1931–1935 роки – теорія "єдиного господарського прав" була панівною.
1938–1955 роки – у радянській правовій науці триває дискусія про систему радянського права.
1938 рік – перша нарада наукових працівників права. Вперше пролунала теза, що право – це система норм. Визначається науковий підхід до дослідження системи права, її галузей. Вперше говорять про метод. Було поставлене завдання відмежування цивільного права від адміністративного. В ході цієї дискусії С.М. Братусь зробив спробу в сенсі поділу права згадати про поділ права на публічне і приватне.
1954–1955 роки – на сторінках журналу "Радянська держава і право" була розгорнута дискусія, присвячена саме цивільному праву. Її розпочав Венедиктов. Він запропонував інститут "оперативного управління". Він визначив коло відносин, які входять в предмет цивільного права, серед яких він визначив і особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (не пов’язані з майновими він відкидав).
Венедиктов, Алексєєв активно використовували критерії предмета і метода правового регулювання.
1947 рік – Братусь "Юридические лица в советском гражданском праве".
Наслідки першої дискусії:
1) в колі відносин, які регулює Цивільний кодекс включаються поряд з майновими особисті немайнові, пов’язані з майновими відносини;
2) майнові відносини завжди засновуються на законі вартості, незалежно від того, чи вони пов’язані з виробництвом, чи з оборотом;
3) поряд з предметом правового регулювання розвиток отримав і метод.
5. Друга кодифікація цивільного законодавства СРСР, УРСР
В період підготовки до нової кодифікації була проведена Друга дискусія.
Виникає питання співвідношення цивільного права з трудовим, земельним, сімейним. Була визначена самостійність трудового, колгоспного, сімейного і земельного права.
Ставилося питання про співвідношення цивільного і господарського права. Кінець 50-х років – була заснована сучасна концепція господарського права.
1961 рік – "Основи цивільного законодавства".
1963 рік – прийняті республіканські Цивільні кодекси.
В ці роки вдалося пристосувати цивільне право до потреб тоталітарної держави.
Цивільне право стало субстратом цивільного та адміністративно-господарського права. У кодекси була закладені основи підвищення ролі підзаконних нормативних актів.
Був зроблений важливий крок по "централізації" цивільного законодавства. Пріоритет надавався союзному законодавству по відношенню до законодавства союзних республік.
6. Впорядкування цивільного законодавства України на сучасному етапі. Розробка та прийняття нового Цивільного кодексу України
Після Другої кодифікації почало значно зростати так зване "відомче" законодавство. Прогрес: структурування системи права. З 1964 року цивільне законодавство у його застосуванні з нормами інших галузей права виконувало обслуговуючу роль для підтримання планової дисципліни. З 1965 року держава визнає, що ступінь регулювання суспільних відносин є неефективним.
Постанови Ради Міністрів мали спроби реформування саме управлінських відносин.
Кінець 80-х років – "перебудова" призвела до реалізації основних засад планової економіки.
Була згодом створена робоча група по створенню Господарського кодексу.
Листопад 1992 року – була створена робоча група під головуванням міністра юстиції по створенню цивільного кодексу у складі спочатку 20, а згодом 12 чоловік (3 представники нашого університету).
25.08.1996 року – кодекс переданий у КМУ для передачі у ВРУ.
16.01.2003 року – прийнятий новий Цивільний кодекс (введений в дію 01.01.2004 року).
У період між прийняттям Цивільного кодексу і його підписанням Президентом у кодекс неконтрольовано вносились зміни, Секретаріатом ВРУ.
7. Концепція та структура Цивільного кодексу України 2003 року
Цивільний кодекс відбиває основні засади, які забезпечують розвиток економічних особистих немайнових відносин і забезпечують формування громадянського суспільства.
Новий Цивільний кодекс вирішив питання цивільно-правового регулювання у принципово інший спосіб.
Він не знижує рівень регулювання до підзаконних нормативно-правових актів, кодекс повинен мати обов’язкову характеристику, стабільність статики цивільного обороту, речових відносин.
Процес адаптації законодавства до норм нового Цивільного кодексу значно затягнувся.
8. Інші джерела цивільного права
На сучасному етапі актами цивільного законодавства не вичерпуються джерела цивільного права.
ст.6 ЦК + ст.7, 8, 10 ЦК.
В них закріплені джерела, які виходять за межі цивільного законодавства.
ст.7 ЦК – джерелом цивільного права визнає звичаї і звичаї ділового обороту.
Звичай – правило поведінки, не встановлене актами законодавства, але стає установленим для регулювання певних суспільних відносин.
