Першу битву біля Сахнового мосту через Рось повстанці виграли, але 16 грудня 1637 року вони були обложені карателями М.Потоцького під Кумейками (між Черкасами та Каневом). Зав‘язалася жорстока битва. Повстанці успішно відбили 3 штурми, виявивши неабияку мужність. Лише під час четвертого штурму карателям пощастило, бо їм вдалося підпалити козацькі вози з порохом. Розлігся страшний вибух, який вніс сум‘яття в ряди повстанців. Частина з них втекла, а частина, якою командував Дмитро Гуня, знов укріпила табір і під прикриттям ночі розпочала організований відступ. Потоцький не насмілився їх наздоганяти, а через 2 дні рушив проти загонів Павлюка і зумів їх оточити під Боровицею в 100 км від Кумейок. Під час облоги карателі розпочали переговори про мир. 24 грудня 1637 року повстанці вирішили припинити опір, але їхні вожді всупереч обіцянкам були заарештовані і відправлені у Варшаву. Там, у лютому 1638 року Павлюк був страчений. Скидан і Гуня пробилися на чолі невеликого загону на Запорожжя. Тим часом карателі заливали кров‘ю всю Україну. За Ординацією 1638 року значно урізалися права реєтрового козацтва. Вцілому Ординація 1638 року була спрямована проти інтересів народних мас і породила нову хвилю протесту на Україні. У відповідь на жорстокі репресії козаки обрали на Січі нового гетьмана Яцика Острянина, який закликав український народ до продовження боротьби і почав очищати Подніпров‘я і Лівобережя від карателів. Крім нього активно діяли такі повстанські керівники, як Д.Гуня, К.Скидан. Однак після перших успіхів повстанці зазнали поразок ра Лубенщині і під Жовнином (10-14 червня 1638 року) та Старицею (початок серпня 1638 року). Повстання було остаточно продушене. Чимало борців за волю полягло зі зброєю в руках, як Гуня, чимало разом із сім‘ями знайшли притулок на території Слобожанщини, як Острянин, чимало укрилося на Запоріжжі. 4 грудня 1638 року на Масловому Ставу під Россю відбулася рада, на якій козаки мусили визнати тяжкі умови капітуляції. Вогнем і мечем магнатсько-шляхетська Річ Посполита встановила на Україні “золотий спокій”, який однак не міг бути довготривалим і справді спокійним. Як зазначив сучасний польський дослідник В.Серчик, “ із плином часу “золотий спокій” все більше нагадував життя біля діжки з порохом. Вистачило б тільки іскри… ”. І така іскра була викресана через 10 років…
ІІІ. Висновки.
1. Народні повстання кінця XVI ст. – 20-30 рр. XVII ст були породжені широкими соціально-економічними та політичними причинами. Серед них найголовніша – це посилення феодального, релігійного та національного гніту на українських землях після Люблінської унії, а такоє поява українського козацтва, як серйозної окремішньої політичної та військової сили.
2. Найбільшими народними повстання кінця XVI ст., в ході яких визначну роль відігравало козацтво, можна вважати повстання під проводом К.Косинського (1591-1593рр.), та народне повстання під керівництвом С.Наливайка (1594-1596рр). Головними рисами цих повстань була масовість – окрім козацтва в них приймали активну участь широкі верстви селян, міщан, в першу чергу ремісників, а такоє намагання повсталих обмежити всевладдя Речі Посполитої і Україні, зберігти а то й розширити козацькі вольності і права, відновити позиції української православної церкви. Ці повстання закінчились поразкою, однак послугували базою для розгортання та посилення народних рухів в 20-30-х роках XVII ст., змусили піти Річ Посполиту на певні поступки – дещо послабити гніт в українських землях, легалізувати українську православну церкву.
3. Посилення народних рухів в 20-30 роках XVII ст. було викликано посиленням польського національного, феодального, релігійного гніту після Хотинської війни . Замість обіцяних під час війни послаблень Річ Посполита розправлялась з селянами, що заводили козацькі порядки, забороняли козакам приймати втікачів, підтримувати зв‘язки з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати українську православну церкву. Найбільшими повстаннями цього періоду були повстання під приводом Марка Жмайла (1625р.), Тараса Федоровича (1630-1631 рр.), Павла Бута (Павлюка), Якова Острянина, Дмитра Гуні (1637-1638 рр.). Ці, як і попередні народні рухи, незважаючи на масовість і наступальну тактику, потерпіли поразку. Поразка повстань і здійснення польською шляхтою давали надію полякам на “золотий спокій”. Але то був спокій перед бурею.
4. Причини поразки народних рухів в XVI- 20-30 рр. XVII ст.:
а) були погано підготовлені;
б) селяни та міщани були погано озброєні;
в) не завжди козаки виступали єдиною силою з усім іншим населенням;
г) нерішучість козацької старшини, яка боялась втратити свої привілеї;
д) українські повстання не підтримувались польськім і литовським населенням, через що уряз зміг стягувати сили з інших областей для придушення повстань.
5. Значення народних рухів.
а) стримували посилення польського національного, феодального і релігійного гніту ;
б) вдалося досягти відновлення української православної церкви;
в) народні маси накопичували досвід національної та антифеодальної боротьби;
г) виросли козацькі привілеї;
д) підготували грунт для успішного розгортання Визвольної війни українського народу (середина XVII ст.) під проводом Б.Хмельницького .
Список використаних джерел та літератури.
1. М. Грушевський Історія України-Русі, т. VII, Київ, “Наукова думка”, 1995 р.
2. Н. Полонська-Василенко Історія України, т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р
3. М. Аркас Історія України-Русі, Київ, “Вища школа”, 1991 р
4. Орест Субтельний Україні. Історія , “ Либідь ”, 1991 р
5. Г. Кониський Історія Русів, Київ, “Радянський письменник”, 1991 р
6. І. Крип‘якевич, З.Стефанів, Б.Гнаткевич, О.Думін Історія українського війська, Львів, “Світ”, 1992 р.
7. А.Жуковський, О.Субтельний Нарис історії України, Львів, “Світ”, 1992 р.
8. В .Антонович Коротка історія козаччини, Київ, “Україна”, 1991 р.
9. О.Єфименко Історія України та її народу, Київ, “Мистецтво”, 1992 р.
10. В.Власов, І.Коляда Історія України, Київ, “АСК”, 1996 р.
11. Під редікцією Слюсаренко В.Г. , Гусєва В.І. Нариси історії України (новий погляд), Київ, “Вирій”, 1996 р.
12. Під редікцією В. А. Смолія Історія України. Нове бачення, Київ, “Україна”, 1995 р.
13. В.Король Історія України, Київ, 1995 р.
14. М.Котляр, С.Кульчицький Шляхами віків: Довідник з історії України, Київ, “Україна”,
1993 р.
15. Ю.Алексеев, А.Вертегел, В.Даниленко Історія України, Київ, 1993 р
Зміст
I. Вступ
II. Основна частина
1) Причини народних рухів кінця XVI – 20-30-х років XVII ст.
2) Найбільші козацько-селянські повстання кінця XVI ст.
3) Посилення народних рухів в 20-30-x рр.XVII ст.
III. Висновки
Київський міжрегіональний інститут
удосконалення вчителів
імені Б.Грінченка
Кафедра українознавства
Реєстраційний №
Дата отримання:
“ ” __________ 1999р.
Народні повстання
кінця XVI на початку XVII століть на Україні
Контрольна робота
з історії України
студентки VI курсу
факультету зарубіжної
літератури заочного
відділення
Друченко Людмили Борисівни
Київ-1999