КИЇВСЬКИЙ ГУМАНIТАРНИЙ IНСТИТУТ
Контрольна робота
з дисциплiни “Iсторiя України”
на тему Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтичнiя
боротьба за об’єднання Право- i Лiвобережної України.
Виконавець: студент 1 курсу
заочного вiддiлу навчання
економiчного факультету (Фiнанси)
Корда Олександр Васильович
Руїна. Внутрiшньо- i зовнiшньополiтична боротьба за об’єднання Право i
Лiвобережної України
Вступ 3
1. Україна другої половини 17-го століття . Причини та характер
виникнення розколу суспільства . 4
2. Початок Руїни . Перше гетьманування Ю. Хмельницького .
Іван Виговський . 5
3. Друге гетьманування Ю. Хмельницького . Війна з Польщею
та розкол України . Апогей Руїни . 8
4. Правобережжя . Павло Тетеря та його пропольська політика .
Петро Дорошенко та турецька альтернатива . Третє
гетьманування Юрія Хмельницького . 10
5. Лівобережжя . Іван Брюховецький та Дем’ян Многогрішний .
Проросійська орієнтація Івана Самойловича . 14
6. Заключення . 18
7. Література . 20
Руїна. Перiод нацiонального “ самогубства “ України. Перiод братовбивчих вiйн i нескiнчених зрад, суспiльного розбрату та марнотрацтва усього, що
було досягнуто за довгої та тяжкої боротьби пiд час повстання 1648 р та Визвольної вiйни українського народу пiд проводом Б Хмельницького. Деякi iсторики вважають, що саме в цей перiод своєї iсторiї Україна як держава втратила свою останню можливiсть об’єднати Право- та Лiвобережжя в одну сильну полiтично, культурно та економiчно незалежну країну Європи.
Докладне вивчення цієї історичної доби допомагає виявити механізми та засоби встановлення прямого імперського правління на теріторіях , що були приєднані не за допомогою прямих військових дій , а завдяки досягненням московітської дипломатії.
Ситуація за якої розпочалась доба руїни була додатково ускладнена суперництвом за гетьманство , що розпочалось після смерті Б.Хмельницького. Нестійкість становища гетьманів доби Руїни примушувала їх йти на політичні компроміси із вимушеними союзниками.
Ціллю даної роботи було висвітлення взаємозвязків між внутрішньою та зовнішньою політикою України у цей період. Впливом прийнятих рішень на соціальну та державну ситуації в країні .
В роботі використовувалася як сучасні так і вже визнані академічні джерела. До висвітлення проблем Руїни у різні часи вдавались такі історики-науковці як : Н. Полонська – Василенко , О. Субтельний , О. Рігельман , Д. Дорошенко , М. Грушевський, І. Холмський . У роботі надано різностороннього погляду , що включає у себе компільовані погляди різних науковців.
1 .Україна другої половини 17-го сторічя.
Причини та характер виникнення внутрішнього
розколу суспільства .
Пiсля своєї смертi Б.Хмельницький залишив чималу спадщину. На пiдглеглих козакам територiях площею близько 250 тис. кв. км. проживало
1.2 – 1.5 млн людей. Це були колишнi Чернiгiвське , Київське та Брацлавське воеводства. Волинь та Галичинна належали ПольськIй коронi . Пiсля повстання 1648 року майже половина землi , вiдiбранної у полякiв i яка стала власнiстю Вiйська Запорозького було передано самоврядованим селянським поселенням. Податки з частини цих , так званних рангових земель йшли на виплату платнi перебувавшим на козацькIй службi. На той час близько 33% належало українськiй знатi та козакам , 17% - православнiй церквi .
Була встановлена відмінна від існувавшої раніше форма військово- адміністративної системи. Підопрядковану козакам землю було поділено на 16 військових округів, що відповідали полкам війська козацького. Командири цих полків - полковники - у мирний час виконували функції головних судового та адміністративного урядника. В свою чергу , територія кожного військового округу , або полку , поділялась на сотні , де адміністративну , судову та військову функції виконували сотники . На нижньому щаблі цієї адміністративної системи знаходилось село або навелике місто , влада в якому належала козацькому отаманові . Центри управління сотнями та полками знаходились в великих містах , відповідно яких ці полки і називались . Столицею формально вважався Київ , але козацький уряд знаходився в місті Чигирин – столиці Б.Хмельницького ( сучасна Черкаська область ). Головою усієї військово-адміністративної системи був гетьман . Вибирався гетьман на генеральній нараді . Але за 1648 – 1656 роки регулярне козацьке військо досягло чисельності в 40 - 60 тисяч чоловік , то скликання таких зборів стало недоцільним та майже неможливим . Дуже великий вплив мала козацька старшина , яка спочатку вибиралась на зборах , та з посиленням елітарних тенденцій в середовищі старшини ці посади стали спадковими . Старшина являла собою поєднанням ради міністрів та генерального штабу . Гетьман , спираючись на владу старшини був фактичним правитилем України , командуючи козацьким військом , проводячи власну внутрішню та зовнішню політику , контролюючи системи судочинства , адміністративного управління , земельним фондом , козацькою скарбницею та інш .
