Саме завдяки цим надбанням, використанню у правовому розвитку країни як свого національного, так і досвіду інших країн, сталося так, що саме в Україні у тяжку годину відстоювання нею своєї національної незалежності з явився правовий документ безперечної значимості - Конституційний проект Пилипа Орлика 1710 року.
Тим самим було закладено ідею національного конституційного розвитку, яка була продовжена вже в інші часи, в конституційних проектах Георгія Андрузького, Михайла Драгоманова "Вольний союз '' - "Вільна спілка ", проекті "Основний закон Самостійної України", створеному групою членів Української Народної Партії, та інших. Лише після прийнятих у 1917 році універсалів Центральної Ради, а потім і Конституції 1918 конституційний процес в Україні набув загальнонаціонального значення.
Саме з цих позицій слід оцінювати історичну значимість таких актів Верховної Ради України, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Зазначені акти виконали найголовнішу установчу правову функцію - заклали необхідні правові підвалини для прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, здійснення на практиці докорінного реформування чинної в Україні правової системи з тим, щоб вона повністю відповідала відправним засадам побудови демократичної соціальної правової держави.
Цілком зрозуміло, що саме така держава відповідає державницькому змісту сучасної української національної ідеї. Український народ йшов до такої держави дуже довгим і важким історичним шляхом. І сучасне усвідомлення українським народом некласичності свого менталітету, позитивних і негативних його рис створює грунт для збереження й розвитку тих правових принципів і правил, що вкоренилися й стали частиною його буття, а також для запозичення досвіду сусідніх народів, який відповідає духові свого народу й часу, і водночас не допускає експансії будь-якої цивілізації. Сутність культури така, що вона стверджує себе через контакти з іншими культурами й через своє буття в інших культурах. Однак теза про несхожість цінностей різних культур має націлювати на ретельний добір цінностей інших правових культур та їх використання в умовах власної правової культури.
Розділ ІІІ
СУЧАСНІ АКСІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВА УКРАЇНИ
3.1 Роль соціальних цінностей у формуванні правосвідомості українців
Сучасні процеси суспільної трансформації, в тому числі систем державного права в світі, серед них і в Україні, пов’язані передусім з обумовленим утвердженням в суспільній свідомості та в загальній ієрархії соціальних цінностей ідей людяності, правового статусу особистості. Наприклад, в Україні лише нині конституційно закріплена (ч. 1 ст. 3) норма, відповідно до якої «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [4, 3]. При цьому, як зазначається у ч. 1 ст. 34 Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань» [4, 11].
Тим самим зростає роль оціночних суджень щодо певних об’єктивних явищ і процесів, реальних фактів, істинності, правдивості людських поглядів і переконань. Особливо це стосується юридичної, зокрема, судової практики, де на основі експертних оцінок дуже часто вирішують справи що зачіпають долі людей. Мабуть, тут буде доречною думка судді Апеляційного суду Харківської області Д. Луспеника, що юридичний факт – це синонім таких понять, як подія, результат, то щодо істини як синоніма факту, то тут не все так просто, як вважається, тут виникає багато запитань. Хоча б – у чиїх інтересах оцінюється той чи той факт? [6, 59]
Останнім часом більшість населення незалежної України сприймає сучасні демократичні цивілізаційні цінності лише як ідеї, пов’язані, головним чином з матеріальним добробутом, а не з порядком, заснованим на реальному визнанні державною владою суспільної свободи, природних і невідчужуваних прав і свобод людини. Йдеться про суспільний порядок, де кожна окрема людина має певну сферу свободи стосовно народу як колективного цілого, де кожний громадянин є вільним відповідно до більшості, яка формує політичну волю, і має певну автономію відповідно до держави, що виражає цю волю [5, 90]. Тому, як зазначає М. Цимбалюк, видається що провідні гуманітарні цінності здебільшого тлумачаться частиною населення України з точки зору їх безпосередньої користі в реальному житті, очікування автоматичного підвищення життєвого рівня, а право і державне управління – як необхідні і достатні умови забезпечення підвищення матеріального добробуту населення [10, 90].
