На початку XIX ст. передові люди починають розуміти, що друк може служити сильною зброєю у боротьбі за щастя народа. Перши кроки прогресивної журналістики зв’язани з іменами видатних російських людей А.Н.Радіщева та Н.І.Новікова. Звідси пряма дорога до видань декабристів, до “Колокола” та “Полярной звезды” А.І.Герцена, до ленінської “Искры”, до робітничого друкарства, історія якого, як казав В.І.Ленін “неразрывно связана с историей демократического и социально движения”.
Алоіз Зенефельдер (1771-1834) винаходить літографію (плоский друк), який дозволяє друкувати з якісно, за короткий час велики тиражи, на той період, і друкування видання стало набагато дешевше, потребувало набагато менше часу.
За якійсь час після винаходу А. Зенефельдера Корнілій Яковлевіч Тромонін (помер 1874 р.) винаходить спосіб друкувати якісні багатокольорні малюнки. Він за домогою літографії розбив малюнок на чотири головні кольори (червоний, синій, жовтий, чорний).
Десь у 1585 р. єписком, разом з Братством, видає розписку на 1500 зл. Ізраїлю Якубовичеві на купівлю друкарні (Івана Федорова). Правда, ще аж п’ять років, аж до 1591 р. друкарня ця не функціонувала. Нормально працювати братська друкарня стала лише десь з початку 1591 р. В цей час, 17 січня 1591 р., приїхав до Львова митрополит Київський Михаїл і віддав до друкарні видрукувати грамоту патріарха Єремії ще з 1589 р. (заборона приносити до церкви для посвячення м’ясо та пироги на Великдень та Різдво), разом з своєю грамотою; ці грамоти й вийшли 23 січня. Професори та студенти львівської братської школи вітали митрополита пишним панегіриком, який теж надрукували 1 лютого цього року. Це й були найперші друки львівської братської друкарні.
В другій половині 1591 р. з друкарні вийшла й перша друкована поважна книжка, підручник для братської школи “Грамматіка доброглаголиваго Єллино-словенскаго языка”. З 1608 р. до 1615 р. друкарня перебуває в св.Онуфріївського монастиря; тут в 1614 р. виходить книжка “Книга о священстве” і крім цієї ще дві книжки.
23 березня 1630 р. друкарню відновлюють після пожарів на весні 1616 р. і 1628 р. З нововідбудованної друкарні вийшли “Вирши з Трагодіи Х(ристо)с пасхон”, а в кінці цього року, 15 грудня вийшов Октоїх.
За час з 1591 по 1722 рік з цієї друкарні вийшло понад 138 назв книжок, більше 160.000 примірників. Львівські друки широко розходилися не тільки по цілій Галичині, але й далеко поза межами її — по Волині, Поділлі та Київщині, а також і по інших краях православного світу: в Молдавії, Болгарії, Сербії, Білорусії, Москві; такий широкий культурний вплив братських видань був аж до 1708 р., відколи цей вплив почав помалу зменшуватися лише до території Галичини.
В Острозі друкарня з’вилася десь з 1576 р. по 1577 р. за домомогою друкаря Івана Хведоровича, який переїджає до Острога зі Львова. Друкарня починає працювати десь в середині 1577 р.; першою книжкою, звичайно, почали складати славнозвісну Біблію.
Князь Острозьський Констянтин Констянтинович, який запросив до своєї друкарні Хведоровича, був у той час багатою людиною. Князь забеспечував друканю і видписав на неї якісь свої маєтки. В 1582 р. князь Костянтин збудував в Острозі монастиря св. Тройці, заклав при ньому шпиталя та школу і переніс сюди й друкарню. В кінці цього року Хведорович переїджає до Львова.
Значення Остріжської друкарні в історії українського життя — величезне. Це була найперша постійна друкарня на українській землі. Остріжська друкарня працювала більше 35 років і видана понад 26 книжок. Увесь той час Остріг був найсвітлішим центром української культури, і та його діяльність — це окрема доба в нашій історії. Видання остріжські увесь час користувалися на Вкраїні заслуженою пошаною.
