Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України (стр. 1 из 6)
План:
1. Столиця Галичини – Львів
2. Історія Галичини
3. Геральдіка та герби Галичини: історія та сьогодення.
4. Прилученнє Галичини і Буковини до Австрії.
5. Крайова Конституція Галичини 1850 р.
Використані джерела
Столиця Галичини –Львів
Галичина – обмежена трьома областями (хоча з цього приводу немає однозначної думки (Наприклад, із Буковини походить проект чернівецького депутата Олега Хавича про утворення галицько-української монархії, хоча більшість населення цього краю галичанами себе не вважає)) територія з відчутним переважанням українського елементу серед міського населення.
Історія міста короля Лева - Львова
-----------------------------------------------------------------------------------
Перша писемна згадка про місто Лева датується 1256 роком. Засновником міста вважають Данила Романовича, короля Галичини та Волині. Назва походить від
імені його сина Лева. Однак, археологічні розкопки доводять, що поселення на цьому місці існували ще в V столітті. Зручне розташування на перетині торгових шляхів сприяло швидкому економічному розвитку міста. Значення Львова як важливого економічного, торгового та політичного центру швидко зростало ... .
В XIV столітті Львів завойовує польський король Казимир III. На кілька століть Галичина потрапляє під владу королівства Польського.
1356 р. Львів отримує Магдебурзьке право (право на міське самоврядування). Розвиваються ремесла, створюються цехи. XVI–перша половина XVII ст.–період найбільшого розквіту міста. Купці з усіх куточків світу з’їжджаються до Львова,
щоб торгувати своїм крамом. Львів стає справді багатонаціональним містом: крім українців та поляків тут живуть німці, вірмени, євреї, греки, молдавани, татари
та ін.. Заможні міщани та шляхта зводять для себе розкішні будинки, не шкодують
грошей на будівництво релігійних споруд. З’являються численні монастирі, храми.
У 1661 році на базі Єзуїтського колегіуму створюється Львівській Університет.
Після першого поділу Польщі у 1772 році Галичина входить до складу Австрії (згодом Австро-Угорської імперії). За розпорядженням нової влади знесено старі міські укріплення, скасовано численні чернечі ордени, здійснюється ряд заходів
для благоустрою міста.
Інтенсивний розвиток промисловості припадає на другу половину XIX століття.
Було відкрито родовища нафти у Бориславі, залізничні шляхи сполучили Львів із столицею імперії та іншими європейськими містами. У місті прокладено трамвайну колію, запроваджено газове, а згодом електричне освітлення. Розбудовуються
нові квартали, з’являються театри, дорогі готелі, банки, громадські установи. У 1870 році Галичина одержала статус автономного управління. Крайова виставка 1894 року була важливою подією економічного та культурного життя Львова і Галичини. Кінець століття XIX–початок XX–це також період національного піднесення серед галицьких українців. Львів став центром національного відродження, тут жили й працювали видатні українські політичні та культурні
діячі. Після Першої світової війни Австро-Угорська Імперія розпалася. Країни, що
входили до її складу, здобули незалежність. 1 листопада 1918 року у Львові проголошено Західно–Українську Народну Республіку. Але новостворена держава проіснувала всього декілька місяців–після кривавої українсько–польської війни Галичина знову на 20 років опиняється під владою Польщі. Цей період був
особливо важким для українського населення Галичини.
В 1939 р. згідно з Пактом Ріббентропа-Молотова Західна Україна входить до
складу СРСР. Прихід радянських військ до Львова повів за собою жорсткі репресії місцевого населення, заслання до Сибіру, страти. Але в 1941 р. радянські війська змушені були відступити під тиском німецької армії. 1941–1944–роки фашистської окупації. В роки ІІ Cвітової війни загони українських патріотів були змушені вести нерівну боротьбу як проти фашистів, так і проти комуністів. Підпільна боротьба на Західній Україні тривала до середини п’ятдесятих років.
1944 р.-Львів увійшов до складу УРСР. Але навіть за часів радянського ярма місто зуміло значною мірою зберегти свою національну ідентичність. Наприкінці 80-х
років Львів відіграв провідну роль в боротьбі за незалежність і демократію.
24 серпня 1991 року–день, коли Верховна Рада України прийняла Декларацію про Незалежність, що стало початком нової епохи в історії держави і початком великих змін для Львова.
Місто Львів є обласним центром Львівської області, населення якої становить 2,6 млн. жит., площа – 21,8 тис. кв.км.
У місті постійно проживає біля 830 тис. жит., щодня доїжджає з навколишніх сіл на роботу, відвідує Львів з екскурсіями понад 200 тис. чол.
Як справжній діамант Східної Європи, Львів нагадує музей під відкритим небом, у ньому знаходиться 2000 історичних, архітектурних і культурних пам'яток.
Місто було засновано в середині ХІІІ ст. (1256 р.) князем Данилом Галицьким і названо на честь його сина Лева.
Львів швидко став торговельним та економічним центром регіону. Вигідне розташування міста на перехресті торговельних шляхів з портів Чорного та Балтійського морів, з Києва, Центральної та Західної Європи сприяло його швидкому економічному розвитку.