Найпоширенішими є торговельні звичаї і звичаї ділового обороту.
До торговельних звичаїв відносять Інкотермс. Однак звичай виконуючи компенсаторну функцію не повинен суперечити законодавству.
Одним із різновидів звичаєвих норм є узвичаєння. Воно ґрунтується на однаковій практиці застосування тих чи інших норм.
Узвичаєння – правила, які закріплюються для уніфікації (УНІДРУА).
Торговельні звичаї – поділяються на писані і неписані.
В доктрині практично не розроблено питання при звичай як джерело регулювання певних відносин.
Другим джерелом цивільного права є цивільно-правовий договір. На відміну від норм права положення договору не містять ознаки нормативності і загальної обов’язковості.
Особливим видом договорів є установчі договори: вони розширюють коло осіб, для яких вони є обов’язковими і є підставою для подальшої локальної нормотворчості.
У договорі можуть встановлюватися такі правила поведінки, такі права і обов’язки, які не передбачені законом, тим самим виконуючи компенсаторну функцію. Звичай регулює відносини на загальному рівні, а договір – на конкретному.
Джерелом цивільного права є також міжнародні договори.
З моменту ратифікації норми міжнародних договорів стають частиною національного законодавства.
Актуальними сьогодні є також питання про роль прецедентів у цивільному праві.
Прецедент (Р. Давид) – це рішення по конкретній справі, яке є обов’язковим для суду цієї, або іншої інстанції.
Ознаки:
- рішення по справі;
- нормативність;
- загальнообов’язковість;
- казуїстичність (максимальна конкретність).
Тема 3. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн
1. Основні правові системи сучасності
2. Співвідношення цивільних та торговельних кодексів у зарубіжних правових системах
3. Загальна характеристика Французького цивільного кодексу
4. Загальна характеристика Німецького цивільного уложення
5. Характеристика цивільного права Великобританії та США
6. Цивільний кодекс Нідерландів
7. Цивільний кодекс провінції Квебек
8. Цивільний кодекс Російської Федерації. Цивільне законодавство країн СНД
1. Основні правові системи сучасності
Кожна національна правова система – це прояв національного суверенітету. Кожне національне законодавство є завжди своєрідним. Незважаючина зовнішню різноманітність, строкатість національних правових систем, їх все ж можна звести до якогось спільного знаменника (за способом їх створення і т.д.). Так формується загальний підхід до поняття "правова сім’я".
Виділяють романо-германську (континентальну) правову сім’ю. Для країн цієї правової сім’ї доктрина складається і розвивається на основі римського права: пріоритет отримують норми права, які розглядаються як стандарти моралі і справедливості, правила поведінки. Менше уваги приділяється відправленню правосуддя, процедурним моментам.
З ХІХ століття активна роль відводиться закону, а основою цивільного законодавства стають цивільні кодекси. У правових системах романо-германської правової сім’ї найбільшого розвитку отримало саме цивільне право.
Сім’я романо-германських правових систем виникла в Європі. Велику роль у її формуванні відіграли середньовічні університети.
Колонізація кінця ХІХ – початку ХХ століття призвела до поширення романо-германської системи на інші території. На цей процес впливало і звичаєве право. Були приклади також добровільної рецепції.
Значно меншою за територією, але досить сильною за традиціями стала сім’я загального права. Вона виникла у Великобританії. Англійське загальне право йде від регулювання тих ситуацій, які виникають у суспільстві. Вся правова система зосереджується на вирішенні конкретних питань шляхом правосуддя. Основну роль у цій системі відіграють суди. Але все одно, обидві ці правові сім’ї відіграють роль регулятора суспільних відносин.
Правозастосовний процес романо-германської системи пов’язаний із застосуванням правового тлумачення норми. Правова норма як соціальний регулятор має значно більше значення, ніж прецедент. У прецедентному праві регулювання суспільних відносин є реальним, конкретним, ситуативним. Виникає проблема пошуку конкретного прецеденту із значної їх маси. Завданням науки є так звана "приватна кодифікація".
На сучасному етапі у романо-германської системи значно підвищується роль судової практики, але прецедент при цьому не виникає. Законодавець не намагається регулювати застосування судами правових норм, не звужувати можливість застосування судом правових норм. Рівень юридичної абстракції підносить норму до можливості безмежного застосування.
У англосаксонській системі спостерігається збільшення питомої ваги статутного права. Мова не йде про кодифікацію нормотворчості. Значно розширюється поле для застосування правових актів.