ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
національна акадЕМІЯ
ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ україни
з предмету “Історія держави і права зарубіжних країн”
Тема 3
Виконав:
студент групи ПБЗ – 11
1. Салічна правда – правова пам’ятка франкського суспільства.
На початку IX ст. франкська держава перебувала в зеніті своєї могутності. Охоплюючи територію майже всієї Західної Європи і не маючи на своїх кордонах супротивника у рівного їй по силі, вона здавалася незламною і непорушною. Проте вже тоді вона несла в собі елементи занепаду та розпаду. Створена шляхом завоювань, держава являла собою; конгломерат народностей, нічим, крім військової сили, непов’язаних. Зламавши на деякій час масовий опір поневоленого селянства; франкські феодали втратили колишню зацікавленість у єдиній державі. У цей час економіка країни, мала натуральний характер. Відповідно не, було тривалих стабільних господарських зв'язків між окремими районами будь-які інші чинники, спроможні стримати дроблення країни. Франкське держава завершила свій-цілях, розвитку - від ранньофеодальної монархії - до державності періоду феодальної роздробленості.
Найважливішим джерелом права у франкській монархи були так звані варварські правди - записи звичаєвого права, варварських племен. Такі записи звичаєвого права наприкінці V початку VІ ст. були в багатьох племен, які розселилися на території колишньої Римської імперії. Наприкінці V ст. складений був запис звичаєвого права вестготів (Судебник короля Евріка), дещо пізніше - звичаєвого права бургундів - Бургундська Правда. Наприкінці V століття або початку VI з'явилася Салічеська Правда. Був створений також запис звичаєвого права рипуарських франків - Рипуарська Правда. Алемани мали свою Алеманську Правду, бавари - Баварську, сакси - Саксонську і т. п. Панував при цьому «національний», а не територіальний.
З усіх «варварських правд» особливу цінність для історико-правової науки являє Салічеська Правда, оскільки її зміст відображає соціально-економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічеська Правда змальовує дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних зв'язків.
У той же час вона є найважливішим документом для вивчення землеробської общини, майнових відносин ранньофеодального періоду, прав і обов'язків франків - общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного судоустрою і судової процедури.
У Салічеській Правді, як у правовому документі, немає ще однозначного поняття власності. До рухомих речей, які. знаходилися у власності окремих осіб або сімей, застосовувався термін «свій», на відміну від терміна — «чужий».
Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалося в спадщину одному з членів сім'ї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічеської Правди присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. У них з усіма подробицями розглядаються випадки крадіжки крупної рогатої худоби, а також овець, кіз, собак та ін.
По значній частині домашнього, майна тягне за собою штраф у 200 солідів, рівний покаранню за вбивство вільного. Все це свідчить про те, що, присадибна ділянка перейшла в приватну власність.
Про перехід орної ділянки - аллоду в приватне володіння свідчить різне ставлення в Салічерькій Правді до орної землі, а також до лук, пасовищ, лісів, які залишаються ще в общинній власності. Салічеська Правда карає самий факт порушення межі орного поля без дозволу хазяїна, передбачаючи покарання за проїзд по чужому полю в 3 соліди, за приорання чужого поля 15 солідів, за посівна чужому полі - 45; солідів. Якщо ж стороння людина вступала на виділену ділянку общинної луки, це не вважалося злочином. Більше того, якщо вона скосила траву, то втрачала лише сіно на користь власника луки.
У Саліческій Правді нічого говориться про купівлю-продажу землі. Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалася в спадщину чоловічим нащадкам померлого. В титулі «Про аллоди» навіть не ставиться питання - кому передавалася орна ділянка землі, якщо в померлого не було синів. Очевидно, вона ставали вилученим майном, або переходила родові.
Про існування у франків общинної власності на землю свідчать і інші титули Салічеської Правди, зокрема «про переселенців». Переселитися на територію общини «чужому» можна було лише за згодою всіх членів общини. Якщо хоча б один із них висловлювався проти, переселенець повинен був покинути общину. Характерно, що граф, який виконував рішення общинного суду про виселення «чужинця», повинен був з'явитися не в будинок переселенця, а на ту ділянку землі, яка була ним оброблена. Салічеська Правда знала інститут придбаної давнини. Якщо протягом року й одного дня жоден із членів общини не висловився проти поселення «чужинця», його землеволодіння починало охоронятися законом. У цьому титулі Салічеської Правди по суті санкціонується присвоєння общинної землі наближеними короля, оскільки забороняється висловлювати протест проти переселенця, якщо на те була спеціальна грамота. Протестуючий проти королівського розпорядження присуджувався до штрафу в 200 солідів.
