З огляду на це, серед основних заходів, спрямованих на збереження та відновлення рослинності степів, вирізняють такі:
– вивчення біологічного кругообігу степових формацій;
– виявлення можливостей практичного використання степової флори;
– створення природоохоронних територій на ділянках цілинного степу та ін.
Окрім рослинності степів, охороняються й раціонально використовуються луки і пасовища, болотні масиви, як важливі гідрологічні та кліматичні регулятори, а також дикорослі види рослин (рис. 11.2). У господарських цілях застосовується лише незначна частина величезної кількості видів дикорослих рослин. Основними напрямами використання їх є: виготовлення лікарських препаратів, отримання масел, меду та інших продуктів. За останні 20–30 років кількість видів дикорослих рослин значно зменшилася, а багато видів стали рідкісними та зникаючими. На радіаційно-забруднених територіях України росте значна частина трав'янистих фіторесурсів, серед них – 25% валових запасів лікарських рослин; тут зосереджено від 30 до 35% запасів харчових і 15–20% пряно-ароматичних, а також майже 40% кормових трав'янистих ресурсів. Втрати від зменшення обсягів експорту лікарських рослин в Україні становлять близько 15–20 млн. грн.
У 1999 р. був прийнятий Закон України «Про рослинний світ», в якому визначено, що об'єкти рослинного світу – це дикорослі та інші судинні рослини несільськогосподарського призначення, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку й утворені ними природні угруповання; а природні рослинні ресурси – об'єкти рослинного світу, що використовуються або можуть бути використані населенням для потреб виробництва та ін.
Природні рослинні ресурси за екологічною, господарською, науковою, оздоровчою та рекреаційною цінністю поділяються на ресурси загальнодержавного та місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать*147:
– об'єкти рослинного світу в межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та морської економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів); природних і біосферних заповідників, національних природних парків та інших об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного значення;
– лісові ресурси державного значення;
– рідкісні рослини, види яких занесені до Червоної книги України;
– рідкісні й типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України,
До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать усі ті самі види рослин, не віднесені до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.
Інтегрований захист рослин – комплексне застосування методів з метою довгострокового регулювання розвитку та поширення шкідливих організмів до невідчутного господарського рівня на основі прогнозу, дії корисних організмів, енергозберігаючих і природоохоронних технологій, що забезпечують надійний захист рослин та екологічну рівновагу довкілля. Засоби захисту рослин – це препарати, в яких міститься одна або декілька діючих речовин, вони використовуються для захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих їх частин*148.
Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності й цілісності об'єктів рослинного світу, на охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Українські ботаніки першими у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угруповань і розробили методологічну основу їхньої реєстрації у Зеленій книзі. Перша Зелена книга України була видана 1987 р.
У 2002 р. затвердили Положення «Про Зелену книгу України», за яким встановлюється порядок ведення цієї книги, визначаються категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України.
2.1 Зелена книга України.
Зелена книга України є державним документом, в якому зібрані відомості про сучасний стан рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань України, що потребують охорони і мають важливе значення як складова біологічного різноманіття. До Зеленої книги України вносять:
– цінні з наукового погляду природні рослинні угруповання, насамперед, ті, в яких домінують рідкісні, реліктові або ендемічні види (таких в Україні нараховується 127);
– види, розташовані на території України на межі свого ареалу;
– зональні, найтиповіші для України угруповання.
Природні рослинні угруповання, що потребують внесення до Зеленої книги України, поділяють на такі категорії:
– корінні рослинні угруповання, в складі котрих переважають види рослин, внесені до Червоної книги України, а також реліктові й ендемічні види рослин;
– корінні рослинні угруповання, склад яких визначається типовими видами рослин, що ростуть на межі свого ареалу та мають тенденцію до зменшення життєвого потенціалу;
– рослинні угруповання, не пов'язані з природною зональністю (болота, луки, водні об'єкти), що потребують охорони з ботаніко-географічних міркувань;
– рослинні угруповання, взаємопов'язані з видами тваринного світу, які зникають;
– рослинні угруповання, утворені поширеними в минулому видами рослин, які стали рідкісними під впливом антропогенних або стихійних факторів.
У межах природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України, забороняється будь-яка діяльність, що негативно впливає на їх стан і загрожує збереженню. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України забезпечує офіційне видання та поширення Зеленої книги України не рідше одного разу на 10 років.