Географічне положення та природні ресурси вабили чужинців: татар, німців, угорців, поляків, литовців, австрійців та шведів.
Протягом віків вони приносили сюди свої культуру і традиції, релігію – звідси в архітектурі Львова суміш готики та барокко, ренесансу та романського стилю, рококо та ампіру, сучасної еклектики та конструктивізму. Однак впродовж всієї української культури залишалися у Львові визначальними Старий Львів – це перш за все площа Ринок, центр і осередок його громадського, економічного і культурного життя. Шість століть історія Львова нерозривно зв’язана з цією порівняно невеликою, майже квадратною площею розміром 142 на 129 м. Тут знаходився магістрат, палаци і будинки значних городян, тут торгували, тут вершили суд і розправу..
З чотирьох сторін площі у 1793 р. на місці колишніх колодязів встановлено фонтани-скульптури: Нептун, Адоніс, Діана і Амфітрита.
Площа Ринок була свідком найбільш важливих міських подій з 1356 року, з часу прийняття Магдебурзького права. Магдебурзьке право – одна з найбільш відомих систем феодального міського права. Воно виникло у ХІІ ст. у німецькому місті Магдебурзі. Юридично закріпило права і свободи міщан, їх право на самоуправління.
З прийняттям Магдебурзького права Львів перестав бути залежним від королівської адміністрації, а підпорядкувався безпосередньо королю, інтереси якого репрезентував староста.
Найбільш рання згадка про ратушу відноситься до 1381р. Тоді це була дерев’яна споруда, завершена високою вежею і галереєю для міського сурмача. Але пожежі не пощадили будівлі. На початку XVII ст. була збудована нова ратуша з високою восьмигранною вежею, увінчаною позолоченим залізним левом. Але ця ратуша не збереглась до наших днів – її вежа завалилась у 1826 р. Спорудження будівлі, яка зараз здіймається на площі було завершено у 1835р. за проектом Ю.Маркля, Ф.Третера, А.Вондрашки.
Не дивлячись на свою масивність, ратуша органічно ввійшла в архітектурний ансамбль Львова, а її вежа стала символом міста. Висота вежі 65 м.
У 1852 р. на ній було встановлено годинник. До нього ведуть 400 сходинок. Діаметр циферблата 3 м, довжина великої стрілки 2м 15 см.
Вхід у ратушу стережуть два леви. Вони тримають щити з гербом міста.
В основу герба Львова покладена печатка галицьких князів. На гербі – міські ворота з вежами, які свідчать про оборонну могутність Львова, грати воріт підняті – це говорить про гостинність городян, а від непроханих гостей вхід у місто стереже лев.
Сьогодні Львів є скарбницею національних ідей та культури, це економічний, освітній та культурний центр Заходу України. У ньому багато музеїв, картинних галерей, театральних та музичних труп. Величний Львівський театр опери та балету має надзвичайно насичений сезон.
У Львові розташовані 12 закладів вищої освіти, він має справедливо заслужену репутацію міста з високим рівнем освіти. Саме тут знаходиться один з найстаріших у Центральній Європі та перший заснований в Україні університет.
Проте Львів славиться не лише як культурний та освітній центр, він є також центром розвинутого підприємництва.
 |
Подібно до історії окремих міст, селищ і навіть цілих народів оперний театр у Львові має кілька дат народження, відстань між якими вимірюється століттями. За 225 років, коли й було зроблено найперші кроки створеного у тодішній столиці королівства Галичини і Лодомерії постійно діючого «цісарсько-королівського привілейованого театру», змінювалися приміщення, у яких працювала трупа, спрямованість репертуару і сам характер діяльності, зміни торкалися і національного обличчя театру. Спочатку був він австро-німецьким, наслідував у всьому велику імперську столицю і європейський центр культури — Відень. У репертуарі панували німецькомовні драми, призначені для привілейованого прошарку населення — державних службовців, австрійської аристократії. Для більш демократичної різнонаціональної аудиторії, що складалася з українців, поляків, євреїв, вірмен, ставили музичні вистави. Серед останніх спочатку перевага віддавалася німецьким зінгшпілям, тобто п’єсам, у яких музика чергувалася з розмовними сценами. Однак поступово театр з драматично-музичного перетворився на музичний. Оперні вистави стали визначати репертуар, бо більш відповідали строкатому складу населення міста.
Львів у всьому, в тому числі у музично-театральному житті, прагнув бути схожим на маленький Відень. Львів’яни мали змогу знайомитися з популярними у Європі оперними творами, з балетами і пантомімами, слухати гастрольні виступи відомих співаків. Театр мав постійний склад солістів і хористів, свій оркестр, яким керували досвідчені диригенти. Оркестр відігравав важливу роль у розвої музичного життя міста, крім участі у виставах давав самостійні концерти. Австрійський театр у Львові здійснював офіційну політику онімечення. Це викликало подвійне ставлення до його діяльності і врешті-решт привело до остаточного падіння. Однак він припинив своє існування лише після більш ніж сторічної історії, сповненої різноманітних подій, злетів і криз, зміни антрепренерів, від хисту і смаків яких залежало все: формування трупи, запрошення солістів та диригентів, вибір репертуару.