Національна політика СРСР в роки перебудови (стр. 1 из 7)
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра всесвітньої історії
Shura19@yandex.ru
Курсова робота
на тему:
“Національна політика СРСР в роки перебудови”
Виконала:
студентка -го курсу,
групи, історико-
соціологічного факультету
Науковий керівник:
 |
РІВНЕ - 2004
ЗМІСТ
сторінка
Вступ ................................................................................ 3
1.Причини перебудови .................................................... 5
2. Перебудова: її мета і результати ................................ 13
2.1. Політичні зміни .................................................. 15
2.2. Перебудова в економічних відносинах .............. 20
2.3. Перебудова в зовнішній політиці ....................... 26
3. "Перебудова" - як головна причина розвалу СРСР ..... 31
3.1. Путч ..................................................................... 31
3.2. Розпуск СРСР ....................................................... 32
3.3. Підсумки перебудови .......................................... 35
Висновки ......................................................................... 37
Література ....................................................................... 39
Вступ
Поняття “перебудова” дуже спірно: кожний має на увазі під ним щось, що відповідає його політичним поглядам. Я розумію під словом “перебудова” як сукупність суспільно-політичних процесів у період 1985-1991 років.
У середині 80-х керівництво КПРС проголосило курс на перебудову. По масштабі викликаних нею змін у Європі, та й в усьому світі її справедливо зіставляють з такими історичними подіями, як Велика французька революція або ж Жовтень 1917 року в Росії. Отже, термін “перебудова” з'явився в нашій політичній лексиці в 1985 році. Але чим була тодішня “перебудова”? Що вона дала країні і чого вона її позбавила?
Необхідність проведення подібних перетворень була викликана найглибшою кризою радянської системи, що склалася наприкінці 70-х – початку 80-х років, а також падінням авторитету СРСР в очах світової громадськості, і, насамперед, у країнах Східної Європи, у так званому “соціалістичному таборі”. У цих країнах, як, утім, і в Радянському Союзі, складається демократична суспільна думка, формується дисидентський рух, що вимагав реальних особистих і політичних прав, відмовлення від методів тоталітаризму.
Зміни в СРСР у 1985-1991 рр. здійснювалися в ході так званої «перебудови» - революційної радикальної форми перетворення суспільства. Як політичний термін вона протистоїть таким поняттям, як «удосконалювання», характерне для іншого, еволюційного типу розвитку. Що краще, сказати складно, але, у всякому разі, події показали, що «перебудова», у тому вигляді, якою вона представлена Горбачов і К0, не виправдалася і цілком провалилася.
В середині 80-х років керівництво СРСР прийшло до висновку про необхідність покінчити з п'ятнадцятирічним “застоєм” через прискорення соціально-економічного розвитку країни. Необхідність прискорення обумовлювалася чотирма факторами: по-перше, гострими, невирішеними соціальними завданнями (продовольчої, житлової, ширвжитку, охорони здоров'я, екологічної); по-друге, погрозою перелому воєнно-стратегічного паритету; по-третє, необхідністю відновлення економічної незалежності країни насамперед по стратегічних постачаннях; нарешті, погрозою економічної кризи. Новий курс внутрішньої політики, вперше заявлений на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС, був схвалений ХХVІІ з'їздом партії і втілений у планах XII п'ятирічки.[1]
Почалася радикальна перебудова економічної системи. Однак її успіх багато в чому залежав від політичної системи. Її треба було перетворити таким чином, щоб вона забезпечила необоротність соціально-економічного перевороту. На думку економічних радників М.Горбачова саме недемократичність політичної системи прирекла на поразку НЕП, економічні перетворення 50-х років і економічну реформу 1965 року.
В цій курсовій роботі буде проаналізовано курс і тенденції національної політики СРСР у роки перебудови. А саме, у першому розділі роботи мова піде про причини перебудови, як внутрішні так і зовнішні, які служили поштовхом до радикальних змін у радянському суспільстві. У другому розділі буде розкрита суть перебудови, її мета та проміжні результати її запровадження. В цьому розділі будуть проаналізовані зміни у різних сферах країни – у політичній (внутрішній та зовнішній), економічній, народногосподарській, духовній. І нарешті у третьому розділі наведені наслідки змін, які відбулися під час перебудови. А це – путч, розвал СРСР, занепад економіки країни та інше.
1.Причини перебудови
Друга половина 80-х років для Радянського Союзу ознаменувалася корінними змінами. Ця епоха ввійшла в історію під назвою “перебудова”. Основною метою проведених реформ стає створення правової соціалістичної держави, демократизація існуючого режиму.
