Гарантії прав і свобод людини і громадянина, як і самі ці права і свободи, залежать від конкретних умов життя суспільства. В Україні у реалізації проголошених Основним Законом прав і свобод людини і громадянина виникає чимало труднощів та перешкод, що викликає погіршення стану суспільних відносин у багатьох сферах і стану правопорядку в державі. Ці труднощі проявляються у низькому рівні соціальної захищеності громадян, коли держава не виконує своїх соціальних зобов’язань перед пенсіонерами, малозабезпеченими, працівниками бюджетних установ та іншими категоріями громадян. Коли не забезпечуються конституційні права кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на ефективне і доступне для всіх громадян медичне обслуговування, на безпечне довкілля, на працю, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Не можна вважати гарантованим навіть право на життя в умовах, коли зростає злочинність та криміналізація суспільства, коли на низькому рівні діяльність правоохоронних органів, натомість – на високому рівні корумпованість та правовий нігілізм…
Причини такого стану забезпечення прав і свобод громадян можуть бути поділені на дві групи. Одна група причин належить до сфери законодавчого регулювання прав і свобод людини, інша – сфери їх фактичної реалізації, практики здійснення цих прав і свобод. Причому фактична реалізація прав і свобод залежить, у першу чергу, від якості їх законодавчого регулювання.
ВИСНОВКИ
Права людини – це широке та комплексне поняття, що пронизує усі сфери людського буття. Сучасна концепція прав людини базується на ідеї природних, невідчужуваних прав людини і необхідності конституційного визначення таких умов, які б сприяли вільному розвитку особи. Основні положення сучасної концепції прав людини зводяться до наступних принципів: всі люди народжуються вільними і ніхто не має права відчужувати їх природні права, а охорона цих прав – головне призначення держави; свобода полягає у можливості людини робити все, що не завдає шкоди іншій людині; межі свободи можуть бути визначені лише законом; частина дозволеного визначається через права людини, які закріплюються конституцією, але конституційний перелік прав людини не може вважатися вичерпним; обмеження прав людини можливе лише у виключних випадках. Тобто права людини – це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.
Основні положення сучасної концепції прав людини відображені насамперед у тих нормах Конституції України, в яких закріплюються принципи правового статусу людини і громадянина. Принципи правового статусу людини і громадянина – це вихідні засади, на основі яких визначаються зміст і умови реалізації, прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Конституція України згідно із загальнолюдськими цінностями та міжнародно-правовими нормами в галузі прав людини, які визначені Загальною декларацією прав людини (1948р.) та іншими міжнародно-правовими документами, закріпила такі принципи правового статусу людини і громадянина: свободи людини; рівності людей у своїй гідності та правах; не відчуженості й непорушності прав і свобод людини; гарантованості прав і свобод людини; невичерпності конституційного переліку прав і свобод людини і громадянина; рівності конституційних прав і свобод громадян України та рівності їх перед законом; єдності прав людини та її обов’язків перед суспільством. Закріплені в Конституції України невід’ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від народження чи завдяки наявності у них громадянства України, гарантуються Українською державою.
Однак у ході реалізації проголошених Основним Законом прав і свобод людини виникає чимало труднощів. Так Українська Гельсінська спілка з прав людини провела дослідження “Регіональні особливості дотримання прав і свобод в Україні”. Дослідження було спрямовано на вироблення державної політики у сфері прав людини і насамперед переслідувало мету об’єднання країни, подолання її поділу на схід і захід. На підставі проведених досліджень правозахисники прийшли до висновку, що в сфері прав і свобод людини в Україні існують суттєві проблеми, які поглиблюються через надзвичайно сильно розвинуту клановість у системі управління на місцях. Покриваючи один одного, представники влади зазвичай цинічно і відверто порушують права людини, а пересічні громадяни не знаходять справедливості ні в судах, ні в правоохоронних органах [20,С.5].
Найголовнішим стандартом для демократичної правової держави якраз і є вжиття заходів, спрямованих на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. В Україні зроблено не все для запровадження в життя саме цього стандарту, про що також свідчить надзвичайно велика кількість звернень громадян України до Європейського суду з прав людини, та рішень суду, в яких Україна була визнана винною в порушеннях Конвенції про захист прав людини та основних свобод і Протоколів до неї.
Для того, щоб права людини реалізовувалися на практиці та не залишалися декларацією, недостатньо тільки їх проголошення і закріплення законом. Права і свободи людини мають бути забезпечені державою шляхом законодавчого регулювання процесу реалізації, створення відповідних умов для реалізації прав і свобод людини і громадянина та створення ефективного механізму захисту прав і свобод, підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, подолання корупції, реформування судової системи, підвищення правової освіти населення країни та правосвідомості громадян.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Трошкин Ю.В. Права человека. Нарушения и защита прав человека и прессы. – М., 1997
2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини (основні міжнародно-правові документи). – К., 1989
3. Юридичний Вісник України. – №48, 2005
4. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні. – К., 2004
5. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. – 1997-2001
6. Конституція України. – К., 2006
7. Закон України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006
8. Загальна Декларація прав людини. – 10.12.1948
9. Конвенція про захист прав людини та основних свобод. – 04.11.1950
10. Засади державної політики України в галузі прав людини. – затверджені Постановою ВР України від 17.06.1999
11. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23.12.1997
12. Юридичний Вісник України. – №5, №31, №41, №47-48, 2005; №4, №8, №18, №40, 2006; №14, 2007
13. Урядовий кур’єр. – №157-158, 2006
14. Кравченко В.В. Конституційне право України. – К., 2006
15. Погорілко В.Ф. Проблеми реалізації Конституції України. – К., 2003
16. Погорілко В.Ф. Конституційне право України. – К., 2006
17. Погорілко В.Ф., Головченко В.В. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К., 1997
18. Рабинович М.М., Федик С.Є. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини). – Л., 2004
19. Годованець В.Ф. Конституційне право України. – К., 2005
20. Юридичний Вісник України. – №42, 2006