Абсолютизуючи роль насильства в історії, дана теорія не враховує того, що дуже багато держав і правових систем раніше і зараз створюються і розвиваються аж ніяк не в результаті завоювання ззовні чи іншим насильницьким шляхом.
Вона виникла в середині XIX століття. Широке поширення одержала наприкінці XIX першій половині XX століття. Її найбільш великий представник російський державознавець і правознавець Л.Петражицький (1867 - 1931 р.).
Її прихильники визначають суспільство і державу як суму психічних взаємодій людей і їхніх різних об'єднань. Суть даної теорії складається у ствердженні психологічної потреби людини жити в рамках організованого співтовариства, а також у почутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні потреби суспільства у визначеній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідок психологічних закономірностей розвитку людини.
У дійсності ж пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища вирішуються на основі психічних актів людей і поза них немає нічого суспільного. У цьому змісті психологічна теорія пояснює багато питань громадського життя, що вислизають від уваги економічної, договірної, органічний теорій. Однак спроба звести все громадське життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології - таке ж перебільшення, як і всі інші уявлення про суспільство і державу.
Держава - явище надзвичайне багатогранне. Причини його виникнення визначаються багатьма об'єктивними факторами: біологічними, психологічними, економічними, соціальними, релігійними, національними й іншими. Їх загальне наукове осмислення навряд чи можливе в рамках якоїсь однієї універсальної теорії, хоча в історії людської думки такі спроби робилися, і досить успішно (Платон, Аристотель, Монтеск'є, Руссо, Кант, Гегель, Маркові, Плеханов, Бердяєв).
Суть психологічної теорії полягає в тому, що вона намагається пояснити виникнення державно-правових явищ і влади особливими психологічними переживаннями і потребами людей.
Які це переживання і потреби? Це потреба володарювання в одних і потреба підпорядкування в інших. Це усвідомлення необхідності потреба слухняності, покори визначеним особами в суспільстві. Потреба підкорюватися їх вказівкам.
Психологічна теорія держави і права розглядала народ як пасивну інертну масу, що шукає підпорядкування.
Незважаючи на відому теоретичну складність і «замкнутість» на психологічній стороні правових явищ суспільного життя, багато принципових положень теорії Петражицького, у тому числі і створений ним понятійний апарат, сприйняті і широко використовуються сучасною теорією держави і права.
Вона бере свій початок ще в епоху рабовласництва, коли з метою виправдання існуючого ладу розвивалися ідеї природного розподілу населення в силу природжених якостей на двох порід людей - рабовласників і рабів.
Найбільший розвиток і поширення расова теорія держави і права одержала наприкінці XIX - першій половині XX в. Вона лягла в основу фашистської політики й ідеології.
Зміст расової теорії складали тези про фізичну і психологічну нерівноцінність людських рас, положення про вирішальний вплив расових розходжень на історії, культурі, державному і суспільному ладу, про розподіл людей на вищу і нижчу раси, з який перші є творцями цивілізації і покликані панувати в суспільстві і державі, другі не здатні ні тільки до створення, але навіть і до засвоєння сформованої цивілізації. Їх доля - сліпа і беззаперечна покора. За допомогою держави і права вищі раси повинні панувати над нижчими.
Один із засновників расової теорії француз Ж.Гобино (1816-1882 р.) називав арійців «вищою расою», покликаною панувати над іншими расами. У фашистській Німеччині була розпочата спроба переписати всесвітню історію заново як історію боротьби арійської раси з іншими расами. Носителькою духу вищої арійської раси називалася Німеччина. До нижчих рас відносилися семіти, слов'яни й інші.
На расовій основі створювалася особлива система цінностей: «душа раси», «чистота крові», «вождя нації» і т.п. Вищою метою арійця є збереження чистоти крові. «Люди гинуть не через програні війни, - писав Гітлер у «МАЙН КАМПФ», - а через втрату здатності до опору... Усе, що не є повноцінною расою на землі - плевели».
