Різні країни використовують різноманітні шляхи боротьби з викидами окису азоту на ТЭС, досягаючи нерівноцінних результатів. Найпростішим засобом є впровадження модифікацій самого процесу згорання, що дозволяє знизити виділення окису азоту на 30-50%. До дійсного часу Великобританія і Португалія зробили деякі інвестиції в цей метод. Дорожчим, але й ефективнішим є метод, відомий як виборче каталітичне очищення. Використання його знижує виділення окису азоту на 80-90%.
Інтенсивні дослідження проводяться зараз в області технологій так званого чистого вугілля. Завдяки їм при спалюванні вугілля скорочуються викиди і двоокису сірки, і оксидів азоту, а також забезпечується більш ефективне згорання палива.
Хоча технології, про які говорилося вище, забезпечують негайне зниження забруднення повітря, так необхідні сьогодні, вони не дають остаточного вирішення проблеми. По-перше, ці технології самі забруднюють навколишнє середовище попелом, що утвориться при роботі. По-друге, ці технології не знижують викиди двоокису вуглецю. З цих причин зазначені технології розглядаються, як паллиатив, шо буде використовуватися до того часу, коли у всіх країнах нормою стане ефективне використання енергії і коли її поновлювані джерела, такі як сонце, вітер і вода, будуть складати переважну частку у світовому енергетичному балансі.
Боротьба за атмосферу
Незважаючи на те, що перегляд сучасних підходів до контролю за забрудненням повітряного середовища, здавалося б, уже настав, лише деякі політики розуміють необхідність прийняття всеосяжних стратегій, що дають кардинальне рішення даної проблеми. Останні національні і міжнародні розробки, хоча і є кроком уперед, але не є повністю адекватними задачі , що стоїть перед ними.
Для забруднення повітряного басейну не існує державних меж (табл. 3). У зв'язку з цим підводиться питання про міжнародне співробітництво в боротьбі за атмосферу.
Таблиця 3. Забруднення сіркою європейських країн (1988 р.)
| Країна | Обсяги викидів1), тис. т | Обсяги опадів, тис. т | Частка викидів, що знадходять за межами країни, % | Частка опадів, що надходять через кордон, % |
| Норвегія | 37 | 210 | 76 | 96 |
| Австрія | 62 | 181 | 74 | 91 |
| Швеція | 110 | 302 | 69 | 89 |
| Швейцарія | 37 | 65 | 81 | 89 |
| Нідерланди | 145 | 104 | 80 | 72 |
| Франція | 760 | 622 | 67 | 59 |
| ФРН | 750 | 628 | 63 | 56 |
| Чехія | 1400 | 659 | 75 | 47 |
| Польща | 2090 | 1248 | 68 | 46 |
| Італія | 1185 | 510 | 72 | 36 |
| Іспанія | 1625 | 590 | 72 | 22 |
| Великобританія | 1890 | 636 | 71 | 15 |
Промислово розвинуті держави, втягнуті в різноманітні програми допомагають з очищенням повітря державам , що розвиваються. Міжнародне бюро з навколишнього середовища (InternationalEnvironmentBureau) в Швейцарії і Світовий екологічний центр (WorldEnvironmentCenter) в Нью-Йорку сприяє передачі інформації і технологій у сфері контролю за забрудненням середовища в країнах третього світу. МБРР активно вивчає можливості боротьби цих країн з повітряним забрудненням.
Хоча досвід останніх десятеліть не дуже оптимістичний, тим не менш, з`явилися докази того, що проблема повітряного забруднення може бути вирішена. Але вона повинна вирішуватися не так-сяк, а адекватними засобами. Потрібен комплексний підхід, направлений вперщу чергу на попередження забруднення. Хоча така стратегія вимагає додаткових капіталовкладень, результат буде величезний. Стикаючись з постійно зростаючими видатками на охорону здоров`я людей і навколишнього середовища, ми повинні ставити питання ен про методи контролю забруднення повітряного басейну, а про те чи можемо ми не допустити цього забруднення.
Екологічні конфлікти.
Збільшення масштабів впливу людини на природу в середині XX сторіччя призвело до різкого погіршення якості навколишнього середовища в багатьох країнах світу. Наприкінці 60-х - 70-х років уперше предметом обговорення вчених і політиків, бізнесменів і журналістів стала нова глобальна екологічна проблема - екологічна криза, що до цього часу набула міжнародного звучання. Транскордонні переміщення атмосферних і річкових забруднень, що перетинають межа багатьох держав; міграції забруднень у морських і океанічних водах одночасно декількох країн; перетворення земель на пустелі, забруднення й отруєння ландшафтів одних держав від джерел, розташованих на території інших , - все це разом і створює атмосферу світової екологічної кризи.
Найбільша кількість конфліктів виникає в результаті переносу через державні межі атмосферних забруднень, основними джерелами викидів яких є підприємства промислово розвитих країн - від найбільшої індустріальної держави США до маленького Люксембургу. Найбільші конфлікти через транскордонні атмосферні забруднення часто відбуваються в Європі. Винуватцями забруднень атмосфери багатьох країн у Європі є Англія і Німеччина.