Рослини найбільш беззахисні перед діяльністю людини, тому їх охорона є комплексним міжнародним завданням. Нині під загрозою зникнення на Землі перебуває майже 20–25 тис. видів рослин, багато з них ростуть в Україні. Лише в повоєнні роки у Донеччині та Криму зникло понад 40 видів рослин, у Карпатах – близько 20.
3. Використання й охорона ресурсів тваринного світу України
Біомаса тварин становить лише 2% усього живого на нашій планеті, але у зв'язку з високим рівнем енергетичних процесів, величезною різноманітністю та значною рухливістю значення фауни в біосфері дуже велике. Нині налічується майже 2 млн. видів тварин (рослин у 5 разів менше). Найчисленнішою групою є безхребетні. Наприклад, у 1 га ґрунту лісу середніх широт живе 2,5 млн. особин дощового черв'яка, 6 млн. комах, 1 млн. молюсків. На кожну людину планети припадає одних лише комах і мух не менше 200 млн., а в тайзі є райони, де на кожному гектарі живе майже 5 кг комарів.
Тварини потрібні для нормального функціонування географічної оболонки. Найважливішу роль відіграє найчисленніший та найрізноманітніший клас тварин – комахи, які виконують функції запилення, є поживою для птахів, звірів, амфібій, рептилій, беруть участь у процесі формування ґрунту, розкладання тваринних залишків, впливають на склад повітря, вод і ґрунтів. Безхребетні становлять 95–99% біомаси тварин на Землі, їх значення в кругообігу речовин і трансформації енергії величезне.
На сьогодні на території України відомо майже 45 тис. видів тварин, серед яких понад 700 видів – це хребетні, а інші – безхребетні (рис. 11.4). Універсальна цінність тварин виявляється у таких їх функціях:
– середовище твірна, сутність якої полягає в підтримці тваринами цілісності природного середовища шляхом кругообігів речовини й енергії. За участю тварин формуються хімічний склад ґрунтових вод, багато осадових гірських порід (вапняки, крейда, фосфорити тощо), ґрунти, а також поділяються плоди і насіння, здійснюється самоочищення навколишнього середовища;
– ресурсна – це ресурси тваринного світу, як і всі біологічні ресурси, що є відновлювальними лише кількісно, а не якісно, тобто втрачені види не відновлюються. Особливо вирізняються генетичні ресурси, тобто обсяг спадкової інформації, що міститься в живих організмах. їх використовує людина за допомогою селекції та генної інженерії; – естетична.
Антропогенний вплив на тварин здійснюється двома шляхами: 1) безпосередньо шляхом знищення, 2) опосередковано в результаті зміни умов їх існування – це розорювання великих територій суші, осушення боліт, спорудження гребель і каналів, а також забруднення довкілля (ґрунтів, рослинності, водойм, повітря). Руйнування людиною місць мешкання тварин (біотопів) призвело до того, що на сьогодні під загрозою знищення перебувають близько 600 видів птахів і 120 видів ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах. Окрім повного вимирання, поширеним явищем стало часткове вимирання, тобто різке зменшення чисельності виду або його зникнення в окремих країнах та регіонах.
Серед ресурсів тваринного світу України, які є об'єктами спеціального використання (промислу), вирізняють дві великі групи:
1) хребетні тварини – риби, мисливські птахи і ссавці;
2) морські молюски та ракоподібні.
На частку водних тварин припадає понад 95% усієї біомаси тварин, що добуваються в Україні. Виснаження ресурсів тваринного світу пов'язане не зі зниженням продуктивності всіх промислових видів без винятку, а зі зменшенням продуктивності й навіть зникненням найцінніших промислових видів. Особливо помітні зміни у фауні риб – групі хребетних, – що зазнає в Україні максимального антропогенного пресингу. Наприклад, із 196 видів, котрі мешкають у водоймах, 74 належить до категорії зникаючих, вони також потребують негайної охорони. Нині замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні. Основу ресурсів мисливських ссавців України становлять 5 видів, на які припадає майже 90% усієї біомаси мисливських звірів: заєць сірий (10 тис. т), дикий кабан (6,7 тис. т), козуля (понад 4 тис. т), благородний олень (3,4 тис. т), лось (3,7 тис т).