Як показує історичний досвід головні причини виникнення держави лежать зовсім не в сфері моралі і релігії. Вони кореняться в області економіки й у соціальному житті людей.
Наукові дослідження і висновки свідчать про те, що державна організація приходить на зміну родоплемінній організації. Право - на зміну звичаям. І відбувається це не в силу самої по собі зміни суспільних устоїв, релігійних вірувань і поглядів. А в силу корінних змін в економічній сфері й у самім первісному суспільстві. Саме вони привели до розкладання первіснообщинного ладу і до втрати здатності первісними звичаями регулювати суспільні відносини в нових умовах.
Відомі у всесвітній історії найбільші поділи праці, пов'язані з відділенням скотарства від землеробства, ремесла від землеробства і з появою торгівлі й обміну привели до швидкого росту продуктивних сил, до здатності людини робити більше засобів до існування, чим це було потрібно для підтримання життя. Стає економічно вигідним використовувати чужу працю. Військовополонених, яких раніш убивали чи приймали на рівних у свій рід, стали перетворювати в рабів, змушували працювати на себе. Вироблений чи залишковий (понад необхідний для прогодування) продукт привласнювали.
У суспільстві спочатку намітилося, а потім у міру поділу праці швидко підсилилося майнове розшарування. З'явилися багаті і бідні. З метою одержання залишкового продукту стала широко використовуватися не тільки праця військовополонених, але і праця своїх родичів. Майнова нерівність спричинила за собою соціальну нерівність. Суспільство поступово, у плині багатьох тисячоріч розшаровувалося на різні, зі своїми власними інтересами і своїм власної, далеко не однаковим статусом, стійкі групи, класи, соціальні прошарки.
У всій Галлії, писав з цього приводу Гай Юлій Цезар, існують взагалі тільки два класи людей, які користаються певним значенням і пошаною, тому що простий народ тримають на положенні рабів: сам по собі він ні на, що не зважується і не допускається ні на які збори. Більшість, страждаючи від боргів, великих податків і образ з боку сильних, добровільно віддається в рабство знатним, котрі мали над ними усі права панів над рабами.
Розшарування суспільства веде до того, що з загальної маси членів роду виділяється знать - відособлена група вождів, воєначальників, жреців. Використовуючи своє суспільне становище, ці люди привласнювали собі велику частину військового видобутку, кращі ділянки землі, здобували величезна кількість худоби, ремісничих виробів, знарядь праці. Свою владу, що стала згодом спадкоємної, вони використовували не стільки для захисту суспільних інтересів, скільки для особистих, для утримання в покорі рабів і незаможних одноплемінників. З'явилися й інші ознаки розкладання первіснообщинного ладу і відповідної йому родоплемінної організації, що поступово стала витіснятися державною організацією.
У нових суспільно-економічних умовах колишня система організації влади - родоплемінна організація, розрахована на управління суспільством, що не знало майнового поділу і соціальної нерівності, виявилася неспроможною перед зростаючими змінами в сфері економіки і соціального життя, що підсилюються протиріччями в суспільному розвитку, перед нерівністю, що поглиблюється.
«Родовий лад, - писав Ф.Энгельс у роботі «Походження родини, приватної власності і держави», - віджило своє століття. Він був витіснений поділом праці і його наслідком - розколом суспільства на класи. Він був замінений державою».[4] Державні органи й організації частково з'явилися в результаті перетворення органів і організацій, що склалися в рамках первіснообщинного ладу. Частково - шляхом повного витіснення останніх.
У такий спосіб держава не нав'язується суспільству ззовні. Вона виникає на його основі природним шляхом. Разом з ним вона розвивається й удосконалюється.
Крім вищевикладеної доктрини виникнення держави, що звичайно називають марксисткою, у світі завжди існувало й існує безліч інших теорій, що пояснюють процес виникнення і розвитку держави. Це цілком природно і зрозуміло.
Ця теорія походження держави бере свій початок ще в Древній Греції. Родоначальником її вважається Аристотель. Серед помітних прихильників даної теорії виділяється англієць Филмер (XVII в.) і російський дослідник державознавець Михайлівський ( XIX в.).
Патріархальна теорія виходить з того, що держава виходить з родини. Є результатом розростання родини.
Держава, по Аристотелю, є не тільки продуктом природного розвитку, але і вищою формою людського спілкування. Вона охоплює собою всі інші форми спілкування (родину, селища). У ній останні досягають своєї кінцевої мети - «благого життя» - і завершення. У ній же знаходить своє завершення і політична природа людини.
