Міжнародні природоохоронні організації
Зміст
Вступ
1. Усвідомлення необхідності захисту природи й перші кроки в цьому напрямку.
2. Розвиток природоохоронної діяльності на сучасному етапі.
3. Міжнародні організації системи ООН. Системи моніторингу. Наукові й навчальні установи.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Міжнародні природоохоронні організації відіграють величезну роль на даному етапі розвитку суспільства. Їхнє створення було викликано катастрофічними змінами в навколишнім середовищі, вони були покликані захистити природу й, по суті, повинні врятувати насамперед самої людини.
Я вважаю, що за допомогою всіх цих міжнародних природоохоронних організацій людина захищає насамперед себе від результатів власної діяльності. Адже голосні заяви про те, що наближається глобальна катастрофа й що якщо ми не вживемо заходів по порятунку навколишнього середовища, то життя на планеті загине, м'яко говорячи, не відповідають дійсності. Що б не трапилося, життя на планеті не загине. Адже наша Земля за 5 мільярдів років свого існування переживала й не такі катастрофи. І трапиться зараз навіть ядерна війна, то Життя, пускай у вигляді бактерій і суперечка, однаково збережеться. І через сотні мільйонів років знову відродиться в не меншому, чим зараз розмаїтості. Але людина цього вже не побачить.
Таким чином, якщо ми хочемо вижити, то в першу чергу ми повинні подбає про навколишньому нас світі, а зробити це ми можемо лише спільно. І першими кроками в цьому напрямку і є діяльність різних міжнародних природоохоронних організацій.
Зараз у світі існує величезна кількість різних організацій, об'єднань, форумів, які ставлять перед собою ціль захистити природу. Однак, як не дивно, ми, найчастіше, навіть не представляємо чим займається та або інша організація, а багато хто ніколи навіть не чули про більшість із них. А в літературі, як я переконався на власному досвіді, найчастіше можна зустріти лише дві крайності: або простої згадування назви який або організації, або повна характеристика діяльності який або з них. Це й підштовхнуло мене до написання цієї роботи.
При написанні даної роботи я не ставив перед собою ціль "осягнути неосяжне" і охопити всі міжнародні організації, що займаються питаннями охорони навколишнього середовища. Ціль моєї роботи полягала в тому, щоб представити загальну інформацію про найбільш відомі міжнародні урядові й неурядові організації, інформаційні системи й т.д. І показати їхня роль у сучасному світі.
1. УСВІДОМЛЕННЯ НЕОБХІДНОСТІ ЗАХИСТУ ПРИРОДИ Й ПЕРШІ КРОКИ В ЦЬОМУ НАПРЯМКУ
Природа - це навколишній нас мир у всім різноманітті його проявів. Природними об'єктами є як живі організми й неживе середовище (гірська порода і її утворення, вода, повітря), так і явища, процеси, що супроводжують взаємодію тіл і речовин: електричні, електромагнітні, гравітаційні поля, припливи, вітер, і ін.
У природі всі пов'язано й взаємообумовлено, характерна її особливість - безперервна зміна, розвиток.
Людина є продуктом природи, її частиною, належить їй, за словами Ф. Энгельса "плоттю, кров'ю й мозком", перебуває "усередині її". Разом з розвитком природи відбувається розвиток людини. Для забезпечення свого існування він одержує від природи все необхідне: повітря, яким він дихає, воду їжу, одяг, - не говорячи про задоволення вищих потреб - духовних і эстетических. Людина, таким чином, вступає в цілеспрямовану, усвідомлену взаємодію із природою, виступаючи споживачем її багатств.
На ранніх етапах розвитку ця взаємодія носила обмежений у територіальному відношенні характер і зміни в природному середовищі були незначними. Так, у первісному суспільстві основними видами промислу були полювання, рибальство, збір диких рослин і плодів. Пізніше, коли людина навчилася землеробства й скотарству, перетворення стали більше широкими. Люди розорювали значні простори, займали більші території під пасовища, вирубували лісу для сільськогосподарських потреб.
Прогрес науки й техніки, що супроводжує розвиток людського суспільства в другій половині XIV і особливо в XX сторіччі, з однієї сторони дозволили людині значно перебороти залежність від природи й забезпечити зростаючі потреби, але, з іншого боку, різко збільшився вплив на природне середовище. У цей час для задоволення власних потреб людство одержує з надр планети 25 тонн різної сировини в рік у розрахунку не 1 жителя. Для сільськогосподарських потреб використається близько 25-30% суши, а разом із продуктивним лісом - 50-55%, тобто практично людиною освоєні всі зручні землі планети, споживання ж промислових рибних ресурсів у світовому океані підходить до межам біологічних можливостей.
Поряд із цим, у навколишнє середовище надходить усе більше й більше різних шкідливих речовин, у результаті різні аварій і катастроф наноситься непоправний збиток природі...
