Трансформація цінностей в сучасній правовій системі України
Зміст
Вступ
Розділ І Суспільна трансформація як невід’ємний процес державно-правового розвитку
1.1 Аксіологічний аспект правотворення
1.2 Національна ідея та зміна суспільної парадигми
Розділ ІІ Етнокультурні особливості права
2.1 Право як соціокультурний феномен
2.2 Історичні передумови виникнення існуючого законодавства України
Розділ ІІІ Сучасні аксіологічні проблеми права України
3.1 Роль соціальних цінностей у формуванні правосвідомості українців
3.2 Соціальна аномія
3.3 «Культурне запізнення»
3.4Європейські цінності та їх вплив на правову систему України
Висновки
Література
Вступ
В трансформаційних процесах, які відбуваються в правовій системі України, надзвичайно важливим є поворот до ціннісного аспекту права, до його пріоритетної орієнтації на проблему прав людини.
Права й свободи громадян, відображені в Конституції України, практично не існують, маючи декларативний характер, позаяк відсутні реальні механізми впливу громадян на державу й чиновництво. Через це зберігається істотне відчуження між владою та народом. Але ж, права й свободи людини і громадянина – це та, можливо єдина, ціннісна система, яка здатна примирити людину з оточуючим суспільством та з державою, подолати їх взаємне відчуження.
Визнаючи права і свободи інших, людина вимагає до себе такого ж ставлення. Право людини на гідне існування, на повагу її як особистості, рівне як і право інших людей, стає єдиною цінністю, що пов'язує людину з правовим порядком. Не випадково апеляція до прав людини і громадянина – найпоширеніша форма легітимізації соціального протесту в сьогоднішній Україні.
Зараз ми стикаємось з тим, що «соціальна пам'ять суспільства орієнтується на інші соціальні норми й цінності, які колись регулювали взаємовідносини влади й суспільства. У свідомості народу сформувались соціальні стереотипи, яким відповідали усталені правові, соціальні, психологічні норми – регулятори суспільних відносин» [3, 134]. Але в наш час, політичну та правову культуру нації, може характеризувати те, якою мірою члени спільноти мають спільне почуття національної ідентичності і те, наскільки одиниці ідентифікуються з іншими членами тієї самої спільноти, зокрема, якою мірою вони мають взаємну довіру до своїх співгромадян, держави та закону.
У юридичній енциклопедії зазначено, що «загально соціальна цінність права характеризується передусім значенням для розвитку (прогресу) суспільства тих відносин, які закріплюються та захищаються відповідною правовою системою» [12, 368-369]. Також можна додати, що важливим є не тільки ціннісне значення права для розвитку суспільних відносин, а ще й для формування свідомості кожної людини та громадянина.
Без постійної тривалої та цілеспрямованої освітньої роботи, без виховання людей у дусі індивідуальної свободи й особистої незалежності, без орієнтації на власні культурно-ідеологічні цінності і традиції, без внутрішнього відродження людської душі, свідомості та мислення, психологічних звичок і навичок справа демократизації та оновлення усіх сфер суспільства не зрушить з місця, а, можливо, навіть зазнає невдачі.
Право і закон – невід'ємні складові повноцінного буття сучасної людини, її гідного існування. Але правосвідомість людини багато в чому визначається доступністю Закону та його моральною виправданістю. Тільки висловлений ясною мовою текст закону, тільки морально виправдане і ціннісно-орієнтоване право мають шанс бути зрозумілими, визнаними і включеними в систему життєвих і етичних орієнтирів людини.
Саме ціннісно-орієнтоване і усвідомлене людиною як справедливе,право здатне примирити кожного і з суспільством, та з самим собою. І тут влучними будуть слова поета І. Бродського, що не «може бути законів, що захищають нас від самих себе».
Розділ І
СУСПІЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЯК НЕВІД’ЄМНИЙ ПРОЦЕС ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО РОЗВИТКУ
1.1 Аксіологічний аспект право творення
У наш час доволі гостро постає проблема формування національної правової системи. Це насамперед обумовлено ціннісним (аксіологічним) визначенням сучасного світового і національного правового руху, його напрямів, трансформаційних процесів у сфері права. Також, важливим стає усвідомлення сутності і пріоритетності загальнолюдських цінностей при формуванні і реалізації державної правової політики.