Книжки: Новий Завіт з Псалтирем 1580 р.; “Собраніє вещей нужнейших”, цебто покажчик до Нового Завіта Тимоха Михайловича, 1580 р.; Біблія 1581 р.; Листи патріарха Єремії, коло 1584 р., в справі нового календаря; “Како подобаєт знаменоватися” коло 1584 р.; “Ключ Царствія небеснаго” Герасима Смотрицького 1587 р.; “Исповеданіє о исхожденіи св. Духа” 1588 р.; “О єдиной истинной православной вере” 1588 р.; “Обвещеніє” князя Костянтина про православність грецької церкви 1595 р.; “Апокризис” Філарета 1598 р.; Книжиця в 10 розділах 1598 р.; “Отпис” Клирика Остріжського 1598 р.; “Друга відповідь” Клирика Потію 1599 р.
Книжки богослужбові також друкував князь Костянтин: Часослов 1598 р.; Псалтир слідування 1598 р.; Часослов 1602 р.; Требник 1606 р.; Молитвослов 1606 р.
Книжки для побожного читання й іншого змісту: “Хронологія” Римші 1581 р.; “Книга о постничестве” 1594 р.; “Ставленича грамота” 1587 р.; “Маргарит” 1595 р.; “Лямент” 1603 р.; “Лекарство на оспалый умысл чоловечий” 1607 р.; “Житіє Маріи Єгипетьскія”, без дати.
Київо-Печерська друкарня з самого початку свого існування (1616 р.) аж до середини XVIII віку майже не мала собі ніякої конкуренції; коли випадком і повставали якісь нові друкарні, то вони швидко зникали, бо ніхто не міг конкурувати з багатою та могучою Лаврою, цебто в Києві було те саме, що у Львові, де конкуренція з Братством була нікому не під силу.
У 16 січня 1619 р. виходить перша книжка печерського друку Анфологіон (16+1048 с.), під керівництвом Плетенецького (1554-1625). 20 грудня 1616 р., або, скоріше, на початку 1617 р. виходить з друку Часослов (21+192 с.). Далі Київське друкарство йшло прискоренним темпом, — Плетенецький видав ще такі книжки: Номоканон. 8 червня 1620 р. 4+140 с.; Служебник. 1620. 593 с.; Книга о вере. 1620-1621. 4+317+308 с.; “Вирши на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного, гетьмана войска запорозкого”. 1622. 49 с.; Псалтир. 1624. 24+456 с.; Іоанн Златоустий “Бесіди” на 14 посланій святого апостола Павла. 1623. 34 с.+3202 стовпці; Іоанн Златоустий “Бесіди на Діянія”. 1624. 24+534 с. Ці дві останні книжки були найкращими книжками за весь час праці Плетенецького і взагалі найкращими виданнями печерськими. Вони мали розкішні прикраси гравера Тимофея Петровича, і на довгий час стали найкращими виданнями того часу.
В 1627 р. виходить “Тріод Пісна”, на 4+802 с., під керівництвом Копистенського. В кінці цього року, коли помирає Копистенський, на його місце заступає Петро Могила. На великдень 1630 р. Печерська друкарня привітала свого нового архімандрита пишним панегіриком — Імнологія. В 1631 р. виходить “Тріоді Цвітної”, де в передмові Тарас Земка розказує , що з 1 серпня 1630 р. до квітня 1631 р. в Києві та його околицях лютує якась моровиця, що вчепилася і до нашої друкарні. 5 липня 1633 р. виходить з друку новий панегірик, з привітаннями нового митрополита Ктївського Петра Могили, — “Євфоніа веселобрмячаа”.
