Київський інститут Міністерства внутрішніх справ.
Кафедра Українознавства
З Історії України.
Тема: Україна в другій половині ХVІІ століття.
Київ 1999 р.
Тема: Україна в другій половині ХVІІ століття.
План.
1. Боротьба Українського народу проти іноземних агресорів у другій половині ХVІІ століття.
2. Початок “Руїни”.
3. “Вічний мир” 1686 р. між Росією та Польщею. Закріплення територіальної розчленованості українських земель.
1. У 1648 р. український народ єдиною силою виступив проти польсько-католицького поневолення. Експлуатація панів, шляхти, євреїв-орендаторів була жорстокою. Богдан Хмельницький сказав: “Причиною, яка спонукала козаків піднятися війною на ляхів було не те, що позбавляти їх .земної батьківщини, не те, що обтяжувати їх роботами, подібно до немилостивих фараонів, а те, що ляхи, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села й доми нетлінних душ”.
Війна подилилась на чотири періоди.:
Перший період війни (1648-1649) знаменувався перемогами під Жовтими Водами і Корсунем; битвою під Пилявцями; облогою Львова і Зборівським договором.
Другий період війни (1650-1653) попри кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.
Четвертий період війни (1656-1657) це укладання союзу між Україною і Семиградським князівством, а також спільні дії козацтва і шведською армії проти Польщі.
Внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі.
Після смерті Б.Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського, він був найближчим соратником Б.Хмельницького. Намагаючись протистояти впливу Москви, Виговський уклав союз із Швецію та Кримом, розпочав переговори з Польщею, що викликало невдоволення старшини. Він розірвав союз з Москвою і сповістив про це європейські країни. Під Гадячем у вересні 1658 р. він уклав договір із Польщею, за яким Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили до складу Речі Посполитої як окрема держава під назвою Велике князівство Руське зі своїм гетьманом.
Народ договору не підтримав, побоюючись повернення польських порядків. Не прийняли його й запорізькі козаки з І. Серком. Договір привів до конфлікту з Росією, внаслідок якого російська армія на чолі з князем Трубецьким в червні 1659 р. зазнала ніщивної поразки під Конотопом, втративши до 40 тис. Убитими проти 10 тис. Виговського. Проте гетьман не міг скористатися своєю перемогою – адже в Україні перебували моськовськи залоги, нерозважливий напад запорожців на чолі з І.Сірком на Крим змусив союзників Виговського – татар – повернутись додому. Загони Богуна та кошового Сірка з допомогою російських військ розбили загони Виговського. Він відмовився від гетьманства і подався до Польщі.
У 1663-1687 рр. Україна розпалася на дві окремі частини Правобережну і Лівобережну Україну. На Правобережжі гетьманом став П. Тетеря, на Лівобережжі Я. Сомко. Тоді ж на Правобережній Україні розпочався антифеодальний рух на чолі з І. Поповичем, який і привів до краху П. Тетері. Тоді ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він здійснив військову реформу, мав на меті об’єднати всі українські землі. Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, яка в 1672 р. оголосила війну Польщі та за Бучацькою угодою отримала поділля; під власністю Дорошенка залишилася Наддніпрянщина. В 1672 р. з 12-тисячним загоном він був змушений допомагати турецькій армії, яка вибивала поляків із Поділля, щоб перетворити його на турецьку провінцію. Через деякий час турецькі війська, захопивши Поділля та обложивши Львів, змусили Польщу підписати Бучацький мир (1672), за яким Брацлавщина і Південна Київщина переходили під контроль козацтва. Поява турків в Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687)
У боротьбі проти турків і татар велике значення мали суходільні та морські походи на Крим і турецькі фортеці. В 60-х роках ХVII ст. таки походи очолювали Іван Сірко та Іван Ріг. Основні напрямки цих походів пролягли на Перекоп, Кафу, Бахчисарай, Акерман, Кизикермен, Тагин та інші фортеці. Сірко разом із Запорозькою Січчю не прийняв присяги цареві в 1654 р. Постійно організовував походи проти турків і татар. Навесні 1660 р. Сірко на чолі загону козаків завдав удару Очакову. У 1663 р. Сірко разом із командиром російського гарнізону на Запоріжжі Г. Косаговим здійснив два походи на перекопські укріплення і не дав татарам можливості об’єднатися з поляками. Успішним був похід Сірка та кошового Рога проти татар 1667 р. У 1677-1678 рр. Українські козаки на чолі з І. Самойлевічем разом із московськими військом обороняли Чигирин від Турків під час російсько-турецької війни (1677-1681) за правобережні землі України. У 90-х роках козаки планували здобути турецьку фортецю Азов. Відволікаючий удар завдався в пониззі Дніпра. Було здобуто 4 ворожі фортеці, що відкривало водний шлях до Чорного моря. 19 липня 1696 р. під час другого похода Азов було здобуто. Водночас активізувалися суходільні та морські походи запорозьких козаків на Крим, що сприяло бойовим діям під Азовом. Унаслідок азово-дніпровських походів південні рубежі України та Росії стали безпечними.
