1) Якщо подібні норми виходять від різних нормоутворюючих органів, то застосуванню підлягає норма, що виходить від вищого органа;
2) якщо подібні нори виходять від того самого органа, то застосуванню підлягає норма, видана пізніше.
Можливим результатом використання всіх прийомів тлумачення може бути неясність правової норми ( розпливчастість, недостатня точність того або іншого слова або вираження, двозначність норми, неповнота правової норми, протиріччя усередині самої норми).
При тлумаченні неясної норми особливо важливо ознайомитися з її офіційним нормативним роз'ясненням. Але висновки з додаткових матеріалів не повинні суперечити тексту самої норми, не повинні усувати неясності норми за рахунок відходу від її буквального значення. Критеріями істинності й правильності тлумачення є, у кінцевому рахунку, загальнолюдська практика. Як більш конкретні критерії можна розглядати юридичну практику, практику мовного спілкування і логічну правильність.
Обсяг тлумачення. Використання різних способів тлумачення дозволяє інтерпретатору правильно й повно виявити волю законодавця, укладену в тексті нормативного акта. Але для юридичної практики важливе значення має з'ясування співвідношення щирого змісту теми з її текстуальним вираженням, тобто тлумачення по обсягу. Воно є логічним продовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. Підставою для постановки питання про обсяг тлумачення закону є те, що в ряді випадків у результаті з'ясування даної норми виявляється, що зміст її вуже або ширше її текстуального вираження. Єдність мови й мислення, слова й поняття не означає їхньої тотожності. Це породжує неминучість не тільки буквального, але і в окремих випадках поширювального й обмежувального тлумачення. Тлумачення правових норм по обсязі не носить самостійного характеру, а є наслідком інших прийомів тлумачення норм права. Таким чином, тлумачення по обсязі -не спосіб, а результат тлумачення.
За об’єктомвиділяють: буквальне, обмежувальне, поширювальне
Буквальне (адекватне) тлумачення означає повна відповідність словесного вираження норм права з її дійсним змістом. При ідеальній системі законодавства як джерела права, що точно виражає наміру й думки законодавця, текст закону підлягає буквальному тлумаченню.
Обмежувальне й поширювальне тлумачення .При обмежувальному тлумаченні зміст норми права виявляється вже її текстуального вираження.
При поширювальному тлумаченні зміст (зміст) тлумачної норми виявляється ширше її текстуального вираження. Перелік випадків, що вимагають поширювального тлумачення, нерідко супроводжується вираженнями “і т.д.”,“та інші”. Але таке тлумачення можливе і без указівки в законі. Говорячи про розповсюджене тлумачення, варто відрізняти це поняття від поняття розширювального тлумачення закону. Розширювальне тлумачення закону є поширення його на випадки, що не охоплюються змістом норми права і які законодавець, створюючи закон, не брав до уваги. Розширювальне тлумачення являє собою процес створення нової правової норми. Воно вже, строго говорячи, не є тлумаченням.
Обмежувальні й поширювальні види тлумачення застосовуються як виключення, коли думка законодавця не одержала в тексті нормативного акта адекватне втілення ( або текст застаріває у зв'язку з розвитком суспільних відносин). Ці види тлумачення можуть виникати, коли законодавець уживає термін або вираження більш широкого або вузького обсягу в порівнянні з обсягом поняття, що брав до уваги. Поширювальне або обмежувальне тлумачення може випливати із системності норм права. Ці види тлумачення не можуть застосуються, якщо це приведе до погіршення правового положення особи, у відношенні якого виноситься акт застосування правової норми. Не допускається також :
1)поширювальне тлумачення вичерпних переліків ;
2) обмежувальне тлумачення незакінчених переліків;
3) поширювальне тлумачення санкцій;
4) поширювальне тлумачення положень, що складають виключення із загального правила та ін.
Роз'яснення норм права, що виражається як у формі офіційного акта, так і у формі не мають формально обов'язкового характеру рекомендації й порад,складає іншу сторону тлумачення. Тлумачення -складена частина застосування норми. Оскільки в якості правозастосовників виступають і громадяни, і юридичні особи, і державні органи, усі вони є тлумачами норм. Однак юридичне значення результатів тлумачення різні. Якщо цивільна або юридична особа в міру свого розуміння із урахуванням власних інтересів певним чином тлумачить норму, таке тлумачення не виходить за межі конкретного право відношення. Якщо ж тлумачення норми дається спеціально уповноваженим на те державним органом, то подібне тлумачення знаходить особливий авторитет, стає еталоном правозастосування.
