Охорона ресурсів рослинного і тваринного світів здійснюється декількома шляхами. Найвідоміша пасивна охорона видів та їх груп, котрі можуть безпосередньо та опосередковано знищуватися. До пасивної охорони належать:
– правила експлуатації ресурсів біосфери (правила рибальства, мисливства, збору грибів та ягід тощо);
– регулювання обсягу заготівок, який не має перевищувати щорічного приросту популяцій;
– охорона умов життєдіяльності видів (для риб – якості води, для промислових тварин – якості мисливських угідь, для лісів – якості атмосфери, рівня ґрунтових вод тощо).
Якщо пасивної охорони недостатньо, здійснюють комплекс відтворювальних заходів. Важливе значення має охорона умов життя видів від корінного змінення та знищення, а також охорона спадковості всього живого на Землі від впливу забруднювальних мутагенних факторів, серед яких особливо небезпечними є радіоактивні речовини, що можуть акумулюватися в організмах.
3.1 Закон «Про охорону і використання тваринного світу»
Ще за часів СРСР в Україні було прийнято Закон «Про охорону і використання тваринного світу» (1981 р.), а у 2001 р. ухвалили Закон України «Про тваринний світ», за яким передбачається збереження середовища мешкання тварин, умов розмноження та шляхів їхньої міграції. До об'єктів тваринного світу, на які поширюється дія цього нормативного документа, належать:
1) дикі тварини – хордові, в тому числі хребетні і безхребетні, в усьому їх видовому та популяційному різноманітті й на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки), що перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах або в неволі;
2) частини диких тварин – роги, шкіра та ін.;
3) продукти життєдіяльності диких тварин – мед, віск та ін.
Всі вони належать до природних ресурсів загальнодержавного значення. Об'єкти тваринного світу в Україні можуть перебувати у державній, комунальній і приватній власності, але охороняються державою незалежно від права власності на них. Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу.
3.2 Закон «Про Червону книгу України»
У 2002 р. (раніше у 1982 та 1992 pp.) в Україні прийняли Закон «Про Червону книгу України». Червона книга України – офіційний державний документ, в якому міститься перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу в межах території України, її континентального шельфу та морської економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів та заходи щодо їх збереження і відтворення. Об'єкти Червоної книги України належать до природних ресурсів загальнодержавного значення й особливо охороняються на всій території країни. Кабінет Міністрів України забезпечує офіційне видання Червоної книги не рідше одного разу на 10 років.
Рідкісні та зникаючі види у Червоній книзі України поділяються на 7 категорій залежно від стану й ступеня загрози їх зникнення:
– зниклі – це види, про які після неодноразових пошуків у типових місцях їх поширення немає жодної інформації про наявність їх у природі або спеціально створених умовах;
– зниклі в природі – види, що зникли в природі, але збереглися в спеціально створених умовах;
– зникаючі види перебувають під загрозою зникнення у природних умовах і збереження яких є малоймовірним, якщо триватиме дія факторів, що негативно впливають на стан їх популяцій;
– вразливі, котрі в майбутньому можуть належати до категорії зникаючих, якщо триватиме дія факторів, які негативно впливають на стан їх популяцій;
– рідкісні види – їх популяції невеликі та їм загрожує небезпека;
– неоцінені – можуть належати до категорії зникаючих, уразливих або рідкісних, але ще не віднесені до неї;
– недостатньо відомі, їх не можна віднести до жодної з перерахованих категорій у зв'язку з браком необхідної повної й достовірної інформації.
На сьогодні до Червоної книги України занесено 382 види рідкісних тварин і тих, які перебувають під загрозою знищення, що становить 1,1% від їхньої загальної кількості. За період після першого видання Червоної книги України кількість «червонокнижних» видів збільшилася у 4,5 рази. Протягом XX ст. із території України зникло 6 видів ссавців, багато перебуває на межі вимирання. За останні 50 років особливо постраждали рибні ресурси: замість цінних промислових видів в уловах почали домінувати малоцінні.
Висновок
За роки після Чорнобильської катастрофи в зоні відчуження на відкритих угіддях відбувається природне поновлення листяних і хвойних деревних порід. Припинення господарської діяльності та полювання в зоні відчуження Чорнобильської АЕС сприяли відновленню чисельності ссавців, наприклад, рисі, а, можливо, навіть хохулі звичайної. Як окремий приклад позитивних змін усеєвропейського значення, можна навести дані про стан «червонокнижних» видів у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, де зафіксовано, що майже 23 види рослин і щонайменше 38 видів тварин цієї категорії наявні і перебувають у задовільному стані. Зауважено, що збільшилася кількість водних «червонокнижних» рослин – водяного горіха, альдрованди, сальвінії, а також хижих птахів і ссавців; покращується стан видів, на які впливала низка негативних факторів, зокрема, викошування і випалювання трав, розорювання ґрунтів, застосування пестицидів тощо. Прогноз стосовно розвитку фауністичних комплексів зони відчуження загалом оптимістичний.
У процесі вивчення рідкісних видів тварин України також помічено, що є тенденція до суттєвого і вже майже сталого зменшення чисельності й видового багатства хижих тварин – консументів вищих порядків, серед яких багато ссавців. На робочих нарадах у Києві експерти Європейської економічної комісії підсумували, що орієнтовно 9% судинних рослин, 38,0% ссавців, 38,1% плазунів і 29,4% амфібій перебувають у складному становищі. Передбачається, що за умов збереження темпів зростання «червоних списків» у арифметичній прогресії, до третього видання Червоної книги України потраплять до 5% фауни та дві третини хребетних тварин*153.
Отже, охорона тварин полягає у здійсненні таких основних груп заходів:
– заходи з охорони тварин від безпосереднього необмеженого знищення, в тому числі обмеження обсягу та засобів добування промислових видів. З метою правильного ведення промислу тварин визначається допустима норма вилучення з популяції певного виду, встановлюється оптимальна структура популяцій, за якої життєздатність певних видів зберігається на високому рівні та забезпечується отримання максимальної продукції;
– заходи з охорони тварин від різних опосередкованих впливів, до яких належать охорона місць проживання видів та боротьба зі шкідливими видами. Це пов'язано з великим ступенем антропогенної перетвореності сучасних ландшафтів – знищенням лісів, оранням, меліорацією, забрудненням. Порушення місць помешкань тварин відбувається також у результаті стихійних лих. У такому разі їх виловлюють і випускають у безпечні місця. Під час боротьби зі шкідливими видами слід пам'ятати, що в природі немає абсолютно шкідливих та абсолютно корисних тварин; кожен вид взаємопов'язаний з іншими через ланцюги живлення, які можуть порушитися у процесі знищення будь-якого виду. Ці питання не можна вирішувати однозначно на користь знищення шкідливих видів, наприклад, хижаків; потрібно регулювати їх чисельність.
– заходи, спрямовані на перетворення фауни – акліматизація, одомашнювання. Акліматизація – це заселення певних регіонів новими видами. Реакліматизація (інтродукція) – заселення певних регіонів видами, які мешкали тут раніше. Цей процес має здійснюватися на науковій основі. Крім того, фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнювання, наприклад, пушні звірі, лосі, сайгаки та ін.
Сучасний екологічний стан лісів України зумовлюється як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке збільшується та порушує природну стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Порушення природної стійкості лісів спричинює збільшення вразливості насаджень і зростання загальної площі осередків шкідників і хвороб лісу.
Окрім лісів, раціонально використовуються й охороняються також ресурси недеревної рослинності України, представлені рослинністю боліт, плавнів, прісноводних і морських акваторій, солонців і солончаків, степовою рослинністю. Вони характеризуються багатством видів і є цінними кормовими, лікарськими, технічними, декоративними, харчовими, медоносними рослинами, які щороку виробляють майже 22 тис. т органічної речовини. Але недеревна рослинність в Україні також зазнала і зазнає неабиякого антропогенного впливу. Наприклад, у результаті інтенсивного випасання худоби, знищення цілинної рослинності під час орання, будівництва міст, спорудження промислових об'єктів, транспортних магістралей тощо зовнішній вигляд степової ландшафтної зони в межах України значно змінився.
У зв'язку з цим у 1998 р. був прийнятий Закон України «Про захист рослин», за яким регулюються відносини стосовно захисту рослин від шкідників, хвороб і бур'янів, а також визначаються права й обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян, повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері. Крім цього, у 1999 р. ухвалили Закон України «Про рослинний світ». Українські ботаніки першими в світі порушили питання про необхідність охорони рослинних угруповань та розробили методологічну основу їхньої реєстрації у вигляді Зеленої книги. Перша Зелена книга України була видана у 1987 р. Положення про цю книгу, затверджене 2002 р., встановлює порядок її ведення, визначає категорії рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угруповань, що потребують охорони та внесення до Зеленої книги України, а також шляхи здійснення охорони природних рослинних угруповань, унесених до Зеленої книги України. Незважаючи на те, що об'єкти тваринного світу в Україні можуть мати різні форми власності, вони перебувають під охороною держави незалежно від права власності на них. При цьому охорона тваринного світу передбачає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення і використання об'єктів тваринного світу. Варто також зауважити, що за роки незалежності України прийнято низку законів і постанов, що є суттєвим кроком на шляху створення юридичних засад з метою припинення подальшої деградації рослинного і тваринного світу України та сприяння його відтворенню.
Список використаної літератури
1. Данилишин БМ., Дорогунцов С.І., Міщенко B.C. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. – К.: ЗАТ «НІЧЛАВА», 1999. – 716 с.
2. Звіт про підсумки роботи Мінекоресурсів України щодо виконання програми діяльності Кабінету Міністрів України і результати соціально-економічного розвитку в галузі охорони навколишнього природного середовища в 2003 р. та пріоритетні завдання на 2004 p. – К., 2004. – 36 с.
3. Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 13 квітня. – №68 (818).
4. Мельник Л.Т. Екологічна економіка. – Суми: Університет, книга, 2003. – 346 с.
5. Реймерс Я.Ф., Яблоков А.М. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной живой природы. – М.: Наука 1982. – 144 с.
6. Стан світу – 2000: Доповідь Інституту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. – К.: Інтел-сфера, 2000. – 285 с.