Класичними прикладами рабовласницьких держав історико-правова наука визнає Стародавні Грецію та Рим. Давньоєвропейська політико-правова думка будувалася на уявленнях грецьких та римських філософів, політиків, юристів, науковий доробок яких має велике значення і сьогодні, адже містить досить точні відомості про такі суспільні явища, які існують у сучасному світі. Традиційними для свідомості європейського рабовласницького суспільства були погляди Аристотеля, Платона та Цицерона. Концепція Аристотеля щодо визначення держави та її сутності міститься у його трактаті «Політика». Аристотель розуміє державу як «спілкування, організоване заради загального блага». При цьому філософ називає таке спілкування природним, а людину (Аристотель говорить виключно про «вільних людей», протиставляючи їм рабів) – істотою від природи суспільною. Отже, сутність держави Аристотель бачив саме у досягненні шляхом «спілкування» загального блага: «Держава створюється не тільки для того, щоб жити, але й для того, щоб жити щасливо» [4, с. 378]. Слід зазначити, що більш уважне дослідження цієї концепції дає підстави стверджувати, що вона була покликана обґрунтувати рабовласницький устрій афінського суспільства. Про таке її призначення говорить, зокрема, те, що філософ серед форм правління віддає перевагу аристократії, тобто рабовласникам [4, с. 399].Іншу течію грецьких рабовласницьких уявлень про державу представляє вчення Платона, узагальнене та систематизоване ним у трактаті «Держава». У ньому найбільш яскраво виражається класова сутність держави. Основа ідеального державного устрою Платона – становий поділ суспільства на три великі соціальні групи. Самовільний перехід із одного класу в інший філософ вважав найбільш важким державним злочином і порушенням основоположних принципів справедливості. Як і вчення Аристотеля, визначення Платоном сутності держави мало на меті виправдання соціальної нерівності в грецькому суспільстві [3, с. 66].
Прибічником класової сутності держави був і Цицерон, політичним ідеалом якого була аристократична сенатська республіка – класична форма Давньоримської держави.
Підбиваючи підсумок огляду політико-правової думки періоду рабовласницького суспільства, необхідно зазначити, що уявлення про сутність держави зводиться до такого: метою існування держави є досягнення загального блага («щасливого життя»), проте на таке благо можуть розраховувати представники лише частини суспільства, але не все суспільство.
Епоха феодального суспільства – вельми тривала в історії Європи і одна з найбільш суперечливих. Середньовічна європейська політико-правова думка, у тому числі уявлення про державу, формувалася під значним впливом феодальних відносин, християнства та церкви. Відповідно до цього вчення про сутність держави уявляє собою спробу поєднання релігійного світогляду та феодальної свідомості. Найбільш яскравим представником політико-правової думки середньовіччя вважається Фома Аквінський. Він сформував традиційне для свого часу уявлення про державу, її мету та сутність. Сутність держави, за Хомою Аквінським, - це порядок відносин панування і підпорядкування, при якому воля осіб, що знаходяться нагорі людської ієрархії, рухає нижчими верствами населення. Даний порядок заведений Богом. Таким чином, за своєю суттю держава (а отже, і влада феодалів) є встановлення божественне, тому вона незмінно добро. Політико-правова концепція Фоми Аквінського була ґрунтовною апологією західноєвропейського феодалізму. Не тільки виправдання страт і гонінь єретиків, але і принципове обґрунтування церковного контролю за розвитком науки і філософії, підпорядкування останньої догмам католицизму, зведення панування і підпорядкування на одну з основ світобудови, прославляння підказаний феодальним ладом ієрархії як універсального принципу будови суспільства і природи, широке обґрунтування феодального права як божественного встановлення, вичерпна аргументація кріпосництва, концепція держави, що вміщає теократичні устремління католицької церкви, - все це зумовило панування вчення Фоми Аквінського в католицькій феодальній ідеології [2, с. 104].
Зважаючи на те, що Середньовіччя – доволі довгий відрізок часу, було б неправильно обмежитися лише однією, хоча і визначною, концепцією сутності держави. Слід зазначити, що вже за життя Хоми Аквінського його погляди підлягали різкій критиці. Одним з послідовних критиків Аквінського був Марсілій Падулянський, який виступив проти церкви з політичної позиції, звинуватив її у регресивності, гальмуванні державно-правового розвитку Європи. Революційною для того часу була його теза про визначення народу єдиним джерелом влади в державі. Але й тут під «народом» розумілося не все суспільство, а лише «краща» його частина.
Із ходом еволюції середньовічної європейської монархії обґрунтування (у тому числі і наукового) потребувала концепція абсолютизму. Погляди того часу вважаються перехідними від тих, що були притаманні для класичного феодального суспільства, до тих, які згодом стануть традиційними для буржуазного. Одну з перших світських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробив італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі у творах "Государ", "Історія Флоренції", "Міркування про першу декаду Тіта Лівія". Макіавеллі заперечував теологічний підхід до з'ясування сутності держави та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але воля людини, за Макіавеллі, не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни. Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шлях сама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії в межах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені, призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовувати надану їй можливість свободи волі. З цього приводу він зазначав, що правителі, які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратили владу [5, с. 156; 6, с. 202].