“Перебудова – єдино можливий шлях зміцнення і розвитку соціалізму, вирішення назрілих проблем суспільного розвитку… Перебудова - це наша доля, шанс, що дає нам історія. Він не може і не повинен бути упущений” – говорив М.С.Горбачов, виступаючи на XIX Всесоюзній конференції КПРС.[2]
Саме тоді вперше всупереч закостенілим, догматичним представленням про соціалізм, політичні діячі країни, реформатори згадують слова Маркса про те, що “соціалістичне суспільство аж ніяк не буде назавжди даною річчю, а як і всякий інший суспільний лад його варто розглядати як піддане постійним змінам і перетворенням”.
До середини 80-х років необхідність змін, що назрівала, була зрозуміла у багатьох країнах. Тому запропонована в тих умовах М.С. Горбачовим «перебудова» знайшла живий відгук у всіх шарах радянського суспільства. Якщо говорити коротко, то «перебудова” означала: створення ефективного механізму прискорення соціально–економічного розвитку суспільства; всебічний розвиток демократії зміцнення дисципліни і порядку повага до цінності і гідності особистості; відмовлення від командування й адміністрування, заохочення новаторства; рішучий поворот до науки, з'єднання науково-технічних досягнень з економікою і багато чого іншого.[3]
Керівництво країни на чолі з Горбачовим поставило перед собою мету вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до демократії, що своєрідно розуміється.
Перебудова, яка розпочалася у 1985 року виявила неготовність державних структур влади, її лідерів, до ефективного вирішення основних проблем, поставлених життям.
Ось що говорить сам екс-президент СРСР М.С. Горбачов, по одному з питань навколо якого бушували політичні пристрасті - економічні реформи, їх темпи і ціна, яку повинно було заплатити суспільство. У цьому зв'язку серед прихильників реформ визначилося 2 підходи. Одні визнавали необхідність радикальних реформ послідовного, поетапного переходу до ринку, неприпустимість обвалу, анархії. Інші вважали припустимим перехід у лічені тижні, місяці, словом, стрибкоподібним шляхом. З врахуванням цього Горбачов запитує: ”Де ми опинилися? - На грані розвалу економіки, поголовного зубожіння населення”.[4]
Щодо того, якою мірою Горбачов і його оточення були щирі у своїх намірах по здійсненню запланованої перебудови, є багато різнохарактерних оцінок. Ось, наприклад, судження Гліба Якуніна, Церковнослужителя, колишнього депутата Верховної Ради, у відповідь на питання журналіста “Яка ваша думка про позицію Горбачова; зараз багато говориться про те, що він теж багатьох зрадив?». Відповідь: «Ця страшна і диявольська структура нашого суспільства чистих, не заплямованих людей на самий верх не пускала. Але з іншого боку, якщо Горбачов дійсно йшов на самий верх цієї системи, щоб її зруйнувати, до – цього треба відноситися поблажливо. Адже це ж політика, а в політиці...». Очевидно, цими трьома крапками політик – розстрига хотів сказати, що «ціль виправдовує засоби».
Не менш важлива в цьому зв'язку і точка зору одного із сучасних лідерів Російської Компартії Г.А.Зюганова. Він пише: «У розвитку нашої сучасної кризи «царський» період (автор має на увазі період смути на поч. XVІІ ст.) відповідає правлінню Горбачова. «Володар слабкий і лукавий», ..., він виявився зовсім не здатним до вирішення тих проблем, що нагромадилися на той час у СРСР. Маючи всі необхідні повноваження, всевладний генсек жодного разу не зважився ними скористатися. Намагаючись зберегти особисту владу шляхом нескінченного лавірування між угрупованнями в ЦК і регіональними елітами, він лише роз'ятрив їхні владні апетити, власними руками «запустивши» механізм розвалу країни».
Аналогічних і суперечливих суджень у літературі на характеристику М.С. Горбачова є чимало.
Однак якщо говорити про необхідність корінної перебудови, то потреба в ній була велика, усі вчені тоді і сьогодні підкреслювали і підкреслюють її закономірність і історичну необхідність.
Однак питання, що виникає в цьому зв'язку і по якому продовжуються гострі суперечки і зараз, - якою мірою була продумана змістовна частина самої перебудови, чи були вироблені чіткі й ефективні механізми її реалізації? Ось тут і виникає ряд серйозних питань, однозначних відповідей на який немає.
Відомо, що в ході провалу реформ 60-х років радянська економіка поступово ставала несприйнятливою до інтенсифікації; науково–технічному прогресу. Вона здобувала закритий характер. Відсталість машинобудування, сировинна спрямованість економіки, нерозвиненість споживчого сектора економіки деформували структуру виробництва, не дозволяли вирішувати соціальні проблеми.
Один з останніх прем'єр-міністрів союзного уряду в ті роки – В.Павлов на засіданні Верховної Ради, говорячи про дефіцит союзного бюджету (він склав до кінця 80-х близько 40 млрд. р.), вперше назвав суму збитку антиалкогольної кампанії Горбачова – Лігачева, яка на ті часи склала 200 млрд. р.[5]