У залежності від суб'єктів, що дають тлумачення, і обов'язковості тлумачення розрізняють офіційне й неофіційне тлумачення.
Офіційне тлумачення дається уповноваженими на те державними органами, його результати обов'язкові для всіх суб'єктів права, формулюється воно в спеціальному акті (роз'ясненні).
Це - офіційна,загальнообов'язкова директива про те, як застосовувати норму. Офіційне тлумачення, покликане забезпечити єдність розуміння законів і на цій основі повинна бути єдність їхнього застосування на всій території держави.
Офіційне тлумачення підрозділяється на нормативне і казуальне (індивідуальне).
Нормативне — офіційне роз'яснення, яке невіддільне від правової норми, поширюється на широке коло суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться. Воно в свою чергу поділяється на автентичне й легальне.
Автентичне тлумачення виконує орган, що видав нормативний акт. Він робить це в силу своєї компетенції, спеціального дозволу йому не потрібно. Право автентичного тлумачення логічно випливає з права видання норм права : якщо орган має нормотворчу компетенцію, то він володіє і компетенцією тлумачення своїх нормативних актів. Правотворчий орган дає автентичне тлумачення як у тексті самого акта ( дефінітивні норми ),так і актах спеціальних. Наприклад, закони, як правило, роз'ясняються парламентом. Однак Верховна Рада України не має права на офіційне тлумачення нею же ухвалених законів. Відповідно до ст. 147 Конституції України, офіційне тлумачення Конституції України та законів України дає Конституційний Суд України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим роз'ясняє порядок застосування нормативно-правових актів, нею виданих
Легальне тлумачення ( А. Ф.Черданцев називає його “делеговане”) здійснюється органом, спеціально уповноваженим на те законом. Суб'єктом легального тлумачення можуть виступати всі державні органи, що організують процес реалізації права. Відповідно до цього в залежності від суб'єктів легальне тлумачення можна підрозділити на тлумачення, що дається : органами влади,судовими органами,органами керування, наглядовими органами, арбітражними органами. Коло цих органів широке, і юридична чинність актів тлумачення неоднакова. Найбільший юридичною чинністю володіє тлумачення, що дається самим законодавцем і вищими судовими інстанціями. У залежності від сфери дії актів роз'яснення поділяються на нормативні й казуальні. Нормативні тлумачення має обов'язкове значення для всіх справ визначеної категорії,а казуальне - тільки для конкретної справи. Найбільш типовим видом казуального тлумачення є те, що дається при розгляді умовних і цивільних справ у суді судове тлумачення). Право на таке тлумачення мають Конституційний Суд, Верховний Суд, Вищий арбітражний суд України (наприклад, роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про підприємництво»). Таке тлумачення є обов'язковим для суб'єктів, які підпадають під юрисдикцію органу, що дає тлумачення.
Деякі дослідники вважають, що як нормативне, так казуальне тлумачення може бути офіційним і неофіційної.
Особливо варто виділити тлумачення, що має міждержавне значення. Наприклад, міжнародні правила по тлумаченню торгових термінів “Инкотермс”, видані Міжнародною торговельною палатою.
Відношення до офіційних роз'яснень двояко. З одного боку, такі роз'яснення полегшують застосування норми, знімають протиріччя, усувають непорозуміння. З іншого боку, роз'яснення часом підмінюють норму, розмивають її зміст. В ідеалі роз'яснювальна практика вимагає скорочення, причому переважною формою тлумачення повинні стати тлумачення автентичні.
Наступним підрозділом офіційного тлумачення є казуальне (індивідуальне) - (казус — випадок) — офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться; має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, щоб правильно вирішити справу. Воно у свою чергу поділяється на судове адміністративне.
Судове- здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ і знаходить своє вираження у вироках або рішеннях у цих справах
Адміністративне- здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією; містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу(наприклад, наказ міністра у зв'язку з розглядом конкретної скарги)
Неофіційне тлумачення- це тлумачення норм індивідуальними застосовниками ( громадянами, юридичними особами), воно носить приватний характер і не є юридично обов'язковим. Сила його тільки в глибині аналізу, у переконливості й обґрунтованості.