У такий спосіб ми бачимо, що сучасне людське суспільство, що володіє секретом ядерної енергії й регулюванням на рівні клітки, стало потужною творчою силою, але одночасно й такий, котра здатна завдати непоправних шкоди подальшому існуванню всього живого на землі, Найжорстокіша необхідність змусила людину шукати шляхи розумної взаємодії із природою: виникла спеціальна область діяльності, що одержала назву охорони природи.
Зачатки усвідомленого відношення людини до природи були вже на перших етапах розвитку у вигляді релігійних заборон на промисел окремих тварин, оголошення священними окремих територій.
У древніх народів Єгипту, Індії священними вважалися тварини (змії, мавпи, окремі копитні, тигри, деякі комахи), рослини (лотос, дерева), скелі, водні джерела і їхні мешканці. Всі вони строжайше охоронялися. Ці звичаї збереглися й понині в ряді країн. Існували правила полювання в древніх хантов і мансі. Древній китайський філософ Лао-Цзы (VI в. до н.е.) призивав берегти лісу, щоб не викликати стихійні лиха. Китайський поет Сыма-Слы-Жу (I в. до н.е.) у своїх добутках згадує, що правителі того часу мали території, богатые рослинністю й тваринами, на яких не дозволялося землеробство, незважаючи на голод, що панував. У Римській імперії (I в. до н.е.-V в. н.е.) проводилися заходи щодо очищення міських стічних вод і наступному використанню їх для сільськогосподарського зрошення. Розвиток феодального землеволодіння також зіграло почасти свою природоохоронну роль. З метою охорони великих земельних наділів від зазіхань безземельних трудівників і городян феодали створювали заповідні території. В XI-XII вв. такі заповідники виникли на території нашої країни: Біловезька пуща, Сім Островів. У цей період розвивалося державне природоохоронне законодавство. У Польщі в XI в. був видано указ про охорону турів. При Ярославові Мудрому був складений звід законів, у якому втримувалися розділи по охороні лісів і окремих тварин. Роботи з охорони природи почали проводитися в XIV в. у Франції. З відкриттям і використанням вугілля для палива в Англії, у Лондоні через сильне забруднення повітря в 1273 р. був прийнятий закон про заборону спалювання вугілля для опалення. Відзначається розвиток природоохоронної діяльності при Петрові I, коли особлива увага приділялася лісам. Петром I були закладені основи організованого лісівництва, створені спеціальні інструкції про порядок рубань і охорони лісів, про впорядкування полювання на коштовних промислових тваринах.
Індустріалізація й збільшення масштабів використання природних ресурсів, викликані епохою капіталізму, поставили перед людиною нові серйозні завдання в області охорони природи. Прагнення до збагачення, конкуренція, захоплення колоній штовхали до безжалісного винищування лісів, промислових тварин, хижацькому використанню корисних копалин. У Західній Європі в багатьох місцях були знищені тур, лось, козуля. В Америці колоністи підірвали популяції бізонів, з якими була зв'язана життя місцевих індіанців. У промислово розвинених країна^-англії, Німеччині, Франція^-складалися важкі ситуації в містах і промислових районах у результаті отруєння повітря й води забруднюючими речовинами.
У Росії в XIX в., особливо після скасування кріпосного права, виникла гостра необхідність проведення заходів щодо охорони природи в державних масштабах у зв'язку з інтенсивно, що вирубувалися лісами, європейської частини країни, по захисту ґрунтів від ерозії внаслідок розширення сільськогосподарських площ, по запобіганню надмірного видобутку хутрових і інших промислових тварин, птахів, риби. До початку XX в. на території держави налічувалося 5 заповідників. З'явилися наукові узагальнення, які були основою природоохоронних заходів (роботи А. И. Воейкова, В, В. Докучаєва й ін.). Великий внесок у справу охорони природи внесла Постійна природоохранительная комісія, створена в 1912 р. при географічному суспільстві. Вона була ініціатором створення першого закону про заповідники (1916 р.). Стурбовані долею національних багатств передові вчені в переддень Жовтневої революції внесли на розгляд Державної думи розроблений ними проект загального закону про охорону природи Росії. У перші роки радянської влади були підписані декрети "Про землю" (1917 р.), "Про ліси" (1918 р.), "Про надра землі" (1920 р.), "Про охорону пам'ятників природи, садів і парків" (1921 р.), здійснювалися й інші заходи. В 1925 р. ВЦИК РСФСР утворив міжвідомчий державний комітет з охороні природи з комісіями в краях і республіках, що проіснувала до 1933 р. Насущні проблеми природокористування, що стало на шлях індустріального розвитку радянської держави, обговорювалися на скликаному в 1933 р. I Всесоюзному з'їзді по охороні природи. Незважаючи на важкий період, до сорокових років законодавчими актами регулювалися майже всі питання, пов'язані з використанням і охороною природних ресурсів. У країні розширювалася мережа заповідників. Після Великої Вітчизняної війни природоохоронна робота прийняла широкий розмах. Самою великою подією цього періоду стала постанова ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР (1948 р.), що ввійшло в історію як "План перетворення природи" і т.д.