Ситуація щодо токсичних забруднювачів повітря значно гірша. Їх річна концентрація перевищує річні значення стандартів в декілька разів у більшості великих міст, зокрема для формальдегіду (максимуму 8,5 рази в Одесі), для бенз(а)пірену (7,2 рази в Донецьку), для фенолу (3,8 рази в Єнакієвому та Горлівці) та для аміаку (3,4 рази, також у Горлівці). Більшість короткострокових концентрацій важких металів також перевищують ГДК, наприклад, ГДК для міді перевищувалася в 11,6 разу у Дніпродзержинську. Загалом, із двох проведених щорічних вимірювань різних забруднювачів на території України принаймні одне з них перевищує ГДК. Головним чином це спостерігається для токсичних забруднювачів повітря.
Якщо дані вимірювань порівняти зі стандартами, відображеними в Рекомендаціях ВООЗ щодо якості повітря в Європі, то якість повітря стосовно класичних забруднювачів, за винятком оксидів азоту, поліпшується. Показники щодо 80 та СО знаходяться в межах значень відповідно до Рекомендацій, оскільки стандарти ВООЗ для цих речовин менш суворі. Проте, коли йдеться про специфічні та токсичні забруднювачі, то навіть стандарти ВООЗ перевищуються майже у всіх великих містах України. Найгірша загальна ситуація спостерігається в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Кривому Розі, Львові, Маріуполі, Одесі та Запоріжжі.
11. Які чинники забруднення повітря?
Зараз найбільший тиск створює енергоємна важка індустрія, включаючи промислові заводи та інші підприємства, де використовуються процесами згорання, а також забруднення повітря транспортом. Великомасштабні промислові комплекси, на яких не проводили реструктуризації з часів здобуття незалежності, роблять значний внесок у всі екологічні проблеми, включаючи забруднення повітря. Енергоємність виробництва, вища у декілька разів (9) від середньої за ОЕСР, у поєднанні з низькою енергетичною ефективністю, неощадливим менеджментом інших природних ресурсів та поганим адміністративно-господарським управлінням і технічним обслуговуванням посилюють тиск на довкілля.
Особливе занепокоєння викликає традиційний енергетичний сектор, який постачає 67,5% від загального обсягу теплової енергії та 50% електроенергії. Вік більшості засобів виробництва електроенергії в цьому секторі перевищує 25 років. Хоч природний газ і домінує в первинному енергетичному споживанні, все ж спалюються значні обсяги важкого мазуту та низькоякісного вугілля, причому жоден з котлів не має вторинних заходів контролю для скорочення викидів 80х, N02 та інших газів.
Більшість джерел забруднення розташовані близько або навіть у межах густонаселених територій, населення яких потерпає від забруднення. Там же постійно постає кількість дорожніх транспортних засобів, починаючи з середини 90-х років. Парк старих автомобілів залишається переважно неконтрольованим, а низькоякісний етилований бензин до цього часу продається на ринку (до 17% за офіційними даними), часто змішаний з не етилованим бензином на заправних станціях. На даному етапі різниця в ціні створює сприятливі умови для використання у вигляді пального стислого газу, але в компаній немає коштів для інвестування в розвиток транспортних засобів, що використовують стислий газ.
12. Яка результативність національної екологічної політики в контексті Кіотського протоколу?
Кіотський протокол надав можливість застосування ринкових механізмів міжнародного співробітництва для вирішення національних і глобальних екологічних проблем. «Гнучкі механізми», передбачені у Кіотському протоколі, — торгівля квотами на викиди парникових газів, проекти спільного впровадження (СВ), проекти механізму чистого розвитку — відпрацьовуються в Україні на рівні окремих підприємств і регіонів (Запоріжжя). Відпрацювання цих механізмів відкриває перспективу впровадження ринкового механізму торгівлі квотами із залученням значних фінансових ресурсів (іноземні та внутрішні) для модернізації вітчизняної промисловості, сталого ведення сільського і лісового господарств, програм з ефективного використання енергії та ресурсів тощо.
Кіотський протокол вимагає від України не перевищувати рівня викидів 1990 року протягом 2008-2012 років. Зважаючи на існуючі прогнози розвитку економіки України, викиди парникових газів у період до 2012 чи навіть до 2020 року не досягнуть рівня викидів у 1990-му. Таким чином, в Україні відсутня нагальна необхідність скорочувати фактичні викиди парникових газів, що виключає потребу у фінансових ресурсах.
