Пошукова робота на тему:
Теоретичні основи екологічної етики
Цінності природи, конфлікти цінностей і природоохоронні мотивації
Стрімкість пантери ще треба пізнати і терпіння павука ще треба осягти.
Висловлення індіанців США
Осьовою причиною екологічної кризи є не ріст населення, не розвиток промисловості, не наші економічні чи політичні системи, а людські відносини і цінності, що мотивують людські рішення.
Цінність, на думку відомого соціолога П. Сорокіна, є основою і фундаментом усякої культури. Цінності формуються через синтез функцій норми чи звичаю, але і містять у собі потребу й інтерес, борг і ідеал, спонукання і мотивацію. Цінність, як більш складний регулятор поводження, має на увазі вибір, полярність рішень, що свідчить про двоїсту природу цінності. З огляду на зміст однієї і тієї ж цінності, можна відкидати чи приймати подію, давати позитивну чи негативну оцінку (175).
Захисники природи не можуть не враховувати у своїй діяльності різні цінності природи і природоохоронні мотивації населення. Як справедливо пише російський еколог А. Кожара: “Всякая общественная группа требует своего подхода, своего набора методов, своего языка общения — хотим ли мы просто повлиять в нужную сторону на ее поведение или вовлечь в полномерную территориальную программу развития.
Ценностные стереотипы, детерминирующие поведение людей, существовали во все времена, а не только в нынешнем потреби-
23
тельском обществе. И будут существовать. Необходимо анализировать ценностный “профиль” конкретной целевой группы и готовить для каждой из них свою аргументацию, свои позитивные предложения и, что особенно важно, создавать привлекательный собственный образ, выгодно позиционируя свою деятельность в их системе ценностей. Все, что пишут социологи о разнообразии мотивов защиты природы и необходимости их интегрировать и использовать в своих программах — глубоко верно”.
Як вважає петербурзький філософ М.С. Каган, російська філософія довгий час не знала теорії цінності. До початку XVIII століття російська думка знаходилася під сильним впливом богослов'я, що визнає тільки одну цінність — божественну. Потім був у моді нігілізм (згадаємо тургенєвського Базарова), що взагалі заперечував усі цінності. Не потрапив термін “цінність” і в таке відоме вітчизняне видання як “Енциклопедія” Брокгауза та Ефрона. З 1917р. істинною цінністю стала цінність політична, а потім ще й економічна. Релігійна, духовна, етична, естетична й інші цінності надто довго були віддані забуттю. По-марксистські вважалося цінним те, у що людина вклала працю, а в що не вклала, наприклад, дика природа — цінним не вважалася. Усе це дуже заважало аргументувати захист видів живих істот і екосистем. Зараз перед людством стоїть екологічна проблема, що не має технічних рішень. Цю проблему в кінцевому рахунку можна вирішити тільки за допомогою фундаментальних змін у людських цінностях.
Природу врятувати, по великому рахунку, зможе тільки створення нової ціннісної, системи, заснованої на високому оцінюванні внутрішньої і нематеріальної зовнішніх (інструментальних) цінностей природи, використання яких не несе загибель природі. Усі цінності природи поділяються на два основних типи: цінності зовнішні (інструментальні), корисні для когось, крім самої природи (наприклад, для людини) і цінності внутрішні, що несуть корисність для самої природи і некорисні для людини.
Зовнішні цінності, у свою чергу, поділяються на матеріальні (економічні), тобто ті цінності, економічну вартість яких можна підрахувати, і нематеріальні (неекономічні), економічну вартість яких важко чи неможливо підрахувати. До матеріальних можна віднести господарські і рекреаційні цінності, до нематеріальних — етичні, естетичні, релігійні, наукові і т.д.
24
ВНУТРІШНЯ
(АБСОЛЮТНА, СПРАВЖНЯ, УРОДЖЕНА, НЕВІД'ЄМНА, ВЛАСТИВА) ЦІННІСТЬ (ДОСТОЇНСТВО, САМОЦІННІСТЬ)
Щось має внутрішню цінність, якщо воно існує і коштовне саме по собі, для себе, для своєї власної користі, незалежно від користі для інших, як ціль сама по собі, і є підставою для певних законів. Уперше про внутрішню цінність заговорив у 1785 році великий німецький філософ І. Кант. Однак він стояв на позиціях м'якого антропоцентризму і тому вважав, що внутрішня цінність присутня тільки людині, людству і всім розумним істотам.
Екофілософи XX століття розширили етику І. Канта, думаючи, що внутрішню цінність має кожна тварина, рослина, вид, екосистема, ландшафт, ділянки дикої природи, Земля і навіть окремі її неживі елементи — гори, скелі, дюни, хмари і т.д.
