Серед управлінських наук особливе місце посідатиме узагальнююча управлінська наука. Вона покликана досліджувати загальні об'єктивні закономірності розвитку і функціонування соціального управління, його сутність, природу, принципи здійснення управлінської функції, тобто сформулювати загальну концепцію управління, без чого важко глибоко дослідити предмет пізнання конкретних управлінських наук. Це загальна теорія соціального управління - інтегральна система науково-теоретичних знань про управління як єдину соціальну функцію. Немає іншої науки, до предмета дослідження якої входило б пізнання загальних, найсуттєвіших закономірностей здійснення цієї функції як цілісної системи. Вона виробляє загальнотеоретичні поняття й категорії соціального управління. При цьому слід зауважити, що будь-яка теорія, як би всебічно і глибоко не досліджувала дійсність, не може вичерпно й остаточно осмислити весь складний і суперечливий спектр властивостей, зв'язків і відносин, що постійно знаходяться у розвитку. Відомо, що матеріальний світ у своєму розвитку невичерпний, а тому його пізнання також невичерпне.
Предметом теорії соціального управління є загальні, найістотніші закономірності соціального управління як єдиного, цілісного суспільного явища, тобто закономірності, що випливають із суті управління як соціальної функції, притаманної всім історичним стадіям розвитку суспільства, а також найважливіші закономірності, зумовлені природою соціальної організації. Якщо фундаментальні закони теорії є загальними, то таку теорію слід назвати загальною.
Як відомо, кожному типу соціальної організації, кожному конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, специфічні процеси, форми і методи управління. Отже, теорія соціального управління досліджує загальні закономірності й найістотніші, специфічні закономірності, характерні для конкретних типів соціальної організації. При цьому вони вивчаються в діалектичній єдності як відображення реальної дійсності. Отже, теорія не звичайна сукупність знань про предмет, а чітко організована, органічно об'єднана система знань.
За своїм змістом предмет дослідження не залишається незмінним. Зміна предмета теорії відбувається разом із змінами системи знань про об'єкт дослідження. При визначенні предмета теорії необхідно враховувати рівень розвитку управління як суспільного явища і зміни системи знань про нього. Тобто не може бути раз і назавжди даного визначення предмета дослідження, воно потребує постійного уточнення з урахуванням специфіки суспільного розвитку і стану наукових знань. Наведене визначення предмета дослідження загальної теорії соціального управління, яке дається на незавершеній стадії диференціації управлінських наук, коли вони далеко не повністю викристалізувалися, є першим і значною мірою зумовлює напрям подальших досліджень.
Теорія соціального управління як загальнотеоретична наука, що синтезує наукові знання, вивчає управління як соціальне явище і не має прикладного характеру. Вона не претендує на розробку всього розмаїття функцій управління. Цими питаннями мають займатися часткові управлінські науки, що становлять єдиний науковий комплекс проблем управління.
І чим глибше пізнаватиметься природа управління, чим складнішим і специфічнішим буде процес управління у різних соціальних сферах, у суспільній діяльності людини, чим настійніше висуватиме суспільна практика вимоги удосконалення управління, тим інтенсивніше диференціюватимуться і розвиватимуться згадані часткові науки.
Удосконалення об'єктів управління, великий динамізм і багатогранність сучасної управлінської діяльності, поглиблення спеціалізації у практиці управління зумовили диференціацію науки управління, появу низки конкретних наук про управління. Процес вичленовування часткових управлінських наук із загальної науки управління тільки почався. Нині ще не можна вичерпно повно перелічити всі часткові управлінські науки. Деякі з них повністю сформувалися, а деякі ще не вийшли з ембріонального стану; цей процес розвивається і прискорюється. Підставою розмежування предметів окремих управлінських наук є сам зміст наукового знання.
Наукова класифікація явищ дійсності й заснована на ній класифікація наук і наукових теорій була розроблена ще Гегелем, який привів накопичені знання у систему, відповідну до внутрішньої логіки розвитку самого предмета дослідження. Йдеться про таку класифікацію наукових теорій, коли забезпечується взаємозв'язок у системі наук, що зумовлюється об'єктивним зв'язком між тими галузями дійсності, що відображені у цих науках. Це посилання покладене в основу й управлінських наук. До складу цієї системи входять галузеві управлінські науки, що створюються або вже створені (управління виробництвом, дослідною діяльністю тощо), міжгалузеві (наукова організація праці, управління персоналом тощо), спеціальні (психологія, соціологія управління та ін.), прикладні (техніка конторської справи, діловодство, рекламна діяльність, інформаційна забезпеченість, конфліктологія в управлінні тощо). Звичайно, межі тут рухомі й відносні, але з певними корективами таку класифікацію можна прийняти для окремих управлінських наук.
