Договір з Австрією. За умовами Сен-Жерменського договору з Австрією, підписаного 10 вересня 1919р., колишня Австро-Угор-ська монархія припинила своє існування.
Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія та Моравія стали частиною нової держави - Чехословаччини, Буковина передавалась Румунії (всупереч рішенню Народного віче від 3 листопада 1918 р. про її возз'єднання з Радянською Україною). Австрія могла мати 30-тисячну армію, її флот переходив до союзників. Заборонялось об'єднання Австрії та Німеччини. «Особливою декларацією» заборонялись будь-які політичні та економічні зв'язки Австрії з Угорщиною до того часу, доки остання не визнає умови мирного договору.
Договір з Болгарією. За умовами мирного договору з Болгарією, підписаного 27 листопада 1919 р. в Непі, частина її території відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців, а також РумуніїПівденна Добруджа лишилась у складі Румунії. Болгарію позбавили виходу в Егейське море. Чисельний склад армії обмежувався кількістю
Договір з Угорщиною. 4 червня 1920 р. у Великому Тріанонському палаці Версаля було підписано мирний договір із Угорщиною, зa яким Хорватія, Бачка й західна частина Банату передавались Королівству сербів, хорватів і словенців; Трансільванія та східна частина Банату - Румунії; Словаччина і Закарпатська Україна - Чехословаччині. Угорщина могла мати армію до 35 тис. чоловік і повинна буласплачувати репарації переможцям.
Договір із Туреччиною. Севрський договір, укладений державами-переможницями з Туреччиною 10 серпня 1920 р., зафіксував поділ Османської імперії, яка втрачала близько 80% своїх володінь (Палестину, Трансіорданію, Ірак, Сирію, Ліван та інші території).
Зона чорноморських проток контролювалась країнами Антанти (головним чином Англією). Протоки були демілітаризовані, а будь-які нечорноморські держави отримували право на проходження через них своїх військових кораблів. Туреччина, якій лишили частину півострова Мала Азія та смужку європейської території з містом Константинополем, власне, опинилась у становищі колоніальної залежності.
В цілому, договори країн Антанти із союзниками Німеччини мали суперечливий характер і приховували в собі причини майбутніх конфліктів.
Українське питання на конференції
Боротьба УНР за міжнародне визнання. В умовах формуван
ня державності для України в 1917-1920 рр. винятково велике значення
мали відносини з іноземними державами.
Керівники Центральної Ради домагались офіційного визнання Антантою Української Народної Республіки. Проте Антанта щодо України проводила двоїсту політику.
З одного боку, вона повністю підтримувала білогвардійський рух. Одночасно ж, намагаючись утримати УНР від переговорів із Німеччиною, Франція та Англія у грудні 1917р. визнали уряд УНР, проте допомоги від них у складних умовах війни Україна так і не отримала.
Підписання Брестського договору. У цій складній зовнішньо
політичній ситуації, для зміцнення свого авторитету на міжнародній
арені й дипломатичного визнання іншими державами, УНР почала
шукати зближення з Німеччиною. 9 лютого 1918р. між УНР, Німеччи
ною та її союзниками був підписаний у Бресті мирний договір.
Згідно з договором УНР, повністю відокремившись від Росії] була визнана державами Центрального блоку. За цим договором припинялась війна між Україною та державами Центрального блоку. Німеччина й Австро-Угорщина зобов'язувались надавати допомогу Україні. З іншого боку, уряд УНР зобов'язувався постачати для Німеччини й Австро-Угорщини продовольчі товари.
Брестський договір був великим успіхом молодої української держави і поклав початок у міжнародному правовому визнанні України Україну визнало чимало держав, проте вона не змогла налагодити (не з своєї вини) нормальні відносини з країнами, від яких багато в чому залежала її доля, - Радянською Росією і Польщею.
Значно ускладнилось становище України при появі на півдні країни військ Антанти. Після поразки держав німецько-австрійського блоку Антанта прагнула контролювати розвиток подій на всіх територіях, залишених військами противника. Однак вторгнення військ Антанти в Україну не сприяло розв'язанню жодного із питань, навколо яких точилась жорстока боротьба.
Участь української делегації в роботі конференції. Не змогла вирішити їх і Паризька мирна конференція, куди в січні 1919р. прибула об'єднана делегація УНР і ЗУНР. При цьому посли обох українських держав діяли самостійно.
а) Позиція Антанти. Жодна із делегацій не мала підтримки від
країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції,
зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході.
б) Позиція Польщі. Зі свого боку, польська делегація намагалась
переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної
Української держави цілком в інтересах німців та австрійців, що укра
їнці охоплені пробільшовицькими настроями.
