Усяке життя — священне.
Згідно багатьом релігіям тільки Бог має абсолютну владу над усіма створіннями, тому люди не мають права розпоряджатися життям інших істот. Усі життя священні і рівноцінні, і люди не намісники Бога на землі.
Любов до життя в усіх своїх проявах носить священний характер, і є божим дарунком, зневажання якого, згідно “Основ соціальної концепції Російської православної церкви”, є “виклик, кинутий не тільки божественному створінню, але і Самому Господу” (125), Якщо щось священне, то воно має цінність крім своєї корисності й інших фактів. Воно цінне саме по собі і заради самого себе. Те, що є святим, не можна знецінити.
Непристойно одержувати вигоду зі страждань інших істот.
Індуїзм, джайнізм, буддизм, язичество, багато інших релігій жадають від людини виміряти свої дії, не приносячи іншим істотам біль і страждання. Наносити біль і страждання, тим більше одержувати від цього вигоду — непристойно.
Дика природа є загальносвітовою і міжвидовою спадщиною.
Дика природа є не тільки загальнолюдською, але і загальносвітовою, міжвидовою спадщиною. Вона — спадщина не тільки людини, але і будь-якого птаха, звіра, риби. Однак людина єдина, хто" це може усвідомити, і тому зобов'язана узяти на себе моральну відповідальність по її захисту. Люди повинні бути шанобливі до того, що вони не створювали, не руйнувати, а берегти.
Не тільки люди, але і дика природа підлягає порятунку.
Згідно багатьом релігіям, наприклад, християнству чи іудаїзму, людина підлягає порятунку. Однак американський християнський теолог Дж. Ситтлер думає, що не тільки люди, але і природа повинна підлягати порятунку, що є новим вагомим релігійним аргументом у захист ділянок дикої природи. Усі думаючі християни повинні включати природу в середовище своєї моральної уваги, виходячи з того переконання, що Бог також бажає бачити її покутуваною в небесному царстві.
Хто знає, може Христос вмер у неменшій мірі за дику природу, чим за людей. Творець дикої природи є також і її рятівником. Люди ж є колегами Бога з порятунку дикої природи.
59
Охорона дикої природи є актом благотворності і заступництва, шляхетним захистом слабкого.
Етичною мотивацією захисту дикої природи є звичайне людське бажання допомогти, подарувати, поділитися, бажання піклуватися про “братів наших менших”, про ділянки дикої природи, заступатися за них.
Охорона дикої природи є справою божеською.
Будь-яка блага справа, наприклад, будівля чи захист храму у всіх часів і народів вважалась справою божеською. Захист дикої природи як творіння Бога (що є для багатьох храмом чи священною територією) також стає божеською справою, важливою і почесною.
Захист дикої природи є вираження нашої емпатії, жалості, співчування, великодушності і доброти до неї.
Московський вчений А.Н. Тетіор висунув етику емпатії до природи. На його думку, не всяка людина зможе поважати, любити, а тим більше благоговіти перед різними видами чи об'єктами дикої природи — хробаками, мокрицями, болотами, пустелями. А.Н. Тетіор пропонує використовувати, як рушійну мотивацію, інші почуття — жалість, симпатію, великодушність, співчуття, співпереживання, доброту (88).
Як справедливо вважає А.Н. Тетіор, багато тварин, особливо нижчі, найчастіше перебувають в жахливих умовах з людської точки зору. Величезна кількість їх, наприклад, гине в боротьбі за існування. Що не може не викликати в нас співчуття, жаль, співпереживання до них, почуття доброти, бажання надати посильну допомогу. Треба постійно розширювати коло співчуття іншим. Інстинктивна участь людини в болі, стражданні тварини чи рослини може виявитися сильною мотивацією природоохорони.
Захист дикої природи — е вираження нашої подяки до неї.
Завдяки дикій природі людина стала людиною й існує людська цивілізація. Усього цього цілком достатньо, щоб з почуття подяки зберігати останні куточки дикої природи і дикі види.
Захист дикої природи — це захист незалежної держави.
Дика природа не повинна бути не тільки погубленою, але і прирученою та дресированою. Її можна представити як особливу незалежну державу іншої цивілізації, що існує автономно, по своїх власних законах, самостійно. А відповідно до демократичних принципів, ніхто не має права замірятися на незалежність іншої держави.
60
Людина несе більшу відповідальність за збереження дикої природи, чим який-небудь інший вид на Землі.
Розум і технології роблять людину найдужчою на Землі, що, у свою чергу, накладає на неї найбільшу відповідальність за "збереження на цій планеті усіх видів живих істот і екосистем.
Захист дикої природи є вираженням нашої любові до Бога.
Як думає російський екотеолог С.Ф. Хрибар, “любов до Твор-іія виливається в благоговійно дбайливе відношення до Його творінь” (187). Віруючий християнин, іудей, мусульманин повинні дбайливо відноситись до природи з любові до свого Рятівника. З цього випливає й інший висновок — дика природа і живі істоти заслуговують життя не тільки заради самих себе, але і заради Творця, що їх створив.
