Смекни!
smekni.com

Військо запорізьке (стр. 3 из 3)

6. Дисципліна

В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не втримався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили. В таборі, відбувався не раз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували й смертну кару.

Окремі санітарні установи в ці часи ще не існували. У козацькім війську бували лікарі і цирульники, але тільки принагідне, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Славний козацький шпиталь у Трехтемирові був не справжнім шпиталем, а захистом для калік та інвалідів. Коли з’являлася де-небудь яка пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загороджених околиць.

Військо у поході мало своїх священиків-капеланів, а деколи й похідну церкву.

7. Бій

7.1 Табір.

Козацьке командування намагалося провести бій на місці, що заздалегідь було приготовлене до зустрічі, щоб ворога відразу поставити у невигідну ситуацію. Це видно особливо у боях Хмельницького, під Корсунем чи під Зборовом, де гетьман заскочив поляків, непідготовлених до битви.

Базою для війська, що виходило у бій, був табір. Боротьба й оборона з табору була характерною особливістю козацької тактики.

Табором, називали укладані разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Табори уславилися у XV ст. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його й литовські й польські війська. Але спопуляризували цей спосіб оборони козаки; довівши його до незвичайної вмілості.

Табір починали порядкувати тоді, коли військо готувалося до зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В 1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табір з п’ятьох рядів возів, Гаврилюк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилерію.

Коли ворог надійшов близько, піхота з-поза возів починала стрільбу з рушниць, як і артилерія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене, від наступу.

Табір бував деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р. табір Хмельницького мав мати по сім верстов уздовж і вшир. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного і зв’язували одне до одного їх колеса. Деколи звертали вози оглоблями до ворога.

7.2 Кіннота у бою.

До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць.

З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не відомо. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пистолі. Компанійці в XVIII ст. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію закінчував.

Козацька кіннота не була високоякісною. Боплан зазначає: »На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська«. Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: »Піше військо буде битися добре, але на комонник слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків«. Саме тому Хмельницький був змушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками.

7.3 Тактика піхоти.

Вирішальну роль в козацькому війську мала піхота. З початком битви піхотинне військо пробувало в таборі, під охороною таборових возів. Коли кіннота почала вже герці й увага ворога звернулася на неї, виходила піхота, стараючись непомітно підійти до ворожих позицій.

На догідному місці піхота насипала шанці. В тому козаків уважали за незвичайних майстрів. »Про них кажуть, що нема на світі війська зручнішого закладати шанці, як козаки«, свідчить семигородець Кравс. Козаки вміли чудово використовувати характер терену, особливо горбки, яри, річки, болота, багна. »Для козака, що живе над Дніпром, вся надія, й відвага в воді, ріці, болоті«, пише учасник козацької війни 1637-38. р. »Коли козак не має води, болота або яру, то пропав. З цим багато може, багато вміє, багато доказує, — без цього »глухий німець«, нічого не вміє й як та муха, гине. Тим-то зима, коли вже копати не можна, коли ніяк водою не втечеш — для нього суворий неприятель; але весна, літо, а почасти й осінь, це його хліб, скарб, достатки і всяка фортуна«...

До шанців козаки вживали лопат і мотик. »Козак має ці обидва прилади на одному держаку, завсіди привязані до пояса, ними він сипле землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин своєї країни«, оповідає папський нунцій. У німецькому описі битви під Лоєвом 1651. р. є згадка про те, що й кожний кінний козак мав лопатку при сідлі. Козацькі шанці складалися з окопів, ровів і ям, де ховалися козаки від обстрілу. »Кожний має свій захист, яму в землі. Ставши на ноги, вони стріляють із рушниць, а коли стріляє ворог, ховаються по ямах, і жадна куля їх не влучить«, описує Павло Алепський.

Копаючи шанці, піхота підступала все ближче до ворога. До ворожих позицій заходили не тільки з фронту, а й з боків; не раз і близько свого табору встановлювали засідки і старалися приманити туди ворога. Не раз і кіннота під напором ворога наслідувала піхоту: зсідала з коней або »спішувалася«, обкопувалася шанцями й так боронилася.

З-поза шанців козаки обстрілювали безперервно ворога. Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50.000 куль. Сильний вогонь піхоти звичайно вирішував битву, — так було в боях під Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Конотопом. Під обстрілом із мушкетів ворожа кіннота не могла довго витримати й утікала з утратами, — тоді й козацька кіннота могла здійснити нову атаку.

8. Висновок

Розвиток козацького війська тривав три століття – з кінця XV до кінця XVIII ст. і припав на період бездержавності українського народу. В найкритичніший момент історії, коли вирішувалося питання самого існування нашої нації, народ спромігся витворити військову силу, яка в боротьбі з нерівними супротивниками не лише зуміла вистояти, а й здобути політичну свободу. Проте слід одразу ж наголосити, що поняття “народ” не є тотожним поняттю “чернь”, саме національна еліта сформувала з розрізнених напів-терористичних загонів потужну мілітарну республіку.

Із поглибленням польського національного та релігійного гніту та збільшенням татарського нахабства козаки все більше усвідомлювали себе як єдина дієва українська сила. Остаточно перехід від “козацького вільного лицарства” до “народу руського” відбувся в період Хмельниччини під час боротьби на всіх можливих напрямках.

Козацький устрій, вироблений у причорноморських степах, почав використовуватись тепер для управління всією територією Української держави; козацьке військо перетворилось на регулярну армію і окрему соціальну верству, утворився устрій, який якнайкраще відповідав світогляду та традиціям нації. Інша річ, що цей позитивний етап тривав недовго з огляду на ряд причин, які ще довго впливатимуть на нашу історію.

9. Список використаної літератури:

1. Микола Аркас - "Історія України"

2. Наталія Полонська-Василенко - "Історія України"

3. Орест Субтельний - "Історія України."

Додатки:


Держак козацької шаблі XVII ст.