Хоч у щойно згаданому правовому контексті це може видаватися доречним, саме поняття "тлумачення, обов'язкового до виконання" є досить-такидивним. Скажімо, у літературному контексті воно б видавалося зовсімнедоречним чи й безглуздим. У відкритому суспільстві всі були бобурені проголошенням офіційного, зобов'язуючого тлумачення, скажімо, Шекспіра, незалежно від того, як високо там цінується чесність тамудрість тлумача. А причина тут досить проста. Сама ідея тлумаченнявключає поняття повідомлення і заразом поняття вірності тому, про щоповідомляється. Хоч ми знаємо, що будь-яке тлумачення або повідомленнямістить певним чином дібрані відомості і аналізує сприйняття сенсу, саме елемент вірності першоджерелу робить відмінним тлумачення відоригінального твору, першоджерела. Інакше кажучи, тлумачення цінне нетим, чим воно є, а насамперед тим, що цінним є те, щотлумачиться. Тлумачення -- це вторинна інформація, до якої мизвертаємося, коли не в змозі адекватно зрозуміти першоджерело. Алеякраз тому, що для нас важливе першоджерело, для нас є важливим йвиправлення помилок у вторинному тексті, якщо ми маємо засоби іможливість зробити це. Отже, робити вторинний текст, вторинне джерелоінформації юридично зобов'язуючим -- це означає заявити, що для насуже не є важливим точне й адекватне розуміння першоджерел, у нашомуприкладі, власне самих творів Шекспіра. Але ж, згадаємо, що вториннийтекст цінний тільки тим, що важливим для нас є першоджерело. Отже, немає жодного сенсу у "зобов'язуючому тлумаченні".Якщо зобов`язуюче тлумачення закону є необхідним для громадськогопорядку, то таким воно стало все-таки відносно недавно. Власне кажучи, в історії європейського (за винятком англійського) права неодноразововідкидалася ідея про те, що ті, хто застосовують закон, повиннінамагатися слідувати чиємусь тлумаченню закону, а не самому закону.Простіше кажучи, в Європі вже давно добре зрозуміли, що суди можутьпомилятися у своїх тлумаченнях законів та інших правових документів.Але згідно з досить дивною доктриною "зобов'язуючого тлумачення"подібні міркування такі ж безглузді, як, скажімо, заяви про те, щозаконодавчі акти парламенту є хибними. Юридично зобов'язуючетлумачення -- це вторинне джерело, вторинний текст, що перетворюєтьсяна першоджерело. Це сам закон. А тому він не може бути помилковим.
Можна поки що стисло викласти цей аргумент так. Верховенство права --значний і цінний ідеал. Для того, щоб забезпечити першу частину цьогоідеалу -- "верховенство", для того, щоб зробити так, аби закон бувпонад усе, доцільним на перший погляд видається повністю довіритизабезпечення законності якомусь найвищому суду. Але якщо таку довіруне буде виправдано, то виникає досить загрозлива можливість врядуваннябез закону, тобто судовий деспотизм. І в Європі, і в Америці роблятьсядосить-таки надзвичайні зусилля уникнути такого наслідку, залишаючиможливість юридичного протесту, юридичної незгоди з тлумаченнямзакону.Але якщо вивищення "верховенства" над "законом" приховує в собізагрозу, то чи не ймовірна також загроза вивищення "закону" над"верховенством"? Якщо вірність громадян керівникам дозволяє уникатибезладдя ціною можливої тиранії, то вірність громадян закону дозволяєуникати тиранії ціною можливого безладдя. Що, скажімо, буде, якщораптом велика кількість німців-радикалів дійдуть висновку, що чиннийзаконний режим є взагалі неконституційним?
Хто ж боїться "верховенства закону"? Відповідь буде така: всі ми. Аджеця внутрішньо суперечлива ідея може призвести і до не стриманого нічимзосередження влади в одних руках, і до не стриманої нічимдецентралізації влади -- отже, і те, й те приховує в собі жахливізагрози.
Істотною причиною того, що верховенство закону має тенденцію довиродження у тиранію або безлад, є невизначений характер тлумачення, що веде до можливих помилок тлумачів або до спокусикорисливого тлумачення. Якщо існує тільки один найвищий тлумач, то цяневизначеність тлумачення робить можливим деспотію; якщо ж існуєбагато тлумачів, тоді може виникнути безладдя. З другого боку, якбитлумачення було абсолютно безпомилковим, то не виникало б зазначенихзагроз, незалежно від того, чи багатьом, чи одному надано право робитиостаточне тлумачення.
Але можна із упевненістю сказати, що мало хто із нас вважає, що святий дух веде суддів та іншихсвітських тлумачів закону до правильного результату. І справді, ніхто ніколи не стверджував, що всі громадяни обов'язковоправильно розуміють якийсь закон країни. Але, хоч як дивно, претензіїна непогрішність або на щось дуже подібне до цього часто здавалисядосить обґрунтованими щодо тлумачень, які роблять вищі суди.
Наприклад, стверджується, що коли пленум Верховного Суду СРСР робив"юридично зобов'язуючі тлумачення", він і не додавав нічого до змістузакону, і не вилучав нічого з закону, а лише роз'яснював справжніййого сенс, який і так уже був би зрозумілий для уважного читача.З огляду на зростання у наші часи скепсису щодо об'єктивності процесутлумачення, сумніви щодо спроможності вищого суду правильнозастосовувати закон, здається, зростають. Оскільки віра управознавство меншає, то зникає єдиний світський аналог папськоїнепогрішності. Надання суду права юридично зобов'язуючоготлумачення закону -- це спосіб забезпечення лише порядку, а незаконності.
Отже, надання суду права юридичнозобов'язуючого тлумачення і відповідного забезпечення виконання законуне може бути виправдано посиланням на припущення, що суд нібито будемайже безгрішним або ж виводитиме свої ухвали з юридичних текстівякимось об'єктивним науковим способом. І процес тлумачення, і сенсконституції стали сьогодні такими заполітизованими, щосудова влада несе в собі загрозу тиранії.
Висновки
"Розподіл влад або повноважень" -- найбільш доречний термін для визначеннятого, що можна протиставити домінуваннювищого суду, яке засновано на принципі верховенства права. Якщо суд буде позбавлений права переглядати тлумаченняпевних інших державних інституцій або якщо сфера його права переглядубуде обмежена, тоді буде усунуто зосередження права тлумачення навершині піраміди. Замість одного інтерпретатора, який має правоостаточного тлумачення, з'явиться кілька таких інтерпретаторів, щоістотно унеможливить нав'язування одним суб'єктом упереджених танепереконливих юридичних тлумачень всім іншим. Існує кілька способів, які можна опрацювати і які вже були опрацьовані з цією метою.
"Стримування та противаги" -- так доцільно позначити спосібзменшення надмірної концентрації права на