Захист дикої природи є добровільним обмеженням людиною експансії власного виду.
Як справедливо думає український еколог, В.Н. Грищенко, добровільне власного виду (свого роду видовий альтруїзм), навіть часом на шкоду собі — щось принципово нове в житті на Землі (189). Жодна тварина чи рослина не здатна на це (існують лише приклади взаємодопомоги, симбіозу). У багатьох видів є поведінкові механізми, що запобігають вбивству родичів у конфлікті, але жоден вид, крім людини, не здатний піти на обмеження власних прав і інтересів заради прав і інтересів інших видів, заради збереження інших форм життя. Багато видів охороняють природну територію для своїх нестатків, але тільки людина може охороняти її для нестатків інших видів.
“Чому під “ближнім, — запитує В,Н. Грищенко, — якого варто любити, ми повинні мати на увазі тільки людину, а жертовність і зречення обмежувати лише сферою побуту — дотримання норм поводження, обрядів, посад і т.п. Зречення від безроздільного панування над природою, пожертвування частиною своїх благ і зручностей заради збереження Божого творіння в цілісності і красі - це чи не найбільший духовний подвиг, на який здатна жива істота?” (189).
Усі живі істоти, земля і її елементи е нашими братами і сестрами (нашою родиною).
Так думав засновник Францисканського ордена ченців римо-католичної церкви святий Франциск Ассизський (1182-1226), якого Ватикан назвав святим заступником екологів. Споріднення Цінне своїм зв'язком, але не менш цінний у ньому елемент
61
індивідуальності. Як варто поводитись з братом чи сестрою? Їх не слід експлуатувати, їх треба любити і поважати через родинний зв'язок. Більш того, святий Франциск думав, що не істоти повинні служити людині, а людина істотам (186).
Живучи, потрібно давати жити і всьому живому.
Як писав піонер охорони природи Росії, професор А.П. Семенов-Тянь-Шанський, людина у своєму житті повинна виробити вищі соціально-етичні начала, і піднятися “до свідомості того, що, живучи, треба давати жити і всьому живому” (32).
Людина є помічником Бога на Землі і тому зобов'язана стежити за божественним порядком на ній.
Згідно багатьом світовим релігіям — християнству, ісламу, іудаїзму — людина є помічником Бога на Землі і зобов'язана стежити за божественним порядком на ній, у тому числі за збереженням дикої природи, видів і особин живих істот.
Дика природа має невідтворену індивідуальність і тому вимагає захисту.
Як справедливо вважає петербурзький біолог В.Ф. Левченко, “оскільки будь-яке живе (і організм, і екосистема) смертно, але має невідтворену індивідуальність, то воно має вищу цінність” (188), у зв'язку з чим вимагає до себе дбайливого відношення і захисту.
Еволюційний мотив.
Оскільки людина поєднує в собі практично всі попередні ступені еволюції, то вона несе відповідальність за все живе (цей аргумент схожий з індуською ідеєю реінкарнації, коли в минулих життях людина була жуком, вовком, деревом і т.д.).
Захист дикої природи — наш борг, обов'язок і моральна відповідальність перед дикою природою.
Борг — поняття етики, що позначає моральну необхідність виконання яких-небудь обов'язків (24). Борг як мотивація природоохорони може виходити з обґрунтування, чому сильний повинен захищати слабкого. Людина завдяки своєму розуму, науці і технології є сильною стороною і тому зобов'язана захищати, обороняти слабку сторону, тобто дику природу. Більше того, по великому рахунку дика природа — це її мати, тому що вона вийшла з неї. Значить тут справа сильного захищати слабкого поєднується з боргом сина перед матір'ю.
Захист дикої природи буде моральним вчинком (за І'. Кантом), якщо в його основі лежить бажання виконувати наш мо-
62
ральний борг перед природою з поваги до цього боргу. Тобто, ми зобов'язані охороняти природу не тому, що це принесе користь нам чи комусь, а тому, що ми зобов'язані виконати наш борг перед нею.
Моральний вчинок — це вчинок, в основі якого лежить прагнення завжди й усюди наслідувати закони моралі, чого б це ні коштувало. “Тому абсолютним показником успіху в здійсненні безкорисливого, високо морального вчинку є повне відмовлення від власних інтересів, дія проти своїх бажань, дія через силу, заснована лише на підпорядкуванні необхідності виконувати закони моралі”, — пише норвезький екофілософ Арне Нейс (100). У зв'язку з цим люди володіють прямою моральною відповідальністю перед дикою природою,
Людині повинне бути соромно за знищення дикої природи.
Сором — одна з найважливіших етичних мотивацій, що може широко використовуватися в аргументації природоохорони. Людина знищила практично всі ділянки дикої природи, які ще не дуже давно в достатку існували на Землі. У багатьох європейських країнах площ, зайнятих-дикою природою, не залишилось зовсім. Люди часто утримуються від злодійства, руйнування чого-небудь, щоб не випробувати каяттів совісті. Аналогічно за знищення ділянок дикої природи люди повинні відчувати сором. Захист дикої природи має стати актом національного каяття з боку людства, винного в її загибелі.