Сім'я у франків мала патріархальний характер, але влада батька не була безмежною. Вона нагадувала більше сувору довічну опіку над дружиною, дочкою або сином. Опіка над сином припинялася по досягненні ним і 2 років.
Шлюбу і сім'ї в Салічеській Правді присвячене значне число статей. Шлюбу передувала угода між сім'ями нареченого і нареченої. Обов'язково була потрібна згода батьків. Крадіжка чужої нареченої тягла за собою відшкодування збитку нареченому в сумі 15 солідів, крадіжка чужої дружини каралася штрафом у 200 солідів. Заборонялися шлюби з: родом родичів і свояками. Такі шлюби об'являлися недійсними. Шлюби з рабами тягли за собою утрату свободи, просте співжиття з рабинею штрафу 15 солідів, із вільною - 45 солідів. Жінка, яка вступала в шлюб із рабом, об'являлася поза законом, її майно надходило в скарбницю, родичі могли безкарно убити її. Раб як і інші «варварські правди», Салічеська Правда судове керівництво для суддів. Водночас вона не є збірником систематизовано викладених правових норм, які стосуються всіх сторін ранньокласового суспільства, її неповнота, фрагментарність, безсистемність - результат тієї правової основи, на якій вона укладалася.
/Зафіксувати все розмаїття звичаїв було неможливо. Особливо якщо врахувати, що записувалися вони у формі конкретних юридичних казусів, узятих безпосередньо з життя.
Предметно-наочна форма правової норми у «варварських .правдах» відповідала конкретно-образній правосвідомості германців, для яких мова юридичних абстракцій була далекою і незрозумілою. Роль правового ритуалу була пов'язана із самим характером ранньофеодального судочинства, яке ще не знає сформованого порядку публічного, державного захисту життя й інтересів окремої особистості. «Варварські правди» несуть на собі тягар старих, родоплемінних відносин, відображають ще племінну свідомість германців, У цих пам'ятниках права особистість не відділена від колективу, а правоздатність людини визначається належністю до роду, общини, великої сім'ї. Поза цими колективами людина не мала ніяких прав.
Вигнання з общини, роду, сім'ї залишалося одним із найтяжчих покарань, передбачених Салічеською Правдою.
З племінною свідомістю варварів був пов'язаний і персональний характер дії норм, зафіксованих у «варварських правдах».
Записуючи свої звичаї, германці прагнули зберегти свою племінну спільність перед лицем реальної загрози ЇЇ краху. Звідси й особливості судових процедур з їх публічними ритуальними діями, які повинні були демонструвати вірність варварів своїм споконвічним традиціям, звичаям.
принцип дії права, так що в державі франків застосовувалося не лише право салічеських франків, але й варварські правди інших племен.
іншим джерелом права були акти королів, які містили різного роду загальні положення. Ці акти іменувалися едиктами, декретами, розпорядженнями, а пізніше - капітулами, або капітуляріями. За допомогою капітулярії всувалися прогалини Салічеської Правди, а також Рипузрської і Баварської Правді Крім капітуляріїв, спрямованих; на надолуження Правд, видавалися також капітулярії самостійного значення. Вони мали більш універсальне значення, ніж перші, розповсюджуючи свою дію на всю територію країни і на всіх жителів. Королівські укази (едикти, декрети, капітулярії) починають з'являтися ще при Хлодвігу, але їх число значно зростає за Каролінгів, особливо велике воно було при Карлові Великому. Зводи капітуляріїв, складені приватною особою, з'явилися вперше в 827 році.
Найважливіше значення в якості джерела права мала Салічеська Правда. Упорядкування - Салічеської Правди відносять до царювання Хлодвіга, Цей початковий текст був доповнений пізніше яри королях Хільдеберті І і Хлотарі І (VI ст.). Салічеська Правда має на собі значні сліди первіснообщинного ладу, із якого щойно вийшло в той час франкське суспільство;
Основний текст Салічеської Правди являє собою розрізнений і безсистемний запис звичаїв, які склалися в основному ще до утворення Франкської держави, а також тих звичаїв, які виникли в період формування класового суспільства й утворення держави. Тому її зміст відображає той соціальний і правовий лад, який характеризує перехід від первіснообщинного ладу до класового суспільства. Вона розкриває процес розкладу первіснообщинної власності і виникнення приватної власності, ріст майнової нерівності.
Одне з її основних завдань - захист приватної власності, яка прийшла на зміну колективній власності.