Внутрішня цінність незалежна від зовнішнього усвідомлення, інтересу чи оцінювання її свідомого існування. Внутрішня цінність не залежить від корисності істоти чи її заслуг. Багато в чому — це широко поділюване інтуїтивне представлення. Перефразуючи І. Канта, можна сказати, що білка, дятел, конвалія існують як ціль самі по собі, а не тільки як засіб досягнення цілей людини, інших видів і навіть екосистеми. Тому у своїх вчинках, спрямованих на них, вона насамперед .повинна розглядати білку, дятла чи конвалію як ціль. Можна припустити, що ціль істот, видів чи екосистем, що мають внутрішню цінність, полягає в збереженні життя, у волі, у продовженні існування, чи в їхньому власному щасті.
Інший відомий філософ — Хома Аквінський заявляв, що “кожен утвір існує для власного блага й удосконалювання”. Дійсно, будь-яка істота, як і екосистема, на відміну від речі, не може по своїй природі служити тільки засобом для інших, а існує як ціль в собі і для себе.
Треба з задоволенням помітити, що людство поступово починає визнавати внутрішню цінність природи. У 1982 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила Всесвітню Хартію Природи, одне з положень якої говорить: “...будь-яка форма життя є унікальною і заслуговує поваги, якою би не була її корисність для людини, і для визнання цієї невід'ємної цінності інших живих істот людина повинна керуватися моральним кодексом поведінки” (170).
25
У Декларації Землі, прийнятої в 2000 p. міжнародною комісією з Декларації Землі сказано: “...усе живе на Землі взаємозалежне, і будь-яка форма життя має свою цінність незалежно від тієї користі, що вона являє собою для людства” (168). Відомий російський еколог член-кореспондент РАНЕЙ А.В. Яблоков вважав, що “внутрішня і невід'ємна цінність об'єктів живої природи існує”. А в Новій Зеландії, у прийнятому в 1991 p. Законі “Про управління природними ресурсами” захист внутрішньої цінності екосистем вперше у світі одержав законодавчу основу.
Господарські цінності дикої природи мають ціну ринку, духовні цінності — обумовлену афектом ціну, і тільки внутрішня цінність не має ціни, а має достоїнство, що вище всякої ціни. Внутрішня цінність білки, цілинного степу, древнього лісу — абсолютна, безумовна, непорівнянна цінність, оцінювання якої відбувається не в доларах, а в повазі.
Внутрішня цінність знаходиться в тісному зв'язку з моральними (природними) правами природи — правом на життя (існування), волю, здоров'я, прагнення на щастя.
Внутрішня цінність тісно зв'язана з волею вибору (внутрішньою волею) природи і має свій внутрішній закон.
Наявність тільки однієї внутрішньої цінності— достатня підстава для охорони дикої й окультуреної природи.
ЗОВНІШНІ (ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ) ЦІННОСТІ
1. Матеріальні (економічні) цінності
Господарська цінність. Являє собою цінність, корисну для господарства людини. З цього погляду, наприклад, древній ліс цінується як склад лісоматеріалів.
Рекреаційна цінність. Пов'язана з туристичним, рекреаційним використанням природних територій.
Якщо раніше рекреаційна цінність відносилась до нематеріальних цінностей, то останнім часом, у зв'язку з масовим розвитком індустрії туризму, і значною чітко підраховуваною економічною вигодою, рекреаційну цінність можна віднести до матеріальних цінностей природи.
2. Нематеріальні (неекономічні) цінності
Історико-культурна цінність. Дика природа зберігає дух історії і культури. Це не лише архітектурні пам'ятники,але й
26
об'єкти топоніміки. Дика природа сама по собі має історичну цінність завдяки особливому типу зв'язку з минулим. Історія, що лежить в основі, забезпечує оригінальність дикої природи. По великому рахунку розмаїтність культур визначається розмаїтністю екосистем. Території дикої природи — основа всіх культур.
Цінність існування. Тривале існування дикої природи вже саме по собі є цінністю, збільшуючи нашу оцінку природного світу,
Патріотична цінність. Природа, як добре довели Джон Рескін і Ян Павликовський, сприяє появі любові до Батьківщини і патріотизму.
Політична цінність. Дика природа стає важливою в політичному житті держав.
Релігійна цінність. Погляд на вільну природу піднімає нас до релігійних думок, що служать зв'язком між нею і нескінченним і міцніше прив'язують до її до чудес і краси. Тим самим дикі природні території стають чимось на зразок священних текстів, вони являють собою немов би мати храму. Релігійна цінність — це відчуття дикої природи як святого простору, де виявляється свята сила.
Естетична цінність. Краса дикої природи — її вищий і самий прекрасний дарунок. При відкритті естетичної цінності ділянки дикої природи дуже важливо відокремити її від корисності. Тому що за Кантом, найкрасивішим буває тільки те, що задарма.
Цінність “дикості” природи. “Дикість” - це особлива властивість, здатність первозданної природи залишатися в дикому стані. Чим більше в ділянці дикої природи волі і буйної дикості, тим'вона цінніша-
Цінність спадщини. Ділянки дикої природи є родовою спадщиною не тільки людини, але і всього дикого життя.
Етична цінність. Природа є джерелом нашої до неї любові, поваги, а також смиренності і доброти. Етична цінність полягає в можливості транслювати на природу свою прихильність і турботу, почуваючи в такий спосіб етичну відповідальність за благополуччя природи.