Отже, узагальнюючи різні уявлення про сутність держави періоду феодального суспільства, можна дійти висновку, що в основу цих уявлень було покладено обґрунтування соціальної нерівності, запровадження кріпосництва, церковного контролю, а згодом – необмеженої монархічної влади. Є вагомі підстави вважати, що традиційно сутністю класичної феодальної держави було божественне походження влади, а отже, її безперечна корисність.
Уявлення про державу набули якісно нового характеру під час становлення та розквіту нової суспільно-економічної формації – капіталістичної. До цього часу відносять і зародження вчення про права людини, і появу теорії розподілу влади, і зародження принципово нових, часто антагоністичних, теорій походження держави. Розглядаючи поняття про сутність буржуазної держави, на відміну від попередніх формацій, недоцільно зупинятися на якійсь одній концепції і розглядати її як визначну. Різних поглядів щодо цього додержувалися представники різних наукових шкіл. Першою науковою концепцією буржуазної держави була теорія суспільного договору. Один з головних її ідеологів – Ж.Ж.Руссо – так визначав сутність держави, створеної у результаті договору між народом та владою: ««така форма асоціації, яка б захищала і охороняла сукупною спільною силою особистість та майно кожного учасника і в якій кожний, об’єднуючись з усіма, підпорядковувався б … тільки самому собі и залишався би настільки ж вільним, яким він був раніше» [7, с. 53] Як захисника індивідуальних благ визначає державу й інший прибічник цієї теорії, Т.Гоббс. У таких підходах до визначення сутності держави можна побачити не тільки прагнення до дотримання прав людини, але й бажання захистити приватну власність – основу існування буржуазного суспільства [8, с.108]. Кардинальна зміна уявлень про сутність держави у XVII-XVIII століттях пов’язана із зміною самої сутності взаємовідносин між основними соціальними групами суспільства. І рабовласницька держава, і феодальна знали таку форму цих взаємовідносин, за якої один клас (панівний) повністю або частково володів іншим класом (пригніченим). Так, раби були власністю рабовласників, а селяни, принаймні їхня праця, була власністю феодалів. Новий формат взаємовідносин передбачав свободу нижчого класу від вищого: буржуазія не була власником пролетарія, а лише наймала його. Ця форма взаємовідносин також потребувала наукового обґрунтування, і теорія суспільного договору, вірогідно, була покликана саме на виконання цього завдання.
Виразником інтересів буржуазії виступали й прибічники іншої теорії походження держави – органічної. Буржуазна держава розглядається її представниками (Спенсер Г., Мілль Д.) не як історично минущі явища, а як вершина соціального розвитку. Вихідним положенням для оцінки суспільних структур та інших частин політичних агрегатів у Спенсера стало положення про те, що держава існує для блага всіх членів, а не члени існують для блага держави. [9, с. 66]
Новий час – період бурхливого розвитку гуманітарної науки. Виникла велика кількість течій, концепцій, наукових шкіл, кожна з яких мала окремий погляд на явище держави, його сутність та роль у суспільстві. Між різними течіями існували суперечки і щодо визначення поняття держави, і щодо процесу її виникнення, і стосовно визначення її мети. Проте, аналізуючи буржуазні концепції держави, необхідно відзначити, що всі вони збігаються в одному: сутність та призначення держави полягають у захисті прав особи та охороні приватної власності як економічної основи існування суспільства.
Принципово нове вчення про державу виникає у середині ХІХ століття. Його основоположниками стали німецькі філософи Маркс К. та Енгельс Ф. Специфіка марксистського підходу до вивчення держави і права полягає в аналізі явищ політичного і правового життя насамперед як органічних складових частин класової суспільно-історичної формації, відмова від розсуду в політико-юридичних інститутах феноменів релігійного, психологічного, етнічного порядку. У 1848 р. в "Маніфесті комуністичної партії" мислителі дали визначення держави. На їхню думку, держава — це політична організація, організоване насилля одного класу над іншими.У 1884 р. Ф. Енгельс видав працю "Походження сім'ї, приватної власності й держави", в якій розглянув проблеми розвитку людства від родового до державного устрою, пов'язуючи виникнення держави з приватною власністю і появою класів. Первісне суспільство, за Ф. Енгельсом, базувалося на колективній власності й мало вплив на її органи (старійшину, збори тощо), які на той час не становили корпоративної структури, оскільки її функції та дії цілковито відповідали інтересам населення. З огляду на це владного примусу не було, оскільки відносини влади й підкорення будувалися на повазі старійшини й регулювалися стихійними соціальними нормами, звичаями. Розподіл праці, що виник із часом, дав поштовх до появи приватної власності, а відтак — багатих та бідних, класів із ворожими інтересами. Все це унеможливило існування родової системи влади та управління; з'явилася політична організація влади — держава. З цього приводу Ф. Енгельс писав, що держава виникла для управління справами всього суспільства, для здійснення публічної влади за допомогою спеціального апарату (сукупності організацій людей, що здійснювали адміністративні функції). Державний апарат виокремився із суспільства і став інструментом політичного панування власників, засобом придушення іншого класу. Сутність держави, за вченням Ф. Енгельса, з часом не змінилася. Виникнувши в епоху рабовласництва й феодалізму, вона залишилася такою і з настанням капіталістичного устрою, попри зовнішні ознаки демократизму.