31. Соціально-економічний розвиток У. на поч. 20 ст.
На початку 20 ст. У. вже стала одним з розвинутих промислових регіонів Росії. В У. Виникали великі промислові центри: Донецько-Криворизьскій вугільно-метелургійний цех, залізорудний басейн, Нікопольський марганцевий басейн, південно-західний цукробуряковий регіон. Ці центри мали загальноросійське значення. Розвиток промисловості в цей період визначався зростанням великого капіталу, який все більше проникає в усі галузі економіки. У. на поч. 20 ст. Займала 2 місце після центрально-промислового району. На Украйні було 21 % підприємств, що виробляли 20 % усієї продукції. В окремих регіонах У. розвиток продуктивних сил та капіталізму відбувався навіть швидше, ніж у центрі Росії. Це торкається гірничої, металургійної, кам’яно-вугільної та цукрової промисловостей. Розвиток капіталізму відбувався у різних регіонах нерівномірно: на Л. У. Збереглися залишки кріпацтва; на П. У. Переважав дрібно буржуазний уклад; на Півд. У. Все розвивалося швидше. У. в економічн. Системі Росії займала дуже своєрідне становище. Досить швидкими темпами розвивався капіталізм, але цей процес гальмував тяжкий соц-економічний, політичний та нац. гніт. На початку 20 ст. У. в промисловому розвитку піднялася на більш високий щабель. Відбувається процес концентрації промислового виробництва. На протязі наступних років процес концентрації посилюється. Найбільшого рівня вона досягла в Катеринославі, Луганську, Харкові, Миколаївці, Донецьку. Концентрація в промисловості мала свої наслідки: сприяла розвитку монополій. Вони займають панівне становище в У та Росії. В цей час починається імперіалізм (монополістичний капіталізм). Виникають промислові і банківські монополії. Відбувається процес зрощування банківського капіталу з промисловим. Виникає фінансовий капітал, що становив основу економіки. Промисловці встають членами правлінь і рад петербурзьких банків. Велику роль відігравав уряд та Рос. держава. Велике значення урядові державні замовлення, урядові позики, державне регулювання економіки. Виникають тісні зв’язки між банками, державним банком Росії та царським урядом це сприяло розвитку державно-монополістичних тенденцій, а також зрощуванні монополій з державним апаратом. Південні синдикати: “Продвугілля”, “Продруда”, “Продамет” (об’єднував 30 заводів, на яких працювало 85 тис. робітників). Монопольні об’єднання гальмували розвиток економіки У. за їх допомогою іноземний капітал завойовував рос. ринок. Монополії диктували монопольно високі ціни. Висновок: на початку 20 ст. В У. кап. Відносини відбувалися швидкими темпами за рівнем концентрації та монополізації капіталу У. займала одне з перших місць в Р. але становище У. в економічн. Системі Р. було особливим і дуже протирічним, що істотно гальмувало розвиток економіки У. в цілому.
32. Утворення українських політичних партій (кін. 19–поч. 20 ст.) та їх класифікація.
У історії У, її народу цей період характеризується підйомом ліберального, національного і демократичного прямування. Утворення національних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) - утворена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Фундатори партії -. Д. Антонович, М. Русов, Л. Матусевич, Д. Познавский і ін. У 1902 г, складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубн, Прилук і Катеринославі - на чолі з центральним комітетом. Ціль партії - боротьба за національні права і соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ой нації. Свої програмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань: газети «Селянин» і часопис «Гаснуло». Фракції: 1) Більшість членів РУПа на чолі з Н. Поршем, В. Винниченко і C. Петлюрою вважало, що ця організація повинна бути національною партією, у якій входять винятково українці і який об'єднує націоналізм і марксизм. Соціал-демократична орієнтація партії; 2) Група Н. Михновского виступала з націоналістичних позицій за «самостійну У» під гаслом «У. для українців». 3) Група М. Меленевского вважала, що РУП повинна відмовитися від національної орієнтації, стати автономною частиною Російської соціал-демократичної партії. У умовах що насувається революции- розкол був неизбежен. Народна укр.ая партія (НУП) - у 1902 р, група М Михневского вийшла з РУПа й організувала невеличку по чисельності НУП. «Спілка» - у 1904 р. із РУПа пішла. група під керівництвом М. Меленевского, що проголосила себе «укр. соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції - до 6 тис. чел. , особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/х робітників. УСДРП - у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася й Укр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винииченко, Н. Порш, Д. Антонович, С. Нетлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія У, конфіскація значної земельної власності. Укр.ая радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі з письменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.ая демократична партія (УДП) - на чолі з А. Дотоцким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Обі партії, нечисленні по складі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкою кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії У, земельну реформу. Загальноросійські партії на У. РСДРП - виникнула в 1898 р. Їхньої організації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрыпник, Г. Петровский, Артем (Сергєєв). Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партия соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко-практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв. Конституционно-демократичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «Спілка Звільнення» і «Земцев-конституционалистов». Bo-главі партії вчені і суспільні діячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку. «Спілка 17 жовтня» (октябристи) - виник наприкінці 1905 р.. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії. «Спілка Російського Народу» - чорносотенна організація в главе-с А. Дубровиным, В. Вуришкевичем, М. Марковым. Виник у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями). Висновок: НА початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти.
