ПЛАН
ВСТУП
1. Історія взаємовідносин культури і природи.
2. Роль природи у творенні культури.
3. Екологічна культура – як складова загальнолюдської культури.
4. Екологізація суспільної свідомості
5. Екологічна культура як діяльність
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛЫТЕРАТУРИ
ВСТУП
Людське життя, історія і культура завжди залежали від природи. Природа впливала на характер світоуяви людей, їх релігії, предметів побуту, засобів виробництва, моралі та мистецтва. Відношення людини і природи постійно були в центрі уваги багатьох наук: історії, філософії, археології, культурології та інших. Видатний німецький філософ - просвітник Іоган Гердер вважав, що сама природа заклала в людині гуманістичні основи її розуму і культури . Е. Кант вбачав головне призначення природи по відношенню до культури в підготовці людей до свободи . Російський філософ та історик Л. Гумильов розвиток культури розглядав як наслідок дії космічних сил, а поява нових етносів, на його думку пов'язана з так званою пасінарністю індивідів.
Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода… Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов¢язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.
Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.
Багато сторінок своїх наукових досліджень різним проблемам екологічної культури, в тому числі єдності природи і культури присвятили В.І. Вернадський і О.Л. Чижевський. В. Вернадський пояснював виникнення культури проблемами самої природи і космосу, а О. Чижевський підкреслював нерозривний зв'язок соціокультурних процесів на Землі з фізичними явищами, які відбуваються на Сонці. Він заклав основу біосферної концепції культури. Серед гостропроблемної екологічної літератури потрібно назвати роботу доктора медицинських наук Кейсевича Л.В. і кандидата біологічних наук Олексієнко І.Р. "Остання цивілізація". Під впливом антропогенного тиску на природу - стверджують автори - наша біосфера значно погіршилася. І завдання людства полягає у досягненні необхідної рівноваги між природними та цивілізаційними чинниками для продовження життя на планеті.
Екологічна криза активізувала увагу багатьох сучасних вчених до проблем залежності існування природи від соціокультурної практики, від розвитку науки та техніки. Ці питання обговорюються вченими різних напрямів науки: біологами, фізиками, представниками природоохоронних наукових установ, політиками і навіть психологами. Всі намагаються проаналізувати причини екологічної кризи, надати поради щодо збереження природи та оптимізації народногосподарської діяльності. Потрібно відзначити, що в цьому науковому багатоголоссі нарешті почали пробиватися голоси сучасної культурологічної науки. Не применшуючи гостроту екологічних питань, культурологи перенесли свою увагу з чисто еколого-технологічних проблем на духовні та морально-етичні проблеми відношення людського суспільства до природи.
Аналіз наукової та періодичної літератури, критичних висловів широкої громадськості дозволяють сформулювати гостру проблему, яка виникла між культурою і природою на сучасному етапі. Сутність цієї проблеми полягає в тому, що сучасна соціокультурна практика однобоко, викривлено виражає потреби як самої людини так і природного світу. Як практика так і перспективні людські цілі по відношенню до природи повинні зазнати докорінних змін. Ці зміни повинні відбуватись в першу чергу на рівні визнання нового погляду людини та культури: "культура - благо для людини і для природи".
В даному рефераті запропоновано розглянути деякі найбільш поширені наукові роздуми з цього приводу.
Природне середовище було, є і буде незмінним партнером людини в їх повсякденному житті. Ми черпаємо із скриньки природи всі наші багатства. Природа, її краса і велич залишаються нашим головним скарбом, нашою святинею, якій непідвладні час, мода…
Екологічна культура – культура всіх видів людської діяльності, так чи інакше пов¢язаних з пізнанням, освоєнням і перетворенням природи; складається із знання та розуміння екологічних нормативів, усвідомлення необхідності їх виконання, формування почуття громадянської відповідальності за долю природи, розробки природоохоронних заходів та безпосередньої участі в їх проведенні.
Екологічна культура – складова частина світової культури, якій властиве глибоке і загальне усвідомлення важливості сучасних екологічних проблем у житті і майбутньому розвитку людства. Свідоме засвоєння й оволодіння екологічною культурою має розпочинатися ще з дитинства, одночасно з засвоєння положень загальної культури.
1. Історія взаємовідносин культури і природи.
Культура (лат. colere, "населяти", "вирощувати", "сприяти", "успадковувати", ) — термін для означення алгоритмів людської поведінки і символічних структур, які надають цій поведінці сенсу і значимсті.