Зростання в суспільному житті ціннісного виміру реальних соціальних явищ і процесів обумовлене насамперед підвищенням їх ролі в сучасній соціальній взаємодії, в процесах державно-правового розвитку України та суспільної трансформації взагалі. Трансформація сучасних суспільних відносин стосується глибинних якісних економічних, політичних, юридичних, ідеологічних, культурних та інших змін. Тобто, вона зачіпає як матеріальні так і нематеріальні духовні аспекти суспільних відносин, які становлять собою певні складові системи цих взаємодій. Успішна соціальна трансформація неможлива без взаємопов’язаних кардинальних змін у всій цій структурі, а також неможливе підвищення адаптивної здатності українського суспільства до нових історичних умов. Розглядаючи суспільство як організм стає логічним, що духовно-культурні та ціннісні чинники відіграють важливу роль у процесі впливу на соціум в цілому, та на правову систему зокрема.
Суспільна трансформація, це не просте переймання західних моделей державно-правового розвитку. Окрім того, світова інтеграція, створення загального правового суспільства неможливі без національно-духовної ідентичності, сформованої на власних соціальних цінностях. При цьому не можна об’єднати суспільство, якщо цього не буде прагнути кожна людина, доки об’єднуюча ідея не пройде через свідомість і волю кожного індивіда. Тільки коли внутрішнє визнання об’єднуючої ідеї опанує все більшою і більшою частиною громадськості, тоді будуть зменшені політичні протиріччя. Тому з урахуванням прогресивних здобутків всесвітнього соціального руху і, безумовно, свого власного необхідно розробляти свою національну побудову правового руху.
Конкретний історичний процес, в тому числі і правовий, - це не завжди прогрес в усвідомленні свободи, а отже – не завжди соціальний розвиток. Також, історичний правовий рух – це розвиток певного правопорядку, основаного на цінності індивідуальної свободи, який можливий лише на основі збалансування індивідуальної і колективної свободи, приватних і публічних суспільних інтересів.
Дійсно, цей процес складається з історично спадкоємних елементів, але якісно різних. Як доводить всесвітній історичний досвід, зміни, зокрема в праві, законодавстві, управлінні, за певних умов можуть перетворити якість будь-якого соціального явища у свою протилежність – істинне стає хибним, корисне – шкідливим і навпаки [11, 83]. Зміни можуть бути пов’язані як із соціальним прогресом, розвитком, так і з регресом, хаосом, безладом, у певному розумінні рухом назад від досконалішого до менш досконалого. Тому і діапазон дії соціальних , в тому числі і правових, цінностей дуже широкий – від пріоритету публічних інтересів, суспільного блага, колективності на основі раціонального до панування приватноправових засад, пріоритету індивідуальної свободи волі, ірраціонального в пізнанні і перетворенні соціальної дійсності.
І до цього, мабуть доречною буде думка Гегеля, що «кожна епоха породжує такі специфічні обставини, становить собою таку індивідуальну якість, що в цю епоху необхідно і можливо приймати лише такі рішення, які випливають саме з цієї якості, яка проймає даний історичний стан» [2, 75].
1.2 Національна ідея та зміна суспільної парадигми
Одним з найбільш фундаментальних понять, яким оперують сучасні вчені та політики при розгляді й вирішенні проблеми національного, а разом з тим і правового розвитку, є поняття національної ідеї. Однак конкретний зміст, яким наповнюють це поняття у широкому вжитку, дуже розпливчастий. Нині у суспільній науці відсутнє чітке визначення національної ідеї. Це поняття часто ототожнюється з національною самосвідомістю, ідеологією державотворення тощо.
Національна ідея має своїм об’єктом націю або таку спільноту людей, яка прагне стати нею. В. Солдатенко і Ю. Левенець у колективній монографії «Українська ідея. Історичний нарис» зазначають, що «..в національній ідеї концентруються відповіді на найскладніші питання: задля чого живе нація, як вона реалізує себе в оточенні інших спільнот» [7, 112].
Бенедикт Андерсон у своїй роботі «Уявлені спільноти» дає наступне визначення нації: «це уявлена політична спільнота – при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна.
Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності» [1, 22].
Питання щодо національної ідеї в контексті правотворення набуває, безумовно, важливого значення. Тому що ідеологія об’єктивно виконує функцію найвищої легітимізації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому. Це і певний суспільний устрій, соціальні відносини, типи поведінки, спосіб життя. Ідеологія виступає і як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому.
Українське суспільство, повинно мати систему ціннісних орієнтацій, чітких ідеологічних координат, духовним і моральним ядром якої є українська національна ідея. Сутність української національної ідеї збігається із змістом національної мети: побудова незалежної, демократичної, правової, соціально справедливої і економічно ефективної держави. Єдиним гарантом забезпечення досягнення цієї мети є свідомі громадяни України, зусилля яких повинні бути з інтегровані національною ідеєю як об’єктивно необхідним в економічній структурі прогресотворчим чинником [8, 221].