На узбережжі Антарктиди з великою частотою спостерігаються ураганні вітри. Так на станції Русская на узбережжі Землі Мері Берд була зафіксована швидкість вітру 77 м/с, а протягом 15 діб середня швидкість вітру сягала 29 м/с. переважаючі напрямки вітру обмежуються квадратом схід-північ-схід – південь-південь-схід. [4].
Антарктида знаходиться майже повністю всередині Південного полярного кола, а це означає, що на її території, як і в Арктиці, в зимовий час спостерігається полярна ніч, а влітку — полярний день. На самому Південному полюсі періодів зі зміною дня і ночі протягом доби не буває зовсім. Майже за два місяця до весняного рівнодення на полюсі починаються цілодобові астрономічні сутінки, що після цього переходить в навігаційні і громадянські (громадянські сутінки закінчується, коли сонце опускається за лінію горизонту на 6°, навігаційні – на 12°, а астрономічні – на 18°). За декілька днів до рівнодення з-за горизонту з'являється край сонця. Поступово піднімаючись по небосхилу, воно рухається майже паралельно горизонту, описуючи протягом доби повне коло. В день літнього сонцестояння (в південній півкулі 22 грудня) сонце досягає найбільшої висоти - 23°30', після чого починає опускатися. Через декілька днів після осіннього рівнодення воно ховається за горизонтом, і починаються сутінки, що змінюють один одного тепер вже в зворотному порядку, а після цього настає глибока полярна ніч. Без переривання сутінками вона спостерігається на порівняно невеликій території, північна межа якої проходить всього лише в 600 км від полюсу, а зона, де полярна ніч переривається сутінками, має ширину майже 2,5 тис. км. Внаслідок рефракції світла полярний день спостерігається не лише на полярному колі, а й північніше, а полярної ночі на широті полярного кола не буває. [4].
Рослинний світ Антарктиди не такий бідний, як це може здатися недосвідченому спостерігачу. Ботаніки встановили, що окрім мохів, лишайників і квіткових рослин тут є гриби, бактерії і численні види водоростей. Квіткові рослини знаходяться тільки на Антарктичному півострові; в цьому же районі виявлені гриби. Що стосується мохів, лишайників, водоростей і бактерій, то їх можна зустріти на ділянках, позбавлених льодового покрову, майже по всій Антарктиді, навіть поблизу Південного полюсу. [4].
З представників тваринного світу в Антарктиді більше всього птахів. В літні місяці на узбережжі можна зустріти капського голуба, качурку Вільсона, сріблясто-сірого, сніжного, а також антарктичного буревісників. З приходом весни на антарктичних станціях і в колоніях пінгвінів з'являються поморники. Всі ці птахи знаходять засоби до існування в морі, тільки хижий поморник харчується пташенятами пінгвінів та інших птахів. [4].
В глибині материка в літній час птахи гніздяться в гірських районах, утворюючи в деяких місцях великі скупчення. Так, наприклад, на Землі Королеви Мод в 1960 р. була виявлена колонія антарктичних буревісників, в якій налічувалося не менше мільйона птахів.
Інколи в глиб материка залітають і птахи, що живуть на узбережжі. Так на Південному полюсі, де розміщена американська наукова станція Амундсен-Скотт деколи зустрічають поморників. Радянські полярники не раз бачили їх на станції Восток, на полюсі холоду, хоча найкоротша відстань від цієї станції до узбережжя - більше 1300 км, до того же знаходиться вона на висоті 3,5 км над рівнем моря. [5].
На припаї біля узбережжя майже в будь-який час року можна бачити спокійно лежачих тюленів Уэдделла. Інші антарктичні тюлені — крабоїди, тюлені Росса і морські леопарди — зустрічаються рідше. Інколи береги льодяного континенту відвідують самі великі ластоногі — морські слони. Часто в прибережні райони заходять кити.
В оазисах льодяного континенту, гірських районах і на окремих нунатаках навіть поблизу полюсу на різних висотах мешкають майже непомітні неозброєним оком представники безхребетних. Всього на льодяному континенті їх налічується більше 50 видів. Дрібних безхребетних в Антарктиді виявляють на каменях, дрібноземі, в лишайниках і мохах. Багато з них є паразитами птахів і тюленів. [4].
Бактерії, як показали результати досліджень, можуть існувати і в товщі льодяного покрову, де вони знаходяться в стані анабіозу протягом багатьох тисяч років.
Своєрідність континенту вплинула на характер діяльності тут людини. Наукові прагнення переважають над усіма іншими. Саме тому Шостий материк в наш час є ареною міжнародного співробітництва країн всіх інших п’яти континентів. Антарктиду справедливо називають материком науки, миру та міжнародної співпраці.