Державна влада, на думку прихильників патріархальної теорії, є ніщо інше, як продовження батьківської влади. Влада государя, монарха - це патріархальна влада глави родини. Патріархальна теорія служила в середні століття обґрунтуванням абсолютної («отеческой») влади монарха.
Теорія договірного походження держави і права пояснює походження держави суспільним договором - результатом розумної волі народу, на основі якого відбулося добровільне об'єднання людей для кращого забезпечення волі і взаємних інтересів. Окремі положення цієї теорії розвивалися в V - IV століттях до н.е. софістами в Древній Греції. «Люди, ті, що зібралися тут! - звертався до своїх співрозмовників один з них (Гіппій 460 - 400 р. до н.е.) - Я вважаю, що ви всі отут родичі, свояки і співгромадяни по природі, а не за законом: адже подібне родинно подібному по природі. Закон же, пануючий над людьми, примушує до багато чого, що огидно природі».[5]
Основою даної теорії є положення про те, що державі передував природний стан людини. Умови життя людей і характер людських взаємин у природному стані уявлялися не однозначним чином. Гоббс бачив природний стан у царині особистої волі, що веде до «війни всіх проти всіх»; Руссо вважав, що це є мирне ідеалістичне первісне царство волі; Локк писав, що природний стан людини - у його необмеженій волі.
Прихильники природного права вважають державу результатом юридичного акту - суспільного договору, що є породженням розумної волі народу, людським заснуванням чи навіть винаходом. Тому дана теорія зв'язується з механічним уявленням про походження держави, що виступає як штучний здобуток свідомої волі людей, погодившихся з'єднатися заради кращого забезпечення волі і порядку.
Гольбах, наприклад, визначав суспільний договір як сукупність умов для організації і збереження суспільства. Дідро суть свого розуміння суспільного договору виклав у такий спосіб: «Люди швидко здогадувалися, - писав він ,- що якщо вони будуть продовжувати користатися своєю волею, своєю незалежністю і нестримно віддаватися своїм пристрастям, то положення кожної окремої людини стане більш нещасливим, чим якби він жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині потрібно поступитися частиною своєї природної незалежності і скоритися волі, що представляла б собою волю всього суспільства і була б, так сказати, загальним центром і пунктом єднання всіх їх воль і всіх їхніх сил. Таке походження держав».[6]
Класичне обґрунтування договірна теорія одержала в працях Руссо. Виходячи з історичного досвіду він прийшов до висновку, що правителі стали дивитися на державу як на свою власність, а на громадян як на рабів. Вони стали деспотами, гнобителями народу. Деспотизм, по Руссо, вищий і крайній прояв суспільних розходжень: нерівності багатих і бідних як наслідку приватної власності; нерівності сильних і слабких як наслідку влади ; нерівності панів і рабів як наслідку попрання законної влади владою сваволі. Ця нерівність стає причиною нової негативної рівності: перед деспотом усі рівні, тому що кожний дорівнює нулю. Але це уже не стара природна рівність первісних людей, а рівність як перекручування природи.
Руссо вважає, що в інтересах створення правомірного державного устрою і відновлення щирої рівності і волі треба укласти вільний суспільний договір. Головна задача цього договору полягає в тому, щоб «знайти таку форму асоціації, що захищала й охороняла б загальною сукупною силою особистість і майно кожного учасника й у якій кожен, з'єднуючись з усіма, корився б, однак, тільки самому собі і залишався б таким же вільним як він був раніш».[7]
Обґрунтовуючи договірну теорію Руссо відзначає: «Кожний з нас віддає свою особистість і усю свою міць під верховне керівництво загальної волі, і ми разом приймаємо кожного члена як нероздільну частину цілого».[8]
Влада монарха є похідною не від божого провидіння, а від самих людей. Дана теза, покладена в основу договірної теорії походження держави, була найбільше яскраво і докладно розвинута Полем Гольбахом ( 1723 - 1789) у його роботі «Священная зараза или естественная история суеверия».
Виступаючи проти широко розповсюдженої в середні століття ідеї божественного походження влади королів, «являючихся представниками і подобою бога на землі», Гольбах пише, що в практичному плані ця ідея служила виправданням усемогутності, безконтрольності влади, сваволі монархів і їх найближчого оточення. «Гордість привілейованих людей, - відзначає автор, - одержала в силу божественного права влади бути несправедливими і веліти іншими людьми. Останні вірять, що повинні відмовитися на користь своїх панів від власного щастя, повинні працювати тільки на них, боротися і гинути в їхніх війнах. Вони вірять, що повинні безумовно підкорятися бажанням самих навіжених і шкідливих царів, яких небо послало їх у гніві своєму.