Події 1648 – 1656 років принесли в життя українців багато змін . До лав Війська Запорозького вливалося багато людей . Козаком міг стати кожен . Більше 40 % дорослого чоловічого населення України знаходились на військовій службі . Стаючи козаком , селянин отримував право обирати старшину , бути обраним в старшину , право володіти землею , звільнявся від податей . Стати козаком могла люба людина , незалежно від соціального статусу і яка могла власним коштом забезпечити себе військовим спорядженням та амуніцією . Як правило на військову службу йшли міщани та досить заможні селяни , для яких це був єдиний шанс набути більш вищого соціального статусу . Ті , хто не мав такої можливості займали землі , конфісковані у польської шляхти . Вони платили податки з цих земель та виконували певні послуги , а саме забезпечували Військо Запорозьке простоєм , провізією та засобами транспорту – це так звані натуральні податки . Внаслідок боротьби селяни отримали право на особисту свободу , право мати і разпоряжатися власним майном на власний розсуд , могли вільно переселятися . Панщина була знищена . В суспільному устрої межі між різними верствами населення поступово розмивалися . Рівень соціальної рівності на той час був чи не найвищий в Європі та в усьому світі .
Та з часом усім цим демократичним здобуткам з’явилась загроза з боку привеливійованого класу - української знаті та реєстрової старшини , які хоч і боролися за соціальну рівність , та втрачати власні привілеї не хотіли . Створення суспільства рівноправних людей автоматично знищило знать . В розумінні цих людей вся боротьба українського народу зводилась до заміни правлячого елементу з вигнаної польської шляхти на українську знать . Займаючи високі пости , маючи великий військовий та політичний досвід , богатство та високе положення в суспільстві вони використвували своє становище для зміцнення свого впливу та матеріального достатку . Державні посади починають передаватись спадково . Як вихідці з старшини , гетьмани сприяли зосередженню влади в її руках , спираючись на її підтримку . Такий стан речей задовільняв й іншу впливову силу - українську православну церкву , якій було надано широкі права та щедра законодавча та матеріальна підтримка . Поступово формувався правлячий клас , який дедалі більше нагадував існувавший раніше . Починають з’являтися перші спроби позбавлення селян та простого козацтва вольностей , здобутих в боротьбі 1648 року . Нерідко відповідь була ворожою і досить агресивною . Прірва між правлячою верхівкою та простим народом стає все більшою та більшою .
Таким чином , основними причинами виникнення Руїни можна назвати внутрішні протиріччя між елітарними та егалітарними напрямами в розвитку української держави , неготовність типових представників правлячої знаті до створення суспільства , яке б базувалось на демократичних засадах .
2 . Початок Руїни . Перше гетьманування
Юрія Хмельницького . Іван Виговський .
Ще за свого життя Б.Хмельницький мав наміри заснувати гетьманську династію . Тому коли він помер , питання про гетьманського наступника не виникало – козацька старшина , яка буквально боготворила Б.Хмельницького негайно вибрала гетьманом його 16-ти літнього сина Юрія Хмельницького (близько 1641 – 1685) , маючи надію що виховуючись коло батька , він перейняв певні риси характеру та досвід . Та цим надіямм не вдалося справдитись – Ю.Хмельницький виявився людиною нерішучою та слабохарактерною , а що найгірше , він легко піддавався впливу з боку козацької старшини . Пробувши гетьманом близько місяця він власноруч склав з себе повноваження .
Того ж 1657 року обрано наказним гетьманом , а згодом на Генеральній Раді , за участю , крім козаків ще й міщан та духовенства , 26 серпня у Корсуні затверджено гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького Івана Виговського (рік нар. невід. – 1664) . Вихідець з православної овруцької шляхти , навчався в Києво – Могилянській академії , працював у міському суді Луцька , потім при польському комісарі в Україні , брав участь у бойових діях у складі польської армії проти українського війська . Був одружений з княжною Солемирецькою . Після розгрому поляків під Жовтими Водами у 1648 році він потрапляє в полон та переходить до Б.Хмельницького . Незабаром призначається генеральним писарем , аж до смерті гетьмана залишаючись його найближчим соратником та помічником . Один з найосвіченіших та талановитих мужів свого часу , він брав участь у багатьох посольствах і виявив себе блискучим дипломатом .
В своїй внутрішній політиці Виговський спирався насамперед на старшину , намагався зміцнити її положення в державі , наділяв її значними маєтностями тощо . 1657 року було оформлено договір зі Швецвєю , яка визнала незалежність України та її кордони да Вісли . Від Литви приєднано Берестейське та Новгородське воєводства . Поновлено союз з Кримом та Туреччиною . Загальний зовнішній політичний курс був спрямований на створення незалежного українського князівства . Та цьому сильно заважало ставлення Москви , якій не подобалась все більш зростаюча політична незалежність України . Саме як противагою московським впливам в країні Виговський зміцьнює та використовує зв'язки з Польщею . Та вже давно домагалася повернення України , обіцяючи широкі права та автономію . Такі вимушені кроки Виговського розуміє як козацькі верхи та знать так і духовнство . Але такі політичні загравання старшини з польською шляхтою сильно підривають довіру простого народу , в пам’яті якого ще не зажили болючі рани польського панування .