2. Освоєння та наукові дослідження Антарктики
2.1. Антарктика в системі міжнародного співробітництва
Тривалий час експедиції в незаселені холодні антарктичні райони не супроводжувалися створенням яких-небудь стаціонарних баз або висуненням претензій з боку держав, які направляли свої експедиції, на встановлення ними суверенітету на віднайдених ними територіях Антарктиди. Такі територіальні претензії почали висуватися та оформлюватися в односторонньому порядку на початку ХХ століття. Ініціатива належала Великобританії, яка починаючи з 1908 року в наступні роки прийняла кілька національних актів, які проголошували суверенітет над значною кількістю островів та земель, а також над прилеглими до них морськими водами.
Ініціативу підхопила Франція у 1924 році, потім Норвегія у 1930 році. Норвегія висловила свої претензії на територію, яка включала острів Петра І, відкритий експедицією Ф. Беллінгаузена та М. Лазарєва. СРСР в свою чергу повідомило нотою від 24 січня 1939 року норвезький уряд про невизнання законного характеру цієї акції Норвегії та резервувало свою точку зору щодо державної приналежності земель, відкритих російськими мореплавцями. В 1939 – 1940 роках Аргентина та Чілі висунули свої претензії на територію, яка в значній мірі збігалася з британською. В кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ ст. виникло декілька конфліктних ситуацій, що з боку Великобританії, Аргентини і Чілі супроводжувалися демонстрацією військової сили. Міжнародні кола були також занепокоєні відомостями, що з’явилися у засобах масової інформації, про можливе використання Антарктиди у військових цілях, зокрема перетворення її в полігон для випробування ядерної зброї. [8].
Однак вражаючі результати міжнародного співробітництва в Антарктиці, численних робіт, проведених протягом Міжнародного геофізичного року (1 липня 1957 р. – 31 грудня 1958 р.), спільна плідна діяльність вчених різних країн по вивченню Антарктиди та прилеглої до неї акваторії, засвідчили можливість вирішення антарктичної проблеми на основі взаєморозуміння та співробітництва.
З 15 жовтня по 1 грудня 1959 року у Вашингтоні відбулася Міжнародна конференція по Антарктиці. В ній взяли участь 12 держав, які на час скликання конференції безпосередньо проводили наукові дослідження в Антарктиці. До них входили як держави, які висунули територіальні претензії на антарктичні райони (Австралія, Аргентина, Великобританія, Нова Зеландія, Норвегія, Франція та Чілі), так і держави, які не визнавали подібні претензії (Бельгія, СРСР, США, Південно-Африканський Союз та Японія). 1 грудня вони прийняли Договір про Антарктику, який на тривалий час визначив її міжнародно-правовий режим. [8].
Пункт 1 першої статті Договору проголошує: “Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі, як створення військових баз i укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї”. [3].
Таким чином, велика частина Земної кулі – цілий материк та прилеглий до нього великий район – вперше в історії міжнародних відносин вперше були перетворені в зону миру, в межах якої забороняється будь-яка військова і дозволяється лише мирна (невійськова) діяльність.
В той же час, Договір про Антарктику не перешкоджає використанню “військового персоналу чи оснащення для наукових досліджень або для будь-яких інших мирних цілей”, але зобов’язує будь-яку з Договірних Сторін інформувати інші Договірні Сторони “про будь-який військовий персонал або оснащення, призначене для направлення його в Антарктику з додержанням умов, передбачених у пункті 2 статті I цього Договору”. [3].
Однією з центральних статей Договору про Антарктику є стаття V, яка проголошує, що будь-які ядерні вибухи в Антарктиці i видалення в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються. Дана стаття перетворила Антарктику не лише в мирну, а й в без’ядерну зону. Але Договір не передбачає заборону використання в Антарктиці ядерного обладнання та ядерної техніки. Саме тому на американській базі Мак-Мердо була споруджена та функціонувала в 60-х і першій половині 70-х років ХХ століття атомна електростанція (АЕС). Однак було виявлено витік радіоактивних відходів, АЕС демонтували, а забруднений нею район ретельно очистили. Через важкість вирішення проблеми ядерної безпеки в умовах Антарктики інші проекти створення атомних установок в Антарктиці не були реалізовані. [8].
Договір проголошує свободу наукових досліджень в Антарктиці. Стаття ІІ Договору стверджує, що свобода наукових досліджень в Антарктиці i співробітництво з цією метою, як вони застосовувались протягом Міжнародного геофізичного року, продовжуватимуться відповідно до положень цього Договору. Події, що відбувалися в Антарктиці після початку дії Договору, підтверджують те, що обмін науковим персоналом та науковою інформацією набули стійкого та широкого характеру. Наукова рада по дослідженню Антарктики плідно взаємодіє з багатьма міжнародними організаціями, такими як Науковий комітет по дослідженню океану, Комітет по дослідженню космосу. А також з багатьма національними організаціями та органами, що займаються питаннями дослідження Антарктики.