2.6 Водорості снігу і льоду
Пряму протилежність теплолюбним (термофільним) водоростям становить угруповання розвиваються на поверхні снігу і льоду холодолюбивих, або Кріофільні, водоростей. У цих, здавалося б, вкрай несприятливих умовах можуть жити багато водоростей, причому вони розмножуються тут настільки інтенсивно, що своєю масою виразно забарвлюють поверхню снігу і льоду. Найбільшу популярність з давніх пір отримало явище так званого «червоного снігу».
Головним організмом, викликає забарвлення снігу, є один з видів хламідомонади, названий хламідомонада сніжна. Велику частину часу ця водорість знаходиться в стані нерухомих кулястих клітинок, густо заповнених червоним пігментом гематохромом, але при відтаванні верхніх шарів снігу вона починає дуже швидко розмножуватися, утворюючи нерухомі дрібні клітини і типові рухливі хламідомонади.
Відомо багато інших випадків, коли водорості викликають «цвітіння» снігу. Забарвлення снігу при цьому може бути зеленою, жовтою, блакитною, бурого і навіть чорної - залежно від переважання в ньому тих чи інших видів снігових водоростей та інших організмів. Все ж таки частіше інших зустрічається зелене «цвітіння» снігу, що викликається різними видами зелених водоростей.
Не менш інтенсивний розвиток водоростей спостерігається і в льодах арктичних і антарктичних басейнів. Це - справжня стихія діатомей, що розмножуються тут у величезних кількостях і фарбувальних лід у брудно-бурий або жовто-коричневий колір на таких великих просторах, що в деяких місцях в літній час лише зрідка вдається зустріти чисто-білу поверхню крижаних полів. Однак таке «цвітіння» льоду, як показали дослідження, на відміну від «цвітіння» снігу, відбувається головним чином за рахунок масового розвитку водоростей не на поверхні льоду, а на нижніх частинах його - у заглибленнях і на виступах, занурених у морську воду.
Інтенсивний розвиток діатомей триває в Арктиці протягом всього світлого періоду, а з настанням зими, коли лід знизу починає наростати, водорості, природно, вмерзати в його товщу. Далі, у міру річного танення льоду з поверхні вмерзлі діатомей разом з детритом виходять на поверхню льодів, де і дають ті бурі плівки, які так часто можна спостерігати на льодах полярних басейнів. Однак тут, у калюжах опріснення води, водорості вже не можуть розмножуватися і поступово відмирають. І все ж ці темні плівки мають важливе значення: вони, як і всі темні предмети, поглинають більше теплових променів, ніж навколишня їх біла поверхня, лід під ними тане швидше, і в результаті утворюються глибокі ямки з товстим шаром діатомей на дні. Ямки можуть протавали і до кінця, перетворюючись на канали, наскрізь пронизують лід.
Всі ці водорості пристосовані до життя у вкрай несприятливих умовах низьких температур. Перебуваючи в поверхневих шарах снігу та льоду, вони піддаються дуже сильному охолоджуванню в зимові стужі, коли температура повітря опускається на кілька десятків градусів нижче нуля, а в літній час живуть і розмножуються в талій воді, тобто при температурі близько 0 ° С. І якщо сніжна хламідомонада має стадію спокою у вигляді округлих товстостінних клітин, то багато інших водорості, в тому числі і діатомей, позбавлені будь-яких спеціальних пристосувань для перенесення таких низьких температур.
2.7 Водорості солоних водойм
До числа чинників, що створюють особливі умови для життя водоростей, відноситься також підвищений вміст у воді солей, властива деяким пов'язаних з морем і континентальним водойм. Кількість видів водоростей у міру збільшення солоності убуває, дуже високу солоність переносять тільки деякі з них, але в цілому Солевитривала форм чимало.
З зелених водоростей у водоймах з великою концентрацією солей (до 285 г на літр) широко поширена і надзвичайно характерна дюналіелла, що отримала відповідне видову назву «сольова». Це - мікроскопічна одноклітинна водорість рухлива з порядку вольвоксових. Тіло дюналіелли грушоподібної або яйцевидної форми, загострене на передньому кінці, де розташовуються два джгута. Виразною, віддільні від протопласта оболонки немає - тільки зовнішня ущільнена плівка. Вміст клітини таке ж, як у хламідомонад; крім того, є ще червоний пігмент гематохром, що маскує зелений колір хлоропласта. При масовому розмноженні, коли клітини дюналіелли відмирають, її пігменти повідомляють сольовому розчину (ропі) і випадає з нього солі в пересолених водоймах характерну забарвлення - від рожевого до червоного.
