Козаки, їхнє життя, побут та звичаї (стр. 2 из 7)
Французький Боплан, що служив польським королям, дії запорізьких козаків описував так: "Задумавши погуляти по морю, козаки просять дозволу не в короля, а в гетьмана; потім складають раду, тобто військова рада, і вибирають похідного отамана, так точно, як і головного вождя. Утім, отаман похідний стає на час. Після цього вони відправляються у військову скарбницю своє збірне місце: будують там човни довжиною в 60, шириною від 10 до 12, а глибиною в 12 футів. Човни ці без кола: дно їх складається з видовбаної колоди, вербової чи липової, довжиною близько 45 футів (13,7 м); воно обшивається з боків на 12 футів (3,7 м) у височину дошками, що мають у довжину від 10 до 12 (3?3,7 м), а в ширину 1 фут (0,305 м), і прибиваються одна до одної так точно, як при будівлі річкових суден, доти, поки човен не буде мати в ширину 12 (3,7 м), а в довжину 60 футів (18,3 м). Довжина його поступово збільшується догори. Козаки обробляють усі частини своїх човнів у такий самий спосіб, як і наші теслі, потім обсмолюють і прилаштовують до кожної по два керма, щоб не втрачати дарма часу при повороті своїх довгих судів, коли вони змушені будуть відступати. Козацькі човни,
мають з кожної сторони по 10 і 15 весел, пливуть на веслуванні скоріше турецьких галер.
Ставиться також і щогла, до якої прив'язується в гарну погоду вітрило, але при сильному вітрі козаки пливуть на веслах. Човни не мають палуби: якщо ж їхній заллє хвилями, ті очеретяні канати охороняють від затоплення. Сухарі складають у барила довжиною в 10 футів (3 м), а в ширину близько 4 футів (1,22 м): дістають їх через втулку. Поверх того кожен козак запасається горщиком вареного проса й горщиком тесту, розпущеного у воді, що вони їдять змішавши з просом. Тісто це, смаком кислувате, служить козакам для їжі і для питва: називають його саламахою, тобто ласою стравою, хоча я не знаходив у ньому великої приємності і вживав у подорожах тільки при недоліку кращої їжі. Козаки під час походу завжди тверезі і якщо помічається п'яниця, отаман негайно наказує викинути його за борт: їм не дозволено також брати із собою горілку, тому що тверезість вважають необхідною при виконанні своїх завдань. Для помсти татарам за руйнування України козаки вибирають осінній час; заздалегідь відправляють у Запоріжжя зброю і запаси, необхідні для походу і для будівлі човнів. У Запорожжя збирається від 5 до 6 тисяч добрих, добре озброєних козаків, що негайно приймаються за будівлю човнів. Не менш 60 чоловік, митецьких, як ми вже сказали, у всіх ремеслах, трудяться біля одного човна й обробляють його через 15 днів, так що за два чи три тижні виготовляють близько 80 чи 100 човнів, з 4 чи 6 фальконетами на кожній. На човен сідає від 50 до 70 козаків, із яких усякий має шаблю, дві пищалі 6 фунтів пороху, достатню кількість куль і квадрант; туди ж кладуть ядра для фальконетів і необхідні життєві припаси".
Сучасник Г. Боплана префект Кафи Э.Д.д'Асколи про запорізькі чайки писав наступне: "Якщо Чорне море завжди було сердитим із древніх часів, то тепер воно безсумнівно чорніше і страшніше через численних чайок, усе літо спустошуючих море і сушу. Ці чайки довгуваті, на зразок фрегатів, уміщають 50 чоловік, йдуть на веслах і під вітрилом. Щоб вони могли витримувати жорстокі бури, їх обв'язують навколо бортів соломою... На море ж жоден корабель, як би не був він великий і добре збройний, не знаходиться в безпеці. Сподвижник Петра I віце-адмірал К.И.Крюйс також залишив запис про запорізькі судна: "Човни козацькі не мають палуб, довжиною від 50 до 70 футів (15,25≈21,35 м), шириною 20 футів (6,1 м). Весел від 16 до 40, судно має кермо з носа і корми". Отже, максимальна довжина морської чайки доходила до 21,3м., ширина 6,1м., висота надводного борта в міделя 2, а осаду 1,25 м. Річкові чайки мали значно менші розміри. Досвід будівництва запорізьких суден у наступному враховувався при будівництві регулярного Російського флоту, зокрема, при будівлі дубель-шлюпок. Крім чайок запорожці будували ще і вантажні вітрильні судна прибережного плавання, що називаються дубами. Цією назвою козаки підкреслювали міцність своїх судів і навіть деяку їхній вантажність. Називали їх також дубась, дубина, дубки. Саме такі плавзасоби в 1615 році супроводжували чайки П. К. Сагайдачного при набігу на Кафі. Місцями їхньої будівлі були Київ, Січ (Запоріжжя), Перевалочна, Кодак, Новобогородицьк, а також райони впадання в Дніпро рік Самара й Орель.
Набіг козаків на чолі з П.К.Сагайдачним на Кафі (Феодосію) у 1615 році. З російської гравюри на дереві. XVII століття.
