Реферат
Теорія держави і права
На тему:
Суспільство, держава і право
ЗМІСТ
1. Загальна характеристика суспільства
2. Поняття і ознаки держави
3. Поняття, принципи і функції права
4. Співвідношення держави з суспільством
5. Виникнення держави і права
6. Філософія права
7. Філософія держави
Список літератури
1. Загальна характеристика суспільства
Суспільство, його політична система
Перед тим, як розкривати поняття держави і права, слід дати загальну характеристику суспільства, адже держава є головним елементом його політичної системи, а право – один з соціальних регуляторів суспільних відносин.
Суспільство – це продукт взаємодії людей, певна організація їхнього життя, внутрішньо суперечливий організм, сутність якого полягає в різноманітних зв'язках і відносинах між людьми, їхніми об'єднаннями і спільнотами.
Різноманіття відносин між людьми виявляється в економічних, політичних, моральних, релігійних і т.п. зв'язках. Тому суспільство не може обійтися без соціальних або політичних інститутів – стійких соціальних або політичних встановлень, установ, об'єднань і спільнот, що виконують необхідні для суспільства соціальні або політичні функції.
Сьогодні до соціальних інститутів відноситься родина, кооперативи, церква тощо. До політичних (тобто пов'язаних з владою) – держава, політичні партії і рухи, групи тиску тощо. Профспілки займають проміжний стан: вони відносяться до соціально-політичних інститутів.
Все зазначене дозволяє говорити про соціальну і політичну систему суспільства.
Поняття “політична система суспільства” вживається в широкому і вузькому смислі цього слова.
Політична система у вузькому смислі слова – державні і недержавні соціальні інститути, що здійснюють політичні функції.
До цих інститутів відносяться: держава, політичні партії, профспілки, інші організації і рухи, що беруть участь у процесі завоювання, утримання і використання влади і пов'язаних з нею цінностей – суверенітету, свободи особи тощо.
Держава – важливий елемент політичної системи (виступає як виразник інтересів громадянського суспільства).
Політична партія – організована група однодумців, що представляє інтереси частини народу і ставить собі за мету їхню реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її здійсненні. Для політичної партії характерні чітка організаційна структура, устав (не обов’язково письмовий) і детально розроблена політична програма. При цьому зовсім не обов’язково, щоб існували списки всіх членів тієї чи іншої партії (як це, наприклад, було у КПРС).
На відміну від політичної партії, для політичного руху не характерні чітка організаційна структура і детально розроблена політична програма. Характерною рисою політичного руху є наявність кількох чи одного лідера, за яким йдуть люди. Крім того, для руху обов’язковою є ідея.
Щодо групи тиску, то вона не ставить собі за мету завоювання державної влади або участь у її здійсненні. Вона лише прагне до тиску на органи державної влади з метою реалізації інтересів частини народу (лобіювання інтересів).
Громадські організації – об'єднання громадян для задоволення і захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, спортивних і інших інтересів (профспілки).
Регулювання суспільних відносин.
Регулювання суспільних відносин проходить двома рівнями: індивідуальному і нормативному.
Регулювання суспільних відносин на індивідуальному рівні спирається на директивні (накази, що не носять нормативного характеру), інформаційні (людина протягом свого життя отримує інформацію, якою керується у відносинах з іншими людьми) і ціннісні (у кожного суб'єкта є власна система цінностей) регулятори.
Регулювання суспільних відносин на нормативному рівні спирається на технічні і соціальні норми. До технічних норм відносяться правила експлуатації технічних засобів, санітарно-гігієнічні норми, норми агрономічні й інші. До соціальних норм відносяться норми права, моралі, звичаї, корпоративні, політичні, релігійні норми, що регулюють певні сфери суспільного життя.
Соціальна відповідальність.
Серед таких сфер є відносини соціальної відповідальності.
Соціальна відповідальність – це суспільні відносини між суб'єктом і контролюючою його інстанцією.
Соціальну відповідальність розглядають у двох аспектах: позитивному і негативному.
У позитивному (проспективному) аспекті відповідальність характеризує позитивне ставлення особи до скоєних нею вчинків. Це – розуміння важливості своїх дій для суспільства, бажання і прагнення виконати їх якнайкраще, ефективніше, швидше.
У негативному (ретроспективному) аспекті відповідальність характеризується не тільки усвідомленням її особою, але і зовнішнім впливом з боку суспільства, держави, інших осіб за вже зроблене.
