У Конкордаті викладені основні принципи, які можуть бути використані сторонами або судами при розробці транскордонних протоколів з метою узгодження дій у провадженнях зі справ про банкрутство. Конкордат складено таким чином, щоб він міг дороблятися у майбутньому з урахуванням досвіду, отриманого при розгляді конкретних справ. Тому він практично є «живим документом», предметом для подальшого перегляду з метою удосконалення на основі накопиченого матеріалу.
Конкордат включає десять загальних принципів, кожний з яких супроводжується поясненнями, розробленими з метою ефективного застосування кожного конкретного принципу. Назвемо ці принципи.
Згідно з Принципом 1 стосовно боржника у справах про транскордонні банкрутства має відбутися одне основне провадження з можливістю порушення допоміжного (неосновного) чи багатьох проваджень. Принцип 2 ґрунтується на тому, що основне провадження повинно координуватися з управлінням активами і процедурами з метою ефективного задоволення вимог кредиторів за рахунок реалізації майна неспроможного боржника після його реалізації.
Як вказано у визначенні Принципу 3, керуючі у справах про банкрутство і кредитори у випадку порушення декількох проваджень повинні мати визначені у законодавстві права, включаючи і право на одержання повідомлення про порушене провадження, на участь у ньому, а також на доступ до будь-якої інформації, що стосується цієї справи. Згідно з Принципом 4 у разі якщо не було відкрито основного провадження, а є два рівнозначних провадження, порушених у різних країнах, має бути забезпечена координація таких проваджень. Цей Принцип пропонується використовувати у таких випадках, коли необхідно узгодити процедуру розподілу активів. Згідно з Принципом 5, стосовно забезпечених та привілейованих вимог у неосновному провадженні повинен дотримуватися встановлений єдиний порядок черговості вимог.
Відповідно до Принципу 6, керуючий у справі про банкрутство вправі застосовувати норми законодавства іноземної держави у випадках, коли аналогічні норми відсутні у державі, в якій здійснюється провадження у справі. Так само, як і попередній Принцип, Принцип 7 дозволяє керуючому у справі про банкрутство застосовувати положення нормативних актів іноземної держави щодо визнання угод боржника недійсними. Метою цих двох принципів є забезпечення гнучкості при управлінні майном неспроможного боржника шляхом застосування норми, яка найбільше відповідає конкретній ситуації та сприятиме максимізації конкурсної маси.
Принцип 8 дозволяє застосовувати міжнародні принципи при виборі норм матеріального права, що стосуються перевірки і визнання вимог кредиторів для їх включення у реєстр. Принцип 9 встановлює правило, яке застосовується у процедурі реорганізації: провадження з метою реорганізації справ боржника є можливим навіть у тому випадку, коли воно не передбачено законодавством відповідних держав, за умови, що таке провадження можна здійснити без дискримінації для учасників у справі.
Принцип 10 встановлює, що жодна держава не повинна ухвалювати акти, які дозволяють створювати перешкоди для визнання недійсними угод, укладених до настання фактичної неспроможності.
Конкордат спрямований передусім на координацію таких процедур: судових проваджень у декількох країнах; процедур, що стосуються фінансування або розпродажу активів неспроможного боржника; процесу пред'явлення вимог; процедур стягнення боргу на користь кредиторів; а також забезпечення рівності у правах між незабезпеченими кредиторами та розробки збалансованих планів реорганізації. У протоколі пропонувалося окремо розмістити заяву про чесність і непідкупність суддів, що, на думку розробників, має створювати довірливі відносини між судовими органами відповідних держав.
З розширенням практики використання транскордонних протоколів Конкордат про транскордонну неспроможність став більш повним. Передусім, це стало можливим завдяки плідній багаторічній роботі багатьох фахівців з метою раціоналізації та вдосконалення розроблених принципів, а також, певною мірою, їх стандартизації. У тих країнах, для яких використання протоколів стало звичайною практикою, вони являють собою зразки при веденні справ про транскордонні банкрутства в інших країнах.
Після схвалення Конкордату у 1995 р. він застосовувався, з різним рівнем охоплення відносин, у кожній конкретній справі — від включення всього документа у повномасштабні угоди про співробітництво у справах про банкрутство з метою встановлення широкої правової бази для співпраці відповідно до закладених у цьому документі окремих принципів для досягнення конкретних вузьких завдань в окремій справі. Однак у кожному випадку цінність зазначеного документа підтверджується досить успішною практикою його застосування у багатьох країнах світу.
Висновки
Вважаємо надзвичайно перспективним у наукових дослідженнях, що сьогодні здійснюються в Україні, окрему увагу приділити такій формі забезпечення успішного розгляду складних справ про визнання неспроможним боржника, який веде свій бізнес у більш ніж одній країні, як застосування транскордонних протоколів. Зі входженням у світове господарство український ринок відкриється, а іноземні підприємці повинні отримати можливість здійснювати свою підприємницьку діяльність, розраховуючи при цьому на важливі правові інструменти у разі необхідності розв'язання проблем, що виникають у транскордонних справах.
На завершення зазначимо, що введення в систему правового регулювання відносин з транскордонної неспроможності уніфікованих правил дозволить учасникам цих відносин вести свій бізнес на конкурентних засадах і сприятиме розширенню економічних зв'язків між українськими та іноземними підприємцями. Тому необхідно не тільки вивчати сучасний іноземний досвід і застосовувати при реформуванні чинного законодавства міжнародні документи, а й українським фахівцям брати активну участь у важливих процесах творення уніфікованих міжнародних правил у сфері регулювання відносин неспроможності і таким чином впливати на розробку міжнародних документів.
Література:
1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнецової, В. В. Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т. 2.
3. Джунь В. В. Про проблему транскордонної неспроможності // Право України. — 1999. — N 5. — С. 102 - 106.
4. Гонгало Б. М. Учение об обеспечении обязательств. Вопросы теории и практики. — М.: Статут, 2004.