Дуб, чи вантажний човен, був плоскодонним із малим осіданням. У краях була палуба, а борта були укріплені брусами. У діаметральній площині встановлювали дві чи три щогли з рейковим вітрильним озброєнням. Деякі дуби мали довжину до 20 м, а ширину до 7 м і могли приймати до 100 тонн вантажу. Практика будівництва цих судів у наступному поширилася на інші кораблі, що також призначалися для перевезення вантажів.
5. Запорізька верф
Порушення кордону Російської імперії 20-тисячним загоном кримських татар, що випливали в Закавказзя, послужило приводом до початку Російсько-турецької війни в 1736 р.
Уже перший рік війни показав, що для успішного ведення бойових операцій проти добре укріплених фортець Очаків і Кинбурн, що закривали вихід із Дніпровського лиману, і для повної блокади їх, необхідні були не тільки сухопутні війська, але і флот.
Початок суднобудування на Дніпрові відноситься до другого Азовського походу Петра I у 1696 р.; до цього походу в місті Брянську, на р. Десні, що впадає в Дніпро, по велінню, гетьман Мазепа наказано було будувати кораблі. Особливому загону з 2500 чоловік, під керівництвом дворянина Неплюева, разом із запорізькими козаками, було доручено зробити на брянських судах напад на береги Криму. Так був покладений початок створення Дніпровської флотилії.
І вже з осені 1736 р. у Брянську знову стали спішно будувати мостові плашкоути для переходу армії Мінаха через Дніпро і Буг і 400 дубель-шлюпок, що повинні були пройти Дніпровські пороги і діяти в морі; крім того, будували малі прами, плоскодонні галери і конгебаси. Справа будівлі йшла повільно, а тим часом Мінах, що взяв на початку липня 1737 р. Очаків, настійно вимагав якнайшвидшого приводу судів із Брянська, розраховуючи з їхньою допомогою захопити береги лиману. Але командуючий армією дарма загрожував "за уповільнення" стратою; не допомагали і повторні найвищі укази: плавання Дніпровськими порогами було таке важке й небезпечне, що з 300 судів, що вийшли з Брянська навесні 1737 р., до Очакова прибуло наприкінці серпня тільки 4 дубель-шлюпки й один конгебас, тай ті з такими ушкодженнями, що зажадали негайного лагодження. Необхідність бази для ремонту судів, а також потреба в нових суднах, була така гостра, що командування змушене було організувати за порогами суднобудівну верф.
Указом від 3 вересня 1736 року головне командування Дніпровською флотилією було доручено віце-адміралу Наумові Акимовичу Сенявину, що приїхав у Полтаву, де мав з Мінахом нараду про готування до майбутньої компанії. Щодо місця, де робити будівлю судів, Мінах думав, що нове адміралтейство повинне бути нижче річки Московки, тому що поблизу цього місця знаходиться багато різного лісу, який можна сплавляти, минаючи пороги; але не зупиняючись остаточно на цій думці, було вирішено відправитися Сенявину й Дебрен’ї особисто для огляду місцевості за течією Дніпра нижче порогів.
З повідомлення Мінаха видно, що Сенявин і інженер-майор Ретш вибрали для будівлі судів місце на острові називаному "Вища Хортиця" і лежачому в 10 верстах нижче порогів. На цьому острові був негайно закладений ретраншемент і на зиму поставлена військова команда, що складалася з капітана, мічмана 100 чоловік нижніх чинів. Мінвах наказав назвати це місце "Запорізькою верф'ю" і доставив її карту в Адміралтейську колегію. Доносячи Імператриці про результати своєї наради із Сенявиным, Мінах між іншим пише: "І понеже на цього віце-адмірала можливо мати міцну надію, що він доручену йому справу виправить...".
Плани "Запорізької верфі" були знайдені в архіві відомим краєзнавцем, автором декількох історико-географічних праць про Запоріжжя - В.Г. Фоменко. Запорізька верф, відповідно до плану, була розташована в північній частині Канцеровського острова (нині Байда). Верф являла собою земляне зміцнення з валами й ровом. Західний вал мав довжину 85 м, південний - 110 м, північний - 105 м, крім того, західний вал мав рів глибиною 1,5 м. Усередині зміцнення знаходилися : пороховий льох, 8 солдатських землянок, 2 офіцерські землянки. У південній частині острова за межами його зміцнень розташовувалося 26 землянок, у яких жили запорізькі козаки і 5 землянок для їхніх старшин.
До будівництва судів для Дніпровської флотилії приступають запорізькі козаки й солдати регулярної армії на чолі з галерним майстром. З представленого Мінахом 11 серпня 1736 р. у Сенат креслення (знайдений в архіві В.Г. Фоменко) бачимо, що їх прообразом була запорізька "Чайка", але Мінах указував, що немає потреби, робити ці судна з одного дерева як "по необхідності, робляться запорізькі чайки". Судна ці мали 24 весла, були довжиною 60 футів, шириною 11 футів і глибиною 3 фути. Весь флот на Дніпрі в цей час складався з 462 суднів подібного типу, велика частина їх (399) знаходилася в Хортиці і Малишевського редуту. Військова кампанія 1738 р. була невдалою. Були залишені Очаків і Кинбурн. Діяльність Дніпровської флотилії цього року виразилася тільки в перевезенні військ і провіанту, морські команди страждали від чуми, жертвами якої стали і два головних начальники Дніпровської флотилії, віце-адмірал Н.А. Сенявін і контр-адмірал Дмитрій-Мамонів.