Кінець ХІХ століття – кількість студентів зменшується – зменшується набір.
Практично всі університети діяли на підставі Статутів, які приймалися в 1804 році, 1835 році, 1863 році, 1884 році.
Статут 1804 року передбачав саморегулювання університетів.
Статут 1835 року скасував ідеї самоврядування. Призначалися "попечителі", які виконували функції контролю і нагляду за діяльністю університету.
Погіршувалася і якість юридичної освіти. Перестало викладатися природне право. Плавно перейшли від права до законодавства.
"Законоведение" стало основною навчальною дисципліною.
На деяких юридичних факультетах діяли "камеральні відділення".
"Камералістика" – уряд здійснює тотальний нагляд за багатьма сферами життя.
І чверть ХІХ століття – права в університетах не вимагали.
1863 року – Олександр ІІ поновив пізніше в університетах кафедри філософії. Орієнтуються на Західні стандарти юридичної освіти.
З Московського університету був звільнений професор Ковалевський за негативне ставлення до державного ладу. З Харківського університету був звільнений професор Детякін за "політичну неблагонадійність".
1884 рік – прийнятий найбільш консервативний варіант статуту під тиском Міністра освіти Каткова. Університетська автономія стала неприпустимою. Була скасована діяльність університетських колегій. Внесені зміни в перелік предметів. Були ліквідовані кафедри іноземних, слов’янських законодавств. Вважалося недоцільним ознайомлення з Конституціями зарубіжних країн.
Все це не сприяло розвитку науки.
Петражицький, Шершеневич, Гриш, Муромцев виступали за відновлення університетської автономії.
Організація юридичної освіти.
Склад університету:
1) юридичний факультет;
2) медичний факультет;
3) фізико-математичний факультет;
4) історико-філософський факультет.
Статут 1863 року: на юридичному факультеті було 7 кафедр:
- енциклопедія (проблеми + загальний огляд системи "законоведения");
- римське законодавство та його історія;
- цивільних законів, які поділялися на загальні, особливі, місцеві;
- законів благоустрою і благочиння;
- закони про фінанси і державні податі;
- закони поліцейські і кримінальні;
- засади загальнонародного правознавства.
Статут 1884 року – 12 кафедр:
- римського права;
- державного права;
- поліцейського права;
- фінансового права;
- міжнародного права;
- кримінального права;
- церковного права;
- законів цивільних;
- цивільного процесу;
- історії російського права;
- місцевих прав;
- політичної економії і статистики.
Випускники університетів здібні могли бути залишеними на кафедрі на 2 роки. Деякі утримувалися за державний кошт, деякі – ні. Направляли в іноземні університети. Після повернення особи мали скласти майстерський іспит і захистити майстерську дисертацію.
Магістрант – особа, яка здала лише іспит, але не захистила дисертації.
Хто склав іспит і захистив дисертацію міг йти на державну службу з присвоєнням 9 класного чину.
Магістр мав право на заміщення посади доцента, приват-доцента, екстраординарного професора.
До 1804 року було 3 наукових ступеня: кандидат, магістр, доктор; після 1804 року – магістр і доктор.
До 10 російських університетах в 1808 році було 115 вакантних місць.
Екстраординарний професор – початковий ступінь. Була і посада ординарного професора.
Університетська освіта в Росії (дореволюційній) була виключно платною, хоча були і державні стипендії, які було важко отримати.
Основна форма занять – лекції. Дехто критикував лекційну форму і називав її пасивною. Вважалося, що краще займатися практикою (практичні заняття). Інші вважали, що "усне слово лектора звернене до студента не може бути замінене навіть найрозумнішою книжкою". Безумовною проблемою викладання була мова викладання: використання значної кількості незрозумілих для студента термінів.
Ще однією традицією було записування лекцій, на основі чого потім видруковувалися конспекти.
Особливість: в університети жінок не приймали.
Перед революцією були створені жіночі Вищі юридичні курси.
Також в університет не приймали одружених, і в період навчання не можна було одружуватись.
3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік – дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)
На сторінках журналу "Советское государство и право" розгорнулася дискусія за участю видатних цивілістів: Агаркова М.М., Венедиктова А.В. та інші.Венедиктов Анатолій Васильович займався дослідженням юридичної особи, але його найважливіша праця пов’язана з державною власністю в СРСР.
В 40-60 роках розпочали роботу професор Генкек, Аскназій С.І.
Генкен "Гражданские и торговые права зарубежных капиталистических стран", 1949 року.
В 50-ті роки почали працювати Лунц ("Міжнародне приватне право"), С.М. Братусь (першим запропонував відновити поділ права на публічне і приватне, "Юридические лица в советском гражданском праве", "Субъекты гражданского права", "Юридическая ответственность и законность в гражданском праве"), Іван Борисович Новицький ("Сделки. Исковая давность", 1950 року), Халфіна Р.О.
