Завдяки високим темпам соціально-економічного розвитку в 50-і і 60-і роки наша країна домоглася високих успіхів. Але, починаючи з 70-х років динаміка економічного розвитку, стала погіршуватися. Це знайшло своє відображення в помітному зниженні темпів нашого розвитку за всіма показниками – і економічним, і соціальним. Показник росту національного доходу впав з 41% у VIII п'ятирічці до 16,5% у XI. Уповільнення темпів розвитку і зниження норми нагромадження в національному доході знизили приріст капіталовкладень у народне господарство: у IX п'ятирічці він складав 42%, у X – 28, у XI п'ятирічці – 17%. Відповідно скоротився і приріст виробничих фондів. Якщо врахувати приховане підвищення цін, то реального приросту національного доходу і капітальних вкладень на рубежі 70-80-х років не було, країна ввійшла в смугу стагнації економіки, став знижуватися рівень життя народу.[6]
В даний час рівень життя населення, ступінь задоволення його потреб не відповідають тій індустріальній могутності, тому рівню розвитку науки і техніки, освіченості і культури населення, яких досяг Радянський Союз.
Погіршення економічного становища країни особливо негативно позначилося на розвитку соціальної сфери. Відставання в вирішенні соціальних проблем накопичувалося поволі. Спочатку це було пов'язано з тим, що силу ряду об'єктивних причин приходилося перерозподіляти кошти з метою розвитку важкої промисловості чи посилення оборони країни або для відновлення зруйнованого війною господарства і т.п. Але згодом відставання в вирішенні соціальних проблем виявилося зв'язаним насамперед з негативними тенденціями в економічному розвитку останніх 15 років.
В ці роки, колишнє керівництво країни, намагаючись сповільнити погіршення економічного становища, пішло на значний перерозподіл ресурсів із соціальної у виробничу сферу. Засоби на соціальні цілі стали виділятися по так званому «залишковому принципу». І до середини 80-х років країна по ряду соціальних показників зробила крок назад у порівнянні з 1960-1965 роками.
В даний час найбільш гостра соціальна проблема – житлова. До початку 60-х років країна будувала 2 млн. квартир, протягом одного року вводилося 100-110 млн. кв. м житлової площі за рахунок всіх джерел. Радянський Союз вийшов на перше місце у світі по кількості споруджуваного житла на 1000 чоловік, що виглядало цілком природно, оскільки тоді прослідковувалося значне відставання від промислово розвинутих країн по забезпеченості житлом. У 1960 році на будівництво житла було спрямовано 23% всіх капітальних вкладень.
Але в наступні роки Радянський Союз виявився однією з деяких країн світу, яка почала скорочувати будівництво житла в розрахунку на 1000 чоловік у 1984 році було побудовано також 2 млн. квартир, як і 25 років тому. Але населення країни за цей період істотно виросло, і тому в розрахунку на одну людину обсяг житлового будівництва скоротився. Сьогодні значна частина родин не має в користуванні окремої квартири чи будинку, а значна частина квартир і будинків, які є в Росії, у тому числі в сільській місцевості, не має необхідних санітарно-побутових і комунальних зручностей.[7]
Інша серйозна соціальна проблема – це проблема продовольства. Справа не тільки в тому, що в нас у порівнянні з іншими розвитими країнами низький рівень споживання м'ясних продуктів – 65 кг у рік у розрахунку на душу населення, а в інших країнах – 75 – 80 і навіть більше. Радянський Союз, як показують розрахунки, поступається більшості країн і по споживанню молока і молочних продуктів, маючи при цьому дуже невеликий асортимент цієї продукції і дуже низька її якість.
Наша країна значно поступається іншим країнам по споживанню овочів, особливо в окремі періоди року. Населення вживає фруктів втроє менше того, що визначено медичними нормами, і це особливо несприятливо позначається на здоров'ї дітей.
Одна із самих актуальних соціальних проблем у той час – зміцнення здоров'я радянських людей. «Залишковий принцип» виділення коштів на народний добробут призвів до того, що частка, яка виділяється на охорону здоров'я з нашого національного доходу, увесь час скорочувалася і зараз складає менше 4 %. Є країни, які виділяють від 8 до 12 %. Лікарні і поліклініки – це вкрай бідні медичні заклади, які не оснащені сучасними приладами, ефективними ліками, з низькою заробітною платою медичного персоналу і т.п. План по введенню лікарень, поліклінік, родильних будинків виконувався на 40-60%.