в) Доля Східної Галичини. У червні 1919р. представники
Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію
Східної Галичини. При цьому зауважувалось, що поляки в цьому
регіоні будуть управляти тимчасово і нададуть краєві автономію.
Остаточно доля Східної Галичини мала вирішитись у майбутньому.
Протиріччя Версальської системи договорів
Недосконалість Версальської системи. Недосконалість Вер
сальської системи договорів полягала в тому, що вона не ліквідувала
повністю протиріччя між провідними країнами світу, які спричинили
виникнення Першої світової війни. Вона лише констатувала нову
розстановку сил на міжнародній арені після завершення війни.
Нова розстановка сил. Нова розстановка сил на міжнародній
арені полягала в тому, що після війни головним претендентом на роль
світового лідера виступили СІЛА. Вони збільшили свій економічний
потенціал за роки війни. США перетворились із боржника Європи на
її кредитора. Проте вони не могли використовувати Лігу Націй як
інструмент свого впливу в світі, оскільки Сенат відмовлявся ратифіку
вати Версальський договір. У Лізі Націй домінантним був вплив
Англії та Франції,
Лідери Антанти висунули пропозицію про скликання на Принцевих островах конференції всіх «воюючих груп» в Росії, але в останню
мить вона була зірвана західними країнами. Таким чином, «російське питання» конференція також не розв'язала.
Відносини розвинених країн із колоніями. Багато суперечностей
приховували в собі відносини розвинених країн із колоніями, залежними
територіями. Замість агресивної колоніальної політики конференція ви
робила мандатну систему, яка реалізовувалась через Лігу Націй.
Німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії тепер переходили до «передових націй», котрі визначались країнами-переможцями. Англія отримала мандати на Ірак, Палестину, Німецьку Східну Африку, частину Того; Франція - на Сирію, Ліван, Камерун і т.д.
Загострення міждержавних і міжнаціональних відносин у
Європі Існували також протиріччя серед новостворених держав Європи,
кордони яких фіксувались без врахування інтересів окремих народів.
У результаті такого переділу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин -угорців у Румунії (Трансільванія), Словаччині та Югославії; німців у Польщі й Чехословаччині; австрійців в Італії, українців та білорусів у Польщі. Вони потрапляли до цих держав часто всупереч своїй волі, історичним та етнічним традиціям.
Наслідки підписання договорів. Великі держави знехтували
можливими економічними наслідками укладених договорів, що обтя
жували світове господарство надмірними репараційними платежами.
Штучно розривались зв'язки, що формувались століття.
Договори з Німеччиною та її союзниками багато в чому наблизили розв'язання Другої світової війни, яка розпочалась через двадцять років після завершення мирної конференції в Парижі.
ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ
Суперництво великих держав на Далекому Сході
Зростання протиріч на Далекому Сході. Версальський мир
ний договір утвердив нове співвідношення сил, головним чином між
європейськими державами. Сполучені Штати Америки, які не підпи
сали багатосторонню угоду в Версалі, зазнали певної дипломатичної
невдачі.
Проблеми, які стосувалися Далекого Сходу та Тихого океану, на Паризькій мирній конференції практично не розглядались. У Парижі обговорювались лише питання, що стосувались переділу далекосхідних володінь Німеччини. Проте протиріччя в цьому регіоні світу зростали.
Загострення протиріч між США та Англією. Особливо
гострими були протиріччя між Сполученими Штатами й Англією,
недавніми близькими союзниками в роки світової війни. Вони посилювались на ґрунті боротьби за ринки збуту, сфери залучення капіталів, сфери отримання сировини.
а) Боротьба за сфери впливу в Китаї. У центрі їхнього суперництва була боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючи спанування на всій території країни під гаслом впровадження своєї політики «відкритих дверей», вимагали обмеження одностороннього впливу інших держав і, перш за все, Англії.
Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї безсумнівної економічної переваги в післявоєнному світі. Зокрема, американський капітал намагався проникнути в басейн ріки Янцзи та Південний Китай, де панували англійці. Інтереси Англії та США зіштовхувались також в інших країн ах Швденно-Східної Азії.
Найгострішими політичними проблемами англо-американських відносин були в цей час питання про морські озброєння та англо-япон-ський союз.
б) Питання про морські озброєння. У 1919р. Конгрес США підтвердив прийняту ще в роки війни програму військово-морськогоудівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській першостіна морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія через відносну слабкість своєї економіки вже не могла. До того ж, ускладнення у внутрішній і зовнішній політиці не дозволяли їй загострювати відносини із Сполученими Штатами.