Важливим засобом вирішення всіх найважливіших державно-правових і божественних проблем стає війна. Для її виправдання використовувалися положення, висловлені відомим німецьким філософом Ф.Ніцше (1844 - 1890р.) типу: «війна для держави така ж необхідність, як раб для суспільства», «любіть світ як засіб до нових воєн».
Расова теорія спричинила за собою дивовижну практику «узаконеного» знищення цілих народів, національних меншостей, національних шарів, що непримиренно відносилися до фашизму.
Після сумно відомої промови У.Черчілля в березні 1946 року в місті Фултоне (США), що поклало початок «холодній» війні, у радянській пресі відразу пішла дуже примітна реакція, що підкреслювала багатий британський досвід використання расової теорії для виправдання колоніальних воєн. «Гітлер, - відзначалося в пресі, - почав справу розв'язання війни з того, що проголосив расову теорію, оголосивши, що тільки люди, які говорять німецькою мовою, представляють повноцінну націю. Черчілль починає справу розв'язання війни теж з расової теорії, стверджуючи, що тільки нації які говорять на англійській мові, є повноцінними націями, покликаними вершити долі усього світу. Німецька расова теорія привела Гітлера і його прибічників до того висновку, що німці, як єдино повноцінна нація, повинні панувати над іншими націями. Англійська расова теорія приводить м.Черчілля і його прибічників до того висновку, що нації, які говорять англійською мовою, як єдино повноцінні, повинні панувати над іншими націями світу».
Історично расова теорія вижила себе і була цілком дискредитована декілька десятиліть назад. Вона не використовується більше як офіційна чи навіть напівофіційна ідеологія . Але як «наукова», академічна доктрина вона має ходіння в західних країнах і в даний час.
Уявлення про державу як своєрідну подобу людського організму були сформульовані спочатку ще давньогрецькими мислителями. Платон, наприклад, порівнював структуру і функції держави зі здатністю і сторонами людської душі. Аристотель вважав, що держава в багатьох відношеннях нагадує живий людський організм, і на цій підставі заперечував можливість існування людини як істоти ізольованої. Образно свої погляди він аргументував наступним порівнянням: як руки і ноги відняті від людського тіла, не можуть самостійно функціонувати, так і людина не може існувати без держави.
Суть органічної теорії така: суспільство і держава представлені як організм, і тому їх сутність можливо зрозуміти з побудови і функцій цього організму. Усе неясне в побудові і діяльності суспільства і держави може бути пояснено через аналогії з закономірностями анатомії і фізіології.
Органічна теорія, видним представником якої є Герберт Спенсер, в остаточному виді була сформульована в XIX столітті. На думку Г.Спенсера, держава є деякий суспільний організм, що складається з окремих людей, подібно тому як живий організм складається з клітин. Важливою стороною даної теорії є твердження про те, що держава утворюється одночасно зі своїми складовими частинами - людьми - і буде існувати, поки існує людське суспільство. Державна влада - це панування цілого над своїми складовими частинами, що виражається в забезпеченні державою благополуччя свого народу. Якщо організм здоровий, то і клітини його функціонують нормально. Хвороба організму наражає на небезпеку складові його клітки, і, навпаки, хворі клітки знижують ефективність функціонування всього організму.[11]
Таке уявлення про державу з першого погляду може показатися наївним і ненауковим. Однак у ньому є істотне раціональне зерно, до якого нашій науці, можливо, прийдеться повернутися. Твердження Спенсера про те, що теорія держави стане науковою лише за умови, якщо вона сприйме методологію і поняття природничих наук, не позбавлено об'єктивного змісту
По-перше, закони соціального життя визначаються законами природними. Людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом наділеним свободою і свідомістю. Первинно вона була творінням природи, потім членом суспільства, а потім громадянином держави. Зрозуміло, що зникнення людини як біологічного виду одночасно буде означати загибель і суспільства, і держави. Отже, у суспільному житті необхідна гармонія природних і соціальних законів людського розвитку.
По-друге, органічна теорія досить чітко вводить у поняття про суспільство і державу системну ознаку. Переважна більшість її прихильників вважає, що суспільство і його державна організація - це складна система, що складається з взаємодіючих і взаємообумовлених елементів.