Економічна політика українських урядів доби національно-визвольної революції (1917-1920рр..)
Контрольна робота
з історії економіки
ОФФ, З/В
Викладач: Маньковська Тетяна Іванівна
Київ 2000
План
1. Економічні перетворення Центральної Ради.
2. Господарська політика уряду П. Скоропадського.
3. Стан господарства України та економічна політика за Директорії.
4. Економічна політика уряду Західно-Української Народної Республіки.
1. Економічні перетворення Центральної Ради.
Революція 1917р. яка відкрила реальні можливості для демократизації суспільства, його реформування і прогресу, була з надією зустрінута всією передовою громадськістю колишньої царської Росії. В Україні революція стала міцним стимулом відродження національної ідеї та політичного руху за державне самовизначення українського народу. Значно активізувалась науково-практична діяльність вчених-економістів, спрямована на економічне і соціальне відродження України. Ця робота ускладнювалась війною, господарськими труднощами, спробами Тимчасового уряду проводити у відносинах з Україною стару імперську політику, різною зовнішньополітичною орієнтацією провідних діячів України, тощо. Але після консолідації різних політичних партій не скликаному у квітні 1917р. Українському національному конгресі був створений всеукраїнський центр - Центральна Рада, до якої увійшли не тільки представники українських демократичних та соціалістичних партій, але й російські меньшовики, есери та інші.
Перші місяці праці Центральної Ради були виповнені спробами насамперед добровільного домовлення з Тимчасовим урядом про передання їй справ організації автономної влади на Україні. Взагалі до середини літа Центральна Рада віддавала всі свої сили справі національного самовизначення і визнання та закріплення своєї позиції найвищого політичного органу на Україні. Виявом змісту тих прагнень були універсали Центральної Ради: перший від 10 червня і другий від 3 липня 1917р.
Пізніше, восени, у праці Центральної Ради більше стали переважати соціально-економічні проблеми, зокрема земельне питання. Першочерговим завданням була підготовка та проведення аграрної реформи.
Передбачалося, що землі козенні, удільні, монастирські та великі поміщицькі маєтки «повинні бути забрані», а землі землевласників треба було викупити коштом українського державного скарбу і роздати в користування тим, хто на них працюватиме. 20 листопада 1917р. Центральна Рада проголосила своїм третім універсалом Українську Народну Республіку.
У земельній справі третій Універсал проголошував скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та інші землі нетрудових господарств і про передачу їх «земельним комітетам, обраним народом». Встановлювалася державна монополія на ряд промислових товарів (залізні вироби, тютюн, шкіри).Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народу без викупу.
В офіційному роз’ясненні Генерального Секрітаріату підкреслювалося: «Колишнім власникам забороняється землю продавати, купувати, закладати, дарувати чи передавати будь-кому у власність іншим способом оскільки ці землі визнаються Українською Центральною Радою такими що належать не окремим особам, а всьому трудящому народу».
Цей принцип було покладено в основу земельного законопроекту ухваленого 18 січня 1918р.
Головні етапи земельного закону Центральної Ради були такі:
1) Право власності на всі землі з їх водами, надземними і підземними багатствами в межах УНР касується. Всі землі стають добром УНР, і користуватися цим добром мають право всі громадяни держави без різниці статі, віри й національності.
2) У приватно-трудове користування сільським громадам та товариствам землю мали приділювати земські комітети та встановлювати правила господарного вживання відведених земель.
3) Нормою наділу для приватно-трудових господарств повинна бути така кількість землі, на якій родина або товариство могли б задовольнити свої споживчі потреби, але норма ця не повинна була перевищувати такої кількості землі, яка може бути оброблена власною працею родини або товариства. За користування землею не повинно було бути ніякої плати. Оподаткуванню підлягали лише землі, надані поверх встановленої норми або надзвичайні доходи з землі, які залежали від вигідніших природних і соціально-економічних умов і незалежали від праці господарств.
4) Терміни користування землею мали встановлювати земельні комітети. Право користування могло переходити в спадщину за дозволом земельних комітетів.