Сьогодні необхідні не просто зміни соціальних цінностей, а передусім пошук самих соціальних цінностей, зокрема, ідей справедливості, свободи, демократії, права, державності, закону, управління, самоуправління тощо. Суспільне життя в котрий раз доводить, що через пізнання істини соціальних цінностей останні можуть стати ефективними спонукальними мотивами індивідуальної поведінки, в тому числі і в процесах суспільної трансформації. Це обумовлено насамперед тим, що соціальні цінності ґрунтуються на моральних закономірностях певного суспільства, що вони об’єктивно необхідні для існування будь-якої соціальної структури, його культурно-історичних традицій, що становлять нормоутворюючий фактор будь-якої системи регулювання, серед неї правової, як індивідуальної, так і колективної поведінки.
Реальна правова свідомість індивіда обумовлена не тільки і не стільки існуючими правовими теоріями, засобами їх передачі і механізмами інтеріорізації, скільки соціальними закономірностями та активністю особи в інтерсуб'єктних відносинах.
Склалася соціальна ситуація, що включає тиск економіки, соціальні, психологічні і інші суперечності, наявні засоби реалізації діючих законів, відношення громадян до правових заборон і розпоряджень.
Найгостріше питання про дисонанс між соціально бажаною і реальною правосвідомістю стоїть в суспільстві, яке знаходиться в стані переходу від однієї соціально-економічної моделі розвитку до іншої.
Сучасне українське суспільство, - пише у своїй статті О. Скакун, слабке в економічних і соціальних відносинах, не привчене розвитком приватної власності до напруженої праці і свідомій дисципліні, за великим рахунком виявилося неготовим восприняти демократичні перетворення, зокрема, в правовій сфері [7, 22].
Всі ці явища, безумовно, знаходять своє віддзеркалення як в масових процесах, так і в індивідуальній свідомості людей. Вони, безумовно, і є головними детермінантами формування правосвідомості.
3.2 Соціальна аномія
Наявний стан правосвідомості в умовах перехідного періоду пояснюється не тільки сукупністю реальних соціально-економічних причин і станом правової дійсності, не тільки психологічними особливостями вікової чи групової приналежності людей, але і історичними особливостями розвитку суспільства, масовою психологією його членів. Як доводить Е. Дюркгейм, засвоєння культури створює у членів певного угруповання почуття спільності, належності до однієї нації, одного народу, релігії. Водночас, згуртовуючи одних на основі якоїсь субкультури, вона протиставляє їх іншим, роз’єднуючи ці спільності, тому можуть виникати культурні конфлікти. Тут буде доречно сказати про соціальну аномію, яка має місто в сучасному українському суспільстві.
Аномія (від франц. anomie - відсутність закону, організації), соціологічне і соціально-психологічне поняття, що позначає етично-психологічний стан індивідуальної і суспільної свідомості, яка характеризується розкладанням системи цінностей, обумовленою кризою суспільства, суперечністю між проголошеними цілями і неможливістю їх реалізації для більшості. Виражається у відчуженості людини від суспільства, апатії, розчарованої в житті, злочинності.
Іншими словами, аномія - це щонайповніша розбіжність між декларованими цивілізаційними цінностями і соціально структурованими шляхами їх досягнення. Стосовно окремої особистості, аномія є ліквідацією моральних засад. При цьому особа позбавляється всякого відчуття спадкоємності, традиційності, звільняє себе від будь-яких зобов'язань.
Розвитку аномії, як феномена суспільної та індивідуальної свідомості, сприяють такі особливості соціальної структури, як:
- багатство як загальний символ успіху;
- істотне обмеження соціальних можливостей низів областю некваліфікованої, фізичної праці;
- зростаюча жорсткість соціальної структури, обмежуюча соціальну мобільність.
Таким чином, в правосвідомості певної частини українських громадян відбувається серйозна зміна відношення до права. Формування нігілістичного відношення до правовій дійсності у значної частини сучасників пов'язано з тим, що воно залежить, перш за все, від стану буденної свідомості суспільства, яке, не дивлячись на певну стихійність, в цілому адекватно відображає соціально правову ситуацію в Україні.
У правовій свідомості українців знаходять своє адекватне віддзеркалення негативні соціально-економічні і політичні процеси, які в цілому можуть бути охарактеризовані як стан суспільної аномії.
3.3 «Культурне запізнення»
Сучасна соціальна ситуація в Україні - це арена ціннісного конфлікту не тільки на рівні суспільної свідомості, але і на рівні свідомості індивідуального. У свідомості сучасників ця боротьба набуває особливо гострий характер. Вибір погляду на правову реальність громадянином знаходиться між взаємовиключними категоріями можливого і должного.