. Ця оцінка ґрунтується на виділенні серед великого різноманіття ґрунтів території з однорідними ґрунтами, які мають однакові або подібні агрономічні показники і які потребують однотипних меліоративних заходів (наприклад, кислі, лужні, еродовані, заболочені та інші групи).
Бонітування та агровиробниче групування ґрунтів – основа економічної оцінки земель. Економічна оцінка земель – порівняльна цінність ґрунту як засобу виробництва на основі економічних показників його якості.
Крім того, застосовують біологічну оцінку родючості ґрунтів. Вона ґрунтується на визначенні середньорічної біологічної продуктивності рослин на даному ґрунті.
Нераціональне використання ґрунтів, не дотримування основних законів землеробства призводять до виснаження родючості ґрунту, до зниження його економічної оцінки.
Основними заходами підвищення родючості ґрунтів є правильна система обробітку ґрунту, раціональне застосування органічних і мінеральних добрив, застосування науково обґрунтованих меліоративних заходів, впровадження сівозмін, високопродуктивних сортів сільськогосподарських рослин, ефективна боротьба з бур’янами, шкідниками і хворобами культурних рослин.
Під земельними ресурсами розуміють сільськогосподарські землі та інші ділянки землі, які використовують в різних галузях діяльності людини: сільському, лісовому, водному господарствах, при будівництві різних об'єктів, наукових дослідженнях, обороні тощо.
Всі земельні ресурси світу або окремої країни складають земельний фонд.