Багато книжок випустила в світ Печерська друкарня за могилянську добу; друкарнею правив Софроній Почаський, що змінив Т.Земку. Серед могилянських видань особиво ось ці 4 мають велику вагу: Служебник 1629 р. 28+144+300+4 с., розкішне видання, багато прикрас; “Тріодь Цвітна”, 1 червня 1631 р., 22+828+2 с., надзвичайно розкішне видання, сила прикрас, чудовігравюри; Євангеліє Учительне, 25 серпня 1637 р., 6+1031 с.; але вінцем праці як самого Могили, так і Печерської друкарні був Требник, 16 грудня 1646 р., величезний том в трьох частинах, понад 1670 с., розкішно виданий, з 20 цікавими гравюрами і силою прикрас. В Требнику скрізь додержано свої українські звичаї і дано багато таких молитов та “чинів”, яких пізніше вже ніколи не друковано.
За 15 років існування друкарні (1616-1630) і до смерті Петра Могили, Лавра випустила в світ понад 30 дуже важливих творів, що відразу звернули на неї очі не тількі цілої української землі, але також і всього слов’янського православного світу. Серед цих творів були твори монументальні як церковного, так і взагалі наукового характеру; добрі передмови до цих видань часто були окремими науковими творами з помітним літературним смаком.
З смертею П.Могили (1646 р.) припинився розцвіт Печерської друкарні. З 1647 р. до 1656 р. Печерська друкарня надрукувала надзвичайно мало. Коли архімандритом став Інокентій Гизель, який мав тридцятилітнє управління (1656-1683) Печерська друкарня віджила. В 1661 р. вийшло видання “Патерика Печерського” і повторене 1678 р. з розкішними гравюрами талановитого печерського гравера Іллі. В 1669 р. виходить книжка “Мир с Богом”, яку Гизель посилає цареві і просить дозволу продавати її. В 1672 р. Москва забороняє киянам привозити книжки до столиці. На початку 1670 р. Гизель відновлює друкування польських книжок.
З 1686 р. Печерська друкарня знаходиться під владою Москви. В цей час патріархом Московським був Яким (1685-1690), завзятий противник української книжки взагалі. Але за наказом царя і на прохання архімандрита Варлаама Ясинського (1684-1690) своєю грамотою з 3 травня 1688 р. Лавру, як ставропигіальну, і її друкарню з-під догляду митрополитанського визволено, про що й повідомлено київського митрополита грамотою 20 червня 1688 р.
Року 1688 Лавра випустила книжку “Венец Христов” Антонія Радивиловського. Найбільшою працею Печерської друкарні за час Ясинського було видання 1689 р. першої частини безсмертного твору Дмитра Тупталенка “Четьї Минеї”.
З 1690 р. Варлаам Ясинський став митрополитом Київським, а печерську архімандрію зайняв Мелетій Вуяхевич (1690-1697). Московські утиски довели до того, що за Вуяхевича Лавра друкує книжки вже самі церковні та богослужбові. В 1629 р. Лавра видруковала, не повідомивши патріарха, Літургію, і в передмові не згадали ані царя, ані патріарха, а тільки свого архімандрита Метелія Вуяхевичаю. За цього в друкарні були неприємності. Не дивлячись на всі неприємності, Лавра пильнує по можливості ширити свою друкарську справу. За Ясинського та Вуяхевича заводять нові шрифти, гравюри, станки, працюють нові друкарні. За Вуяхевича появляються розкішні видання, але їх вже мало, — це були: “Апостол” 1695 р. та Євангеліє 1697 р.
З 1700-1720 р. на чолі російської церкви став українець, Степан Яворський. На чолі Лаври стояв Іосаф Кроковський (1697-1709). Найкращі видання за час Кроковського: “Патерик Печерський” 1702 р., прикраси робив Тарасевич; напрестольне Євангеліє 1707 р. визначається розкішною орнаментовкою та розкішним шрифтом; 1705 р. закінчено видання “Четьїх Миней” Димитрія Тупталенка.