33. Причини, характер та особливості революції 1905-1907 рр.
Соц.-економічни причини: головне протиріччя між капіталістичними виробничими відносинами загострюється. Вони все глибше розвивалися в с/г та в політичному житті країни. Розвивається війна між селянами та поміщиками; між пролетаріатом та буржуазією. Селянам не вистачало землі (1 сел. гос-во – 7 десятин землі, а 1 гос-во поміщика – 2300 дес. землі). 50 % селян – бідні селяни; 30 % – середняки. Таким чином аграрно-селянське питання було одним із головних питань революції. Поширюється боротьба селян за землю: 1895-1899 – 32 сел. повстання; 1900-1904 – 670 повстаннь. На стадії капіталізму погіршується становище робітників. Імперіалізм в Росії до краю загострив протиріччя між пролетаріатом і буржуазією. Пролетаріат не мав ніяких прав. Існувало соціальне гноблення, робітники не мали громадянських та інших прав. 1900-1904 – 925 страйків робітників (180000 чоловік). З’явилися якісні зміни. Наприкінці 19 століття робітники переважно висували економічні вимоги і тільки 8 % політичні вимоги. А вже на початку 20 століття 53 % страйків висували політичні вимоги (повалення самодержавства, встановлення республіки та ін.). загострюється і друга соціальна війна між пролетаріатом і буржуазією. 1901-1903 рр. – економічна криза, яка ще більше погіршила становище робітників. Поразка війни 1904-1905 рр. загострила становище. В Росії склалася революційна ситуація. Така революційна ситуація мала 3 ознаки: 1) верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому; 2) дуже сильно погіршується соц.-еконмічне становище народних мас; 3) активізується революційний рух народних мас. Революція 1905-1907 років мала буржуазно-демократичний характер. Цілі та завдання революції: 1) повалення самодержавства; 2) вирішення аграрно-селянського питання; 3) демократизація суспільного життя (встановлення прав та свобод); 4) вирішення національного питання. Форми та методи боротьби: страйк, політичний страйк, збройне повстання. Рушійні сили: пролетаріат, селяни, дрібна буржуазія. Особливості революції: 1) Це була пізня буржуазна революція; 2) це була народна революція; 3) це була революція буржуазна за характером, але народна за рушійними силами. Выcновок: вооруженная борьба против царизма потерпела поражение вследствие отсутствия единства действий среди революционных партий, разновременности выступлений, неорганизованности и слабой технической подготовки восставших, неопытности руководителей.
34. Революційний рух на У у 1905-1907 рр.
Перша демократична революція почалася 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, що у последствии була расстрелянна військами. День цей згодом назвали кривавою неділею. У знак солідарності і протесту почалися страйки в пролетарських центрах У: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня-березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робочого прямування піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Посилилися соціальні протиріччя між різноманітними прошаркам селянства. Під час жовтневого загального політичного страйку 1905 р. на У забастовало 120 тис. робітників. Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті завмерла. У ході революції в Києві, у Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієве виникнули Ради робочих депутатів. У них співробітничали соціал-демократи й есери, представники національних партій. Ради вводять 8-годинний робочий день, установлюють ціни на продукти в заводських лавках, організовують охорону населення від погромників. На У підготуванням збройних повстань займалися активісти різноманітних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти). Повстання на броненосці «Потьомкін» - Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси - члени різноманітних партій. На «Потьомкіні» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст А. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув. Командування взяв на себе А. Матюшенко. Через декілька днів через недостачу вугілля, їжа і прісна вода команда повсталого броненосця здалося 25 червня в румунському порту Констанці. Восстание П. Шмидта. 15-16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили лейтенанта И. П. Шмидта, по переконаннях революціонера-демократа. Повсталі зажадали від царя скликати Установче збори. Після годинников-13-годинного бою повстання придушене. П. Шмидт і більшовики А. Гладков, М. Антонеико, С. Частник по вироку військово-морського суду расстреляны. Выступление Б. Жадановсного - 18 листопада 1905 р. у Києві майже озброєн-1000-збройних революційно настроєним солдат на чолі з підпоручиком Б. Жадановским вийшли на демонстрацію. До них приєдналося 4 тис. робітників. На Галицькій площі демонстрація була расстреляна, Жадановский тяжко поранений, спроба спорудити барикаду не увінчалася успіхом. Загальні втрати по обидва боки - 250 убитых і раненых. Повстання в грудні 1905 р. Наивысшего підйому збройна боротьба проти царату на У досягла в грудні 1905 р. Восстания спалахнули в Харкові, Катеринославі, Александровке (Запоріжжя), Горлівці. Висновок: збройна боротьба проти царату потерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих, недосвідченості керівників.