2. Поняття й ознаки держави
Існує два способи організації: природний і штучний. Саме до штучних способів організації відноситься держава. Її можна розглядати в двох аспектах: як державний апарат або як своєрідну організацію суспільства.
Насамперед це – структурна організація суспільства.
Крім того, державою є територіальна організація суспільства. Слід також зазначити, що практично усі визначення держави пов'язані з владою, з керуванням суспільством. У свій час Аристотель сказав, що політика – це наука і мистецтво керування суспільством. Таким чином, держава є політичною організацією суспільства.
Усе вищевказане дозволяє зробити висновок про те, що держава є своєрідною організацією суспільства.
До ознак держави звичайно відносять наявність публічної влади, території, населення, системи податків і зборів, суверенітету, а також зв'язок з правом.
Ознаки держави:
1. Публічна влада – коли влада відправляється професійно, а суб'єкт і об'єкт влади не збігаються.
2. Територіальна організація – факт проживання людини на території держави.
3. Наявність системи податків і зборів – засобів, призначених для утримування публічної влади.
4. Зв'язок з правом – системою основних правил поведінки, санкціонованих державою.
5. Суверенітет – верховенство держави у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет буває зовнішнім і внутрішнім.
Зовнішній суверенітет – верховенство держави у вирішенні питань зовнішньої політики, незалежно від внутрішніх сил (партій, рухів, класів тощо).
Внутрішній суверенітет – верховенство держави у вирішенні питань внутрішньої політики, незалежно від зовнішніх сил (інших держав, міжнародних організацій тощо). Виключення з внутрішнього суверенітету зараз складають питання охорони прав людини. Це пояснюється тим, що порушення прав людини не є внутрішньою справою держави.
Таким чином, суверенітет – це не незалежність. Скоріше незалежність є наслідком суверенітету.
Виходячи з усього сказаного, можна визначити поняття держави.
Держава – це публічна, політико-територіальна організація суспільства, що має суверенітет, який забезпечується спеціальною системою оподатковування та примусу.
3. Поняття, принципи і функції права
Право необхідно розглядати через ставлення до самого себе, до свободи, до рівності, до справедливості.
Розглядаючи право як юридичне поняття (система норм – правил поведінки, що встановлена й охороняється державою), ми стикаємося з таким явищем, як юридичний кретинізм, тобто пояснення юридичних явищ із самого права (пояснення природи злочинності недосконалістю законодавства, а не економікою, політикою, природою людини).
Філософське трактування права означає, що право є не що інше як міра свободи. Це сила парадокса свободи. Незважаючи на те, що право – обмеження свободи, це – благо, тому що є парадокс свободи, який полягає в тому, що нічим не обмежена свобода перетворюється у свою протилежність. Якщо людям дати необмежену, не урізану свободу, тоді кожен зустріне людину, що буде перевершувати його або розумом, або силою, або везінням і тоді він обов'язково стане її рабом; у той же час він знайде інших людей, яких він перевершує за вищезгаданими показниками, і він стане над ними паном.
Демократичне розуміння права розглядає його з двох позицій. Суть першої полягає в тому, що право є вираженням рівності людей або рівності свобод. Це – ліберально-демократична концепція. Соціал-демократична концепція виступає проти рівності, як формальної рівності людей і прагне доповнити її рівністю економічною. Як правило, право розуміють як вираження соціальної справедливості тому, що справедливість є поєднання рівності і свободи. Право – ядро самої справедливості. Якщо справедливість розуміти як свободу, то це – ліберально-демократичне трактування; якщо ж справедливість розуміти, як рівність, то це – соціал-демократичне трактування.
На філософському рівні протистояння між свободою і рівністю вирішується на рівні любові і братерства; на правовому рівні – на основі консенсусу.
Однак у будь-якому випадку право розуміється в об'єктивному і суб'єктивному сенсі.
Право в об'єктивному сенсі – це система спрямованих на врегулювання суспільних відносин формально-визначених, загальнообов’язкових правил поведінки, що виходять від держави і нею гарантуються.
Ознаки права:
1. Формальна визначеність – право зовні фіксується в джерелах права.
2. Загальнообов’язковість – ці правила поведінки є обов’язковими для всіх без винятку.
3. Походить від держави і гарантується нею – право щільно пов’язано з державою, адже саме держава своєю примусовою силою змушує громадян та посадових осіб дотримуватися правових норм.
4. Спрямовано на врегулювання суспільних відносин.
5. Системність – передбачає побудову права як певної системи.
Право в суб'єктивному сенсі – міра можливої поведінки конкретної людини відповідно до закону.