У помірних широтах Європи панує перенесення повітряних мас із заходу, із боку Атлантики, на схід. У цьому ж напрямку, на схід і північний схід, відбувається переміщення атмосферних забруднень. Скандинавський країни - Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія, Ісландія - от ті держави, території яких забруднюються заводами Руру, Бірмінгему, Люксембургу. Варто підкреслити, що конфліктні ситуації між державами Європи виникають через кислотні дощі. З ними у воду, грунт і на рослини потрапляють сильно отрутні сірчисті та інші хімічні речовини, що викликають їхнє отруєння. Найпомітнішим є отруєння води в озерах. У Швеції ознаки сильного окислювання виявлені в 25 тис. озер, у результаті була отруєна риба. У 65 тис. озер цієї країни знайдені ознаки слабкого окислювання води. У південної Норвегії з 5 тис. озер у 1750 через отруєння води зникла риба, а в 900 озерах через окислювання води виявлені ознаки захворювання риби. За оцінками спеціалістів, лише 10% забруднень, що випадають з атмосфери на територію Норвегії, мають власне норвезьке походження, інші 90% переносяться з інших країн. У Швеції 70% атмосферних забруднень надходить з-за кордону. Про це вперше було повідомлено представником Норвегії на Загальноєвропейській нараді з питань навколишнього середовища, що відбулася в Женеві наприкінці 1979 р.
У результаті транскордонних міграцій повітряних забруднень у Скандинавії отруюються також і грунти. Значно підвищується їхня кислотність у порівнянні з територією Центральної Європи. У Англії - однієї з головних винуватиць забруднення ряду країн Європи - у повітря щорічно викидається 3.5 млн т оксиду сірки. Щоб не забруднювати власні ландшафти, на ряді англійських підприємств були споруджені високі (до 300-400 м) труби. В результаті цього забруднення, що викидаються з них, ще легше підхоплюються повітряними течіями і транспортуються в континентальну Європу. Підраховано, що щорічно в такий спосіб з Англії «експортується» біля 1 млн т оксидів сірки. Північноєвропейські країни (Норвегія, Швеція, Данія, Фінляндія та Ісландія) неодноразово зверталися до Великобританії, у міжнародні організації з приводу цього забруднення. На сесії Північної ради, до якої входять п'ять перерахованих вище країн Європи, прем'єр-міністр Швеції У. Пальме обвинуватив Англію у веденні дійсної «екологічної війни» проти своїх сусідів, вимагаючи її припинення.
Проте найбільшою катастрофою за екологічними наслідками була аварія на Чорнобильській АЕС. Радіоактивні хмари, підхвачені повітряними тічіями, у короткий термін поширилися на тисячі кілометрів від місця аварії. Радіоактивні опади були виявлені на півночі Європи - у Норвегії і Швеції, на крайньому заході - в Англії і на південному заході Європи - у Франції. Багато газет західних країн писали про небезпечну екологічне становище, що склалося в країнах Західної і Центральної Європи, про радіоактивне зараження місцевості в результаті транскордонного транспортування радіоактивних хмар.
Звісно ж, випадання радіоактивних опадів не пройшло без наслідків. На півночі Швеції, наприклад, після катастрофи в Чорнобилі відзначалося багатократне (у 10-15 разів) збільшення радіоактивності м'яса деяких тварин. У зв'язку з цим восени 1986 р. у ряді господарств, що займаються полюванням, було заборонене полювання на лосів.
Приводом для міжнародних конфліктів служать також забруднення води в ріках, озерах, морях і прибережних районах океанів, що знаходяться на території одних держав і що викликаються діями інших. Особливий розмах набули суперечки через забруднення морських вод. У останні десятиліття в зв'язку зі збільшенням морських перевезень нафти почастішали аварії танкерів, унаслідок яких на великій площі розливається нафта, що викликає загибель риби і птиць. Мігруючи, нафтові плями досягають узбережь, забруднюють їх і руйнують морські екосистеми, що знаходяться на узбережжі. Площа забруднень акваторій коливається від десятків до тисяч кілометрів. Протяжність морських узбережь, уражених викинутої морем нафтою або її похідними, іноді досягає і навіть сотень кілометрів. У березні 1978 р. потерпів аварію американський супертанкер «Амоко-Кадіс», що наштовхнувся на рифи біля берегів Бретані (Франція). З пошкоджених танків у море вилилося 200 тис. т. нафти. Вода виявилася покритою нафтовою плівкою на площі біля 2 тис. км2. Зона забруднень води витягнулася уздовж узбережжя на відстань понад 130 км шириною до 25 км.
Під час аварії грецького судна «Андрос-Патріа» у січні 1979 р. біля берегів Іспанії було забруднено біля 150 км води вздовж морського узбережжя. Такі катастрофи з викидами нафти стали щорічними.
Міжнародні суперечки виникають і через забруднення морів внаслідок аварій на морських нафтопромислах. Найбільша з них сталася в квітні 1977 р. у Північному морі. Нафта почала витікати з американської експлуатаційної платформі «Браво», розташованої в зоні норвезького родовища нафти і газу «Экофіск». Рясна плівка нафти бурого кольору вкрила територію на площі 700 км2. Плями забруднення мігрували, виникла небезпека забруднення узбережжя трьох країн - Данії, Норвегії і Швеції. Небезпечна екологічна ситуація, що утворилася обговорювалася на урядовому рівні у всіх трьох скандинавских державах. Величезна пляма забруднення, на щастя, не досягла берегів зазначених країн і не уразила мілководні райони - зону рибних промислів.