У другій половині XVII ст. народ України, як і раніше, боровся проти агресії Туреччини, Польщі та Кримського ханства. На при кінці XVII ст. українські землі було поділено між Росією, Польщею і Туреччиною. Автономія Лівобережної України регулярно обмежувалася. Політика козацької старшини та української шляхти, як і боротьба між гетьманами за владу, лише руйнувала державний лад України.
2. Як писалось раніше внаслідок визвольної війни 1648-1657 рр. Українська держава увійшла до складу Московської на правах автономії. Основою державної території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі. Галичина й частина Волині линились у поляків. На підлеглих козакам землях, площею майже 150 тис.км2 , проживало 1,2-1,5 млн населення.
Після смерті Б.Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського. Про його правління нам вже звісно (см. п 1). Виговський відмовився від гетьманства і гетьманом обрали Юрія Хмельницького (1659-1663). Він підписав із царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., що доповнювали та істотно обмежували Березневі статті 1654 р. Старшині заборонялось обирати гетьмана на старшинських радах, гетьману – підтримувати відносини з іншими державами. Московські воєводи, крим Києва, з’явились і в деяких інших містах. Це допомогло Москві укріпитися в Україні.
У 1660 р. Ю. Хмельницький уклав із Польщею Слабодищенський трактат, за яким Україна визнавала владу Польщі, що викликало протест з боку лівобережних полків і змусило Ю. Хмельницького на початку 1664 р. зректися гетьманства. Розірвана на окремі території соціальними конфліктами, Україна розпалася на дві окремі частини. Народ назвав цей час “руїною” (1663-1687)
3. На Правобережжі України гетьманом став П. Тетеря (1663-1665), який здобув грунтовну освіту і обіймала низку важливих посад ще за Б. Хмельницького. Але в основному він проводив про польську політику. Разом із поляками захопив Лівобережжя, агітуючи польського короля Яна Казимира продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських заколотів. Це ще більше обурило народ. Втративши підтримку населення, Тетеря втік до Польщі.
На Лівобережжі в ті часи гетьманом був Я. Сомко (обраний ще 1662 р. за гетьманування Ю. Хмельницького). Царський уряд звинуватив його в серпатизмі та за судовим вироком стратив у вересні 1663 р. А в червні того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. В 1665 р. він підписав Моськовськи статті, за якими в Україні значно обмежувалися права українського народу, а його землі оголошувалися володінням російських царів. Все це спричинило хвилю повстань. І І. Брюховецького було вбито. Тоді ж на Правобережній Україні розпочався антифеодальний рух на чолі з І. Поповичем, який і привів до краху П. Тетері. Тоді ж гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він організував похід на Лівобережжя, де 8 червня 1668 р. (після вбивства повстанцями І. Брюховецького) його проголосили гетьманом усієї України.
У той час почався наступ поляків на Правобережжя, що змусило Дорошенко повернутися туди, залишивши на Лівобережжі наказ ним гетьманом чернігівського полковника Демка Многогрішного. Незалежна поведінка гетьмана збурила проти нього старшину. Многогрішного несподівано ув’язнили і відвезли до Москви. Після допитів гетьмана заслали до Сибіру, де він і помер. За таких умов Дорошенко ледве міг управляти навіть Правобережною Україною. Для подальшої боротьби сил не вистачало, і він уклав союз із турецьким султаном. Поява турків в Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича (1672-1687)
Замість Дорошенко турки висунули на гетьмана Ю.Хмельницького (1677-1681). І ця його спроба гетьманства закінчилась невдало. Ставши знову гетьманом , він так і не зміг позбутися турецької опіки, що й призвело до втрати його прибічників, а потім і до смерті від турецьких рук у Кам’янці (1681) Відтоді Правобережна Україна втратила політичну й економічну самостійність.