У сучасній науці нараховується декілька сотень визначень поняття культура, жодне з яких не є загальноприйнятим. Різні визначення відображають різні теорії щодо розуміння та оцінки процесів в суспільстві. В широкому розумінні культура — це сукупність як матеріальних, так і нематеріальних («духовних») цінностей, властивих суспільству в цілому або окремій соціальній групі.
Природа (термін є частковою калькою латинського слова natūra — від лат. nat — родити, породжувати) — матеріальний світ, Всесвіт, основний об'єкт вивчення науки.
В побуті слово «природа» часто вживається у значенні природне середовище, в якому живе людина (все, що нас оточує, за винятком створеного людиною).
Взаємовідносини культури і природи в історичному та сучасному контексті є актуальною проблемою культурології. Не випадково ще стародавні греки виділяли в навколишньому всесвіті два визначних феномени: "натура" і "культура". Античні мудреці завжди високо цінили велику матеріальну і духовну роль природи в житті людей. Так, Піфагор підкреслював унікальність природи, її божественну роль, закликав до її збереження. Він радив людям: розглядай тільки природу, сурово покарай свою дитину, винувату у вбивстві комахи, бо з цього починається людиновбивство. Не менш цікаві думки мав Геракліт: він вважав, що мислення - велика цінність, і мудрість полягає в тому, щоб говорити істину і щоб прислуховуватись до природи, діяти з нею узгоджено. Ще один грецький мудрець Демокріт підкреслював, що розуму навчає не час, а належне виховання і природа.
Між людиною і природою завжди існували тісні зв'язки. Ці зв'язки в першу чергу скріплені тим, що людина є біологічною істотою і її фізичне життя повністю підпорядковане законам природи. Людині, як і будь-якому іншому природному організму, потрібна їжа, сонячна енергія, чиста вода, повітря, захист від холоду, продовження роду. Такі потреби задовольняє природа.
Культурологи стверджують, що еволюцію відносин біо- і соціосфери можна розділити на три періоди, в рамках яких складалось міфологічне, анімістичне, релігійне, художнє та науково-раціональне сприйняття природи. Культуру першого періоду називають культурою "збирачів і мисливців", "культурою землеробства". Цей період, на думку вчених, розпочався 40-35 тис. років тому. Більший відрізок цього часу займає первісна культура привласницького господарювання. Люди того далекого часу ще не вміли виготовляти знаряддя праці і виробляти продукти їжі, одягу, побуту. Вони, подібно іншим тваринам, збирали ягоди, горіхи, ловили рибу, полювали на звірів. Збирання природних продуктів накладало жорсткі обмеження і правила поведінки первісних кочових племен, які користувались природною територією, оберігали її від інших племен, пересувались по ній залежно від визрівання плодів, міграції звірів та птахів.
Саме в цей період виникають перші кроки до соціально-культурної організації, які проявились у розподіленні сімейних ролей. Самці забезпечували їжею жінок і дітей, а жінки брали на себе турботу за збереження і виховання дітей. З цього періоду у первісних людей починає формуватись соціальна поведінка як важлива ознака культури. В їх життя починають вноситися соціальні елементи, які забезпечують певну свободу дій первісних людей. Але в цілому первісна людина повинна була пристосовуватись до природи.
Таким чином, найважливішою характерною рисою первісної людини і її культури була органічна єдність з природою.
На первісному етапі людині довелося вести жорстоку боротьбу за своє існування. Великі простори землі були зайняті численними тваринами, хижаками та іншими дикими мешканцями, які теж несли загрозу людському життю. Щоб вижити в нерівній боротьбі з жорстокими умовами існування, людина поступово ставала на шлях діяльнісного пристосування до природи. Таке пристосування вимагало виготовлення знарядь праці. Перехід до діяльнісно-перетворювального способу життя вчені кваліфікують як початок другого періоду взаємовідносин культури і природи.
Другий етап існування природи і культури характеризується розвитком суспільної виробничої практики, створенням потужних галузей виробництва, машин, агрегатів, перетворюючих технологій. Для виробництва промислової продукції суспільству треба було багато природної сировини, енергії, продуктів живої природи. У цей період суспільно-виробнича практика значним чином починає впливати на природу, визначати характер поведінки людей по відношенню до природи. Природа в цьому руслі сприймається як невичерпна комора запасів вугілля, руди, нафти, деревини, як господарський об'єкт.