В 70-80 роки приходить нова плеяда цивілістів: В.П. Грибанов ("Осуществление и защита гражданских прав"), Октябрь Олексійович Красавчиков (завідувач кафедрою цивільного права Свердловського юридичного інституту "Юридические факты в советском гражданском праве" – запропонував поділити заходи негативного впливу на заходи відповідальності і заходи захисту). Райхер (Москва), Брагинський Михайло Ісакович – закінчив Київський університет, фахівець з договірного права, Яковлєв Веніамін Федорович – "Метод гражданско-правового регулирования общественных отношений".
4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ
1835 рік – в університет був перший набір. Функціонувало 7 кафедр, серед яких: кафедра римського права, яку очолював Міцкевич і кафедра російських цивільних законів, яку очолював Орнадський (а згодом – Федотов-Чеховський, Демченко). Римська цивілістика була на високому рівні. Читалася історія римського права, джерела римського права, система римського права.
Кафедра законів цивільних займалася вивченням діючого на той час цивільного законодавства.
Каленик Андрійович Мітюков в 1851 року захистив дисертацію "Спадкування за римськими законами", був деканом, а потім і ректором. Визнання як вченого Мітюкову приніс рідкісний талант лектора: точність формулювань, жвавість мови.
35 років Мітюков читав лекції в КНУ. У 1884 році написав підручник "Курс римського права". Ініціював у 1877 році створення при університеті Товариства, яке очолювали вчені юридичного факультету.
Удінцев – відома особистість.
Професор Сінайський "Нариси з римського землеволодіння", приват-доцент Казанцев – це учні Мітюкова.
Професора Покровського можна також віднести до школи професора Мітюкова. Він також був романістом.
Однак, розвивалася не лише романістика, а й власне цивілістика. Розвивалося торговельне право, в тому числі банківське право, промислове право і т.д.
В.В. Демченко зробив важливий вклад в розвиток цивілістики.
Професор Сінайський займався розробками і римського, і цивільного права.
Неволін "История русских гражданских законов" – перший російський вчений-юрист, який був обраний до Академії наук.
Андрій Каленикович Мітюков, професор Петражицький також деякий час працювали в КНУ.
Діяв гурток з цивільного права, публікувалися праці членів-студентів цього гуртка. Студент Чельцов навіть отримав золоту медаль за одну зі своїх доповідей.
Після 1913-1914 років наука цивільного права була найбільш потужною.
В кінці ХІХ століття сформувалася потужна цивілістична школа в КНУ.
КНУ важався одним із найавторитетніших навчальних закладів серед західних держав.
На юридичному факультеті було 13 кафедр, а в КНУ взагалі – 57 кафедр.
1917-1918 роки – читалося поліцейське право і т.д.
1918-1919 роки – найбільший набір на юридичний факультет – 500 чоловік.
1920 рік – скасована плата за навчання.
1919 рік – скасоване викладання богослов’я.
1920 – в межах реформи КНУ був закритий і на його базі був медичний інститут і інститут народної освіти.
Університет був закритий аж на 13 років.
1933 рік – була відновлена діяльність університету.
1937 рік – відновив роботу юридичний факультет. Почав викладати Сашути Наумович Ланков, Г.К. Матвєєв.
1938 рік – відновлена кафедра цивільного права, яку очолював С.Н. Пантков.
На кафедру цивільного праваприйшов і Пантелеймон Андрійович Індиченко – фахівець по земельному праву.
У 1941 році університет був евакуйований.
16.01.1944 року – робота університету була відновлена.
Тема 5. Механізм цивільно-правового регулювання
1. Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання
2. Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання
3. Особливості реалізації цивільних прав та обов’язків
4. Ефективність цивільно-правового регулювання
1. Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання
Напрями розвитку теорії держави і права:
- удосконалення законодавства;
- підвищення ефективності вже діючих (без зміни законодавства).
Що таке вплив правової норми на життя суспільства?
Адже правове регулювання є вужчим за поняття правового впливу + правова культура, правова ідеологія, правове виховання.
Правове регулювання – одна із форм правового впливу за допомогою специфічних правових засобів (правові норми, правовідношення, акти реалізації права).
Александров, Алексєєв.
Форми правового впливу в загальній теорії держави і права – права заборони, правовий статус (певний обсяг правоздатності, правова компетенція, конкретні правовідносини. Механізм правового регулювання відбиває активну сторону переведення прав з етапу нормативності у впорядкованість суспільних відносин. Шлях від об’єктивного до суб’єктивного. Правовідношення відмирає, воно трансформується (більше впливу набувають регулятивні норми).