З синьо-зелених водоростей великий інтерес представляє хлороглея сарціноідна, у величезній кількості розвивається в деяких сольових озерах з високою концентрацією солей, зокрема в Мойнакське озері біля Євпаторії. Тут вона розростається на підводному гряді «вапняків, утворюючи суцільний шар товщиною 1до 2 см. У міру наростання зверху окремі ділянки цього шару відриваються хвилями і переганяються вітром по всьому озеру. При цьому вони продовжують рости, а потім хвилі викидають їх на берег, утворюючи потужні підводні і берегові вали синювато-зеленого кольору. Ці поклади, що складаються з маси слизових крупинок різної величини, місцеве населення називає «кашкою». При розгляданні під мікроскопом крупинки хлороглеї виявляються колоніями своєрідного будови, що складаються як би з безлічі слизових пакетів (сарцини), містять численні правильно розташовані клітини.
Пристосувавшись до настільки незвичайних умов існування, ці водорості відіграють дуже велику роль в житті солоних водойм. Поєднання органічної маси, утвореної водоростями, і великої кількості розчинених у воді солей обумовлює ряд своєрідних біохімічних процесів, властивих цим водойм. Зокрема, хлороглея і ряд інших водоростей, теж розмножуються в масовій кількості, беруть участь в деяких озерах (наприклад, в Мойнакське) у процесі утворення лікувальних грязей.
2.8 Свердлувальні і туфооутворюючі водорості
Окремого розгляду заслуговують надзвичайно цікаві і своєрідні водорості, що володіють здатністю впроваджуватися в субстрат або відкладати його навколо себе. І в тому і в іншому випадку життя цих водоростей зв'язана з вапном. Вони зустрічаються як в субстратах, занурених у воду, тобто відносяться власне до бентосу, так і поза води, включаючись тим самим у угруповання наземних водоростей, але в обох випадках відрізняються своєрідним «активним» ставленням до субстрату.
Водорості, впроваджуються всередину вапняного субстрату, отримали назву «свердлувальних». Свердлувальні водорості за кількістю видів нечисленні. Однак поширені вони надзвичайно широко, починаючи з численних на земній кулі вапняних скель і закінчуючи каменями, вапняними раковинами численних тварин, коралами, просоченими вапном великими водоростями і т. д., у прісних і морських водах, у поверхні води і на глибині понад 20 м , від холодних морів півночі до вічно теплих морів тропіків.
Всі свердлувальні водорості - мікроскопічні організми. Основна їх особливість полягає в тому, що, оселившись спочатку на поверхні вапняного субстрату, вони поступово впроваджуються в глиб його, де і розростаються. Глибина проникнення їх може бути досить значною, до 10 мм і більше. У процесі життєдіяльності свердлувальні водорості виділяють органічні кислоти, які розчиняють перебуває під ними вапно. Спочатку виходить невелика ямка, яка поступово все більше і більше поглиблюється, до тих пір, поки водорість цілком не занурюється в субстрат. Однак процес на цьому не припиняється, і водорість проникає все далі в глиб субстрату. У результаті деякий шар вапняного породи (а тонкі раковини тварин часто і наскрізь) виявляється пронизаним численними каналами. Іншими словами, свердлувальні водорості руйнують вапняний субстрат, в якому вони поселяються.
Прямо протилежний процес - процес творення вапняних порід - здійснюють водорості, здатні виділяти вапно. Вони зустрічаються у воді і в наземних місцях проживання, у морях і прісних водоймах, у холодних і гарячих водах.
Кількість виділеної водоростями вапна, по-різному. Деякі форми виділяють дуже невелика кількість вуглекислого кальцію, який у вигляді дрібних кристалів розташовується між особинами або утворює футляри навколо клітин і ниток. Інші водорості виділяють вапно настільки рясно, що виявляються зовсім зануреними, як би замкнутими в неї, і тоді вони відмирають, зберігаючись живими лише в самих поверхневих шарах тих часом дуже потужних відкладів, які вони утворюють.
Перебування водоростей всередині вапняного субстрату не завжди сприятливо відбивається на їх життєздатності. У потужних туфоутворювачів, як вже було сказано, остаточно занурилися в вапно особини звичайно відмирають, тому що виявляються зовсім ізольованими від навколишнього середовища. Однак при досить інтенсивному розмноженні ці водорості зберігаються живими в поверхневих шарах відкладень, де ще можливий обмін речовин. Інша справа - свердлувальні водорості. Проникаючи всередину субстрату, вони зберігають зв'язок із зовнішнім середовищем через ті канали, які вони утворили. У цьому свердлувальні водорості уподібнюються хазмолітичними водоростям, що населяють тріщини скель. Тому тут занурення в субстрат можна розглядати як таке пристосування водорості, яке дає їй переваги в боротьбі за існування. Займаючи настільки надзвичайне місце проживання, свердлувальні водорості позбавлені від конкуренції з-за місця з іншими, так би мовити, нормальними формами; крім тоги, всередині субстрату вони менш схильні до впливу несприятливих зовнішніх впливів.
ЛІТЕРАТУРА
1. Водорості. Г.С Антіпіна Петрозаводськ 1992 112 стор
2. Життя рослин 3 тому, водорості лишайники. М.М Голлербах Москва «просвітництво» 1977 р. 488 стор