Здоров'я населення погіршувалося також і тому, що з метою збільшення дохідної частини бюджету за останні 20 років (до 1984 року) виробництво і продаж горілки збільшилися вдвічі, а вина – у 4 рази. Багато в чому, в роки застою спостерігалася сама значна у світі різниця між середньою тривалістю життя жінок і чоловіків. У СРСР (дані за 1984-1985 р.) чоловіки жили на 10 років менше жінок – це один з найнижчих показників середньої тривалості життя.[8]
До цієї проблеми безпосередньо примикає проблема положення пенсіонерів, яких нараховується близько 58 млн. у 1956 році був прийнятий пенсійний закон з найнижчим на той час віком виходу на пенсію по старості. Але сьогодні по розмірах пенсій, по співвідношенню між пенсією і зарплатою наше пенсійне забезпечення поступається ряду інших країн.
Незадовільною була справа з насиченням внутрішнього ринку товарами широкого вжитку. Причини цього досить глибокі: у легкій промисловості десятиліттями не обновлялося устаткування, приблизно в 40% діючого в цій галузі устаткування перевищені амортизаційні норми.
В наявності була і явна недооцінка сфери виробництва товарів широкого вжитку. Хоча ця сфера дає 37% всіх нагромаджень нашої країни, у неї направляється тільки 8% капітальних вкладень. Багато товарів широкого вжитку виробляються начебто у великій кількості, але якість їх низька.
Платоспроможний попит населення явно не задовольняється, між цим попитом і його матеріальним покриттям існує серйозний і небезпечний розрив. Але ж виробництво здійснюється заради людей, і посилення соціального розвитку варто розглядати як головний цільовий напрямок «перебудови».
У 80-х роках СРСР вийшов на перше місце у світі як в цілому по обсягу видобутку палива і сировини, так і по багатьох окремих їх видах. У країні за рік добувають більш 5 млрд. т паливних і сировинних копалин, вирубують 2 млн. га лісу при його заготівлі, «перелопачують» 15 млрд. м3 ґрунту. Подібні гігантські масштаби споживання природних ресурсів призводять до скорочення кращих і найбільш дешевих родовищ і джерел сировини. Темп розвитку видобувної промисловості сповільнюється: у 9 п'ятирічці ріст обсягу видобутку палива і сировини досягав 25%, у 11 - приблизно 8%.[9]
З 1975 по 1985 рік зростання продуктивності праці в промисловості знаходилося на рівні 2-3% в рік. Цього було явно недостатньо. Неблагополучною була справа і з фондовіддачею: в середньому щороку вона знижувалася на 3%, що було дуже небажано для стану економіки.[10]
Економіка СРСР володіла могутнім науковим потенціалом, держава виділяла на фінансування науки близько 5% національного доходу – більше ніж переважна частина інших розвинутих країн світу. По багатьох галузях науково–технічні розробки відповідали світовому рівню. Але «вузьким місцем» була матеріалізація досягнень науки і техніки, а це залежить, насамперед, від рівня розвитку машинобудування.
У 1985 році було проведено детальне вивчення всього машинобудування СРСР. І з'ясувалося, що необхідно зняти з виробництва 71% машин і устаткування, що випускаються, які не відповідають сучасним вимогам.
Тривалий час в радянській економіці існувала система управління, заснована на адміністративних методах наказового типу, і, незважаючи на те, що вона вже не відповідала новим умовам науково-технічного розвитку, зламати її не вдавалося, хоча деякі спроби для цього робилися. Для цієї системи була характерна наявність перегородок і бар'єрів між відомствами, організаціями, між наукою, конструкторською справою, усе це, в свою чергу, було відділено від виробництва.
Сутність адміністративної системи управління складали три елементи: тверді адміністративно-директивні завдання, централізована система матеріально-технічного постачання, жорстка регламентація діяльності підприємств і організацій.
Керівництво господарством в цілому, кожною його галуззю і кожними підприємством, великим чи невеликим, здійснювалося переважно адміністративними методами за допомогою, насамперед адресних директивних завдань.
Командно-наказова форма управління відчужувала людей і від самої праці, і від її результатів, перетворювала суспільну власність майже в нічию. Цей механізм, ця система персоніфікувалися в особі людей, що проводять її. Бюрократичний апарат усіляко підтримував таку систему, що дозволяла його представникам займати вигідні посади, бути «зверху», незважаючи на фактичний стан справ у народному господарстві.
Негативна спрямованість процесів підсилювалася в міру того, як старіла і втрачала залишки свого потенціалу команда Л.І.Брежнєва. До середини 80-х років сформувався механізм «гальмування», що не дозволяв відповісти на виклик НТР і заблоковував економічний і соціальний прогрес.[11]
Квітневий (1985 р.) Пленум ЦК КПРС проголосив нову стратегію – прискорення соціально-економічного розвитку країни.
2. Перебудова: її мета і результати.
До середини 80-х років необхідність змін, які назрівали, була зрозуміла багатьом у країні. Тому запропонована в тих умовах М.С.Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного механізму прискорення соціально–економічного розвитку суспільства; всебічний розвиток демократії; зміцнення дисципліни і порядку; повага до цінностей і гідності особистості; відмова від командування й адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки, з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато іншого.