Загальна теорія соціального управління повинна займати провідне становище у системі управлінських наук, тому що її предмет становлять основні закономірності соціального управління. Вони є | визначальними щодо інших специфічних закономірностей управлінського процесу. Визнання прикладного характеру галузевих управлінських наук не означає, що у їхньому предметі не існує проблем на теоретичному рівні. Більше того, у деяких випадках галузеві науки ставлять і вирішують проблеми загальнотеоретичного характеру, що, однак, не змінює їхнього прикладного характеру. Однак без знання загальних законів розвитку і функціонування управління суспільством загалом не можна зрозуміти закони його здійснення в окремих сферах суспільного життя. Конкретні управлінські науки ґрунтуються на вироблених загальною теорією управління основних наукових принципах, загальнометодологічних положеннях, одночасно при вивченні загальних та істотних закономірностей соціального управління загальна теорія широко використовує досягнення цих наук. Єдність фундаментальних і прикладних теорій виявляється також у тому, що наукові висновки фундаментальних теорій практично реалізуються через прикладні науки.
Природу, місце, призначення, наукове і практичне використання кожної конкретної управлінської науки, кожної галузі соціального управління можна осмислити тільки у зв'язку із загальною теорією управління, управлінням в цілому як єдиною соціальною функцією. Саме тому загальна теорія соціального управління є об'єднуючим фактором, інтегратором конкретних управлінських наук. Водночас це не означає, що загальна теорія соціального управління включає теоретичні складові галузевих управлінських наук. Вона і складові галузевих управлінських наук є теоріями різного рівня.
У сфері наукового дослідження державного управління велике місце належить науці адміністративного права.
Яке ж співвідношення системи управлінських наук і науки адміністративного права? Адміністративне право як галузь правової системи регулює суспільні відносини, що виникають при організації і функціонуванні державної виконавчої влади, тобто у сфері державного управління. Існує і спеціальна юридична наука, предметом дослідження якої є комплекс проблем, пов'язаних із здійсненням державно-владних повноважень у процесі виконавчої і розпорядчої діяльності державних органів і органів самоврядування.
Поняття науки адміністративного права більш широке, ніж поняття адміністративного права як галузі права. Наука адміністративного права вивчає не тільки адміністративно-правові норми і відносини у сфері державного управління, а й аналізує практику застосування діючих норм, досліджує існуючі адміністративно-правові інститути та їх співвідношення, взаємозв'язок адміністративного права з іншими галузями правової системи, вивчає етапи його історичного розвитку, визначає шляхи його подальшого вдосконалення, широко використовує у своїх дослідженнях досвід адміністративно-правового регулювання і досягнення зарубіжної правової науки.
Отже, зміст науки адміністративного права охоплює більш широке коло проблем, хоча системи науки адміністративного права і галузі права переважно збігаються. Головне призначення науки адміністративного права - розробка наукових рекомендацій і конкретних пропозицій щодо удосконалення та посилення ефективності адміністративно-правових норм і відповідних правових інститутів, що, врешті-решт, безпосередньо впливає на ефективність державно-управлінської діяльності.
У наукових дослідженнях в галузі адміністративного права використовуються загальнонаукові та спеціально наукові (часткові) методи дослідження, передусім системний та функціональний аналіз управлінсько-правових явищ, соціологічні методи, наукові експерименти. Визначальний вплив на розвиток науки адміністративного права має теорія держави і права, наука конституційного права.
Управлінська діяльність багатоаспектна та різноманітна за змістом, формами і методами, проте не всі суспільні відносини, що за своєю природою є управлінськими, можуть бути віднесені до предмета адміністративного права, а є предметом інтересу і регулювання низки інших наукових дисциплін і галузей права. Найтісніше наука адміністративного права пов'язана з наукою управління, яка певною мірою є ЇЇ методологічною основою.