5) З вивласнених земель без викупу за попередніми власниками й орендарями залишалися в користування наділи землі в такій кількості, яку вони власноручною працею могли б обробити.
З землі, призначеної для розподілу між приватно-трудовими господарствами в першу чергу мали задовольнитися потреби місцевої малоземельної й безземельної хліборобської людності, у другу - потреби місцевої нехліборобської і немісцевої людності.
Ідея «соціалізації землі» викликала обурення заможного селянства, яке агітувало проти Центральної Ради.
Під натиском своїх і чужих напередодні перевороту була прийнята поправка до земельного закону, відповідно до якої наділи землі до 30 десятин не підлягають «соціалізації».
На початку 1918р. в УНР з’явились власні паперові гроші з державною символікою. В обігу були і карбованці, і гривні (1 крб. Дорівнював 2 гривні). Ухвалою Української Центральної Ради від 1 січня 1918р. надруковано перший державний кредитний білет.
Відповідно до закону Центральної Ради від 1 березня 1918р.грошовою одиницею УНР стала гривня. Але нестача потрібної кількості розмінної монети та інші обставини викликали появу окремих міських грошей з різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки). У 1917-1918рр. В Україну плив потік російських грошей з друкарень Петрограда і Москви.
9 лютого 1918р. УНР та країни четвертого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина) уклали Брестський мирний договір. Він засвідчував завершення стану війни між договірними сторонами. Сторони відмовлялися від взаємних претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, обмінювалися військовополоненими, зобов’язувалися відновити економічні відносини, провести обмін надлишками сільськогосподарських та промислових товарів.
14 березня 1918р. була утворена Державна комісія по товарообміну, якій було надано повноваження вести переговори і підписати вироблені спільно з комісіями Центральних держав умови взаємного товарообміну.
Переговори проходили складно і кілька разів виникала загроза їх зриву. Незважаючи на складні умови (відсутність спеціалістів, власних грошей, присутність іноземних військ, брак статистичних даних тощо), українці відстоювали інтереси своєї держави.
Брестські переговори закінчилися підписанням економічної угоди 23 квітня 1918р. Згідно цієї угоди Україна зобов’язувалась поставити до Центральних держав певну кількість продовольства та сировини. Центральні держави поставляли в Україну сільськогосподарські машини, нафтопродукти, вугілля, емальований посуд, спиртні напої, хімічні та фармацевтичні товари.
Договір не можна назвати рівноправним. Австро-Угорщина та Німеччина намагалися здійснювати в Україні заграбницьку воєнно-економічну політику з метою назавжди перетворити Україну на свій аграрний придаток.
Незважаючи на це, він започаткував цивілізовані економічні зносини молодої української держави з європейськими країнами.
2. Господарська політика уряду П.Скоропадського.
29 квітня 1918р. відбувся політичний переворот. Того дня на «Хліборобському конгресі» в Києві відбулося проголошення П.Скоропадського гетьманом України. Конгрес відбувся з ініціативи «Союзу земельних власників». Участь у ньому взяли також делегати хліборобських організацій, які скликала Українська демократично-хліборобська партія (УДХП).Обидві партії сходилися на обороні принципу приватної власності, але між ними були різниці в національно-політичних поглядах, зокрема в земельній справі. «Союз» був проти принципу примусового викупу великопанських земель, стояв за непоручиність приватної власності на землю, тому не без порозуміння з командуванням окупаційних австро-німецьких військ прагнув до повалення Центральної Ради й заміни її сильною владою монархічної форми.
Група дрібніших українських селян у «Союзі» наближалася більше до УДХП. Вони заявили, що «Україна є і повинна бути незалежною та суверенною державою з парламентарно-демократичним устроєм» на чолі з гетьманом. Члени цієї групи стояли на тому, що «принцип приватної власності має бути непорушним, але в інтересах держави розмір володіння землею необхідно обмежити».
УДХП у земельній справі обстоювала приватновласницький принцип, але вважала конечним проголошення примусового викупу великих земельних маєтків.