Більше того, Україна буде мати надлишкові квоти на викиди парникових газів, які вона зможе продавати на міжнародному ринку. Обсяг потенційних інвестицій за механізмом СВ може бути значним, оскільки Україна може здійснювати заходи зі зменшення викидів парникових газів за рахунок менших витрат, ніж країни Європейського союзу, Канада чи Японія, для яких виконання зобов'язань щодо скорочення викидів тільки за рахунок внутрішніх зусиль є практично неможливим. Отже, країни, де вартість скорочення викидів висока, зацікавлені в реалізації проектів СВ в Україні.
Дані економічних прогнозів, зроблених на основі міжнародних економічних моделей, свідчать про те, що питома вартість скорочення викидів парникових газів в індустріальне розвинених країнах знаходиться в діапазоні від 50 до 500 доларів США за тонну СОг. Для порівняння: вартість зниження тонни СО2 в Україні коштує лише 5-20 доларів США.
У 2010 році потенційні можливості України щодо продажу квот на викиди парникових газів прогнозуються на рівні 257-367 млн. т СОз еквівалента, а у 2020 році — 147-293 млн. т СО з еквівалента.
За оцінками міжнародних дослідницьких установ, Україна матиме можливість продати 50% своїх надлишкових квот на викиди парникових газів за ціною 3-6 доларів США за тонну (Юз-еквівалента. Це може забезпечити надходження в Україну до 2012 року від 500 млн. до 1 млрд. доларів США.
Що стосується механізму СВ, то Міжурядова група експертів зі зміни клімату передбачила такі типи проектів:— енергетика: перехід на використання видів палива з меншим вмістом вуглецю, відновлювані та альтернативні джерела енергії, підвищення енергоефективності, зниження супутніх викидів тощо;
— промислові процеси (виключаючи викиди від виробництва енергії): заміна матеріалів, процесів або обладнання, поліпшення систем поводження з відходами, утилізація відходів тощо;
— сільське господарство: управління продуктивністю тваринництва, системами поводження з гноєм, покращання структури сільськогосподарських культур, оптимальне використання добрив та перехід на інші види добрив тощо;
— землекористування та лісове господарство: відновлення, насадження та збереження лісів та їх оптимальне використання, захист від пожеж тощо;
— заходи зі зменшення викидів парникових газів на транспорті;
— відходи: управління системами поводження з твердими побутовими відходами та стічними водами, утилізація сміттєзвалищного газу тощо.
13. У чому полягають основні завдання управління в галузі охорони повітря?
Конституція України 1996 р. містить положення про право на безпечне життя та здорове довкілля (див. розділ 1). « Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» були прийняті у 1998 році Парламентом. На першому етапі їх виконання (1997-2000 рр.) розробляються законодавство і нормативно-правові документи та впроваджуються певні невідкладні заходи (див. також розділ 1).
У 1992 році Парламент оголосив усю територію України зоною екологічного лиха. Однак, зменшення забруднення повітря не є пріоритетом на національному рівні і покладається на окремі регіони. Їхні зусилля мають бути сконцентровані на стабілізації та поліпшенні екологічних умов у містах та промислових центрах, особливо в Донецько-придніпровському регіоні, та запровадженні «зелених технологій» у найбільші сектори-забруднювачі — промисловість, енергетику, транспорт, будівництво та сільське господарство. Для підтримки цих пріоритетів необхідно здійснити
такі невідкладні заходи:
— встановити стандарти якості атмосферного повітря, основані на міжнародних стандартах, та поступово гармонізувати національні стандарти з міжнародними;
— встановити нові екологічні правила (нормативи), що базуються на технологічних стандартах і нормах, включаючи технологічно пов'язані стандарти на викиди для основних забруднювачів;
— розробити цільові програми та коротко, середньо і довгострокові плани дій щодо зменшення нормативних перевищень викидів забруднювачів у містах. Закон про охорону навколишнього природного середовища 1991 року встановлює цілі, але не визначає механізмів виконання. Він покладає основну відповідальність на Мінекобезпеки, а місцевим органам влади та Кабінету Міністрів дає право припиняти діяльність підприємств, що забруднюють довкілля. У 1993 році була створена Державна екологічна інспекція та затверджено її Положення. Крім того, в 1992-1995 рр. було впроваджено оцінку впливу на довкілля та доповнення до систем дозволів і ліцензій (більш детально див. розділи 1 та 2). Закон про охорону атмосферного повітря було прийнято у 1992 р. Він цілком базувався на Акті про чисте повітря СРСР 1981 р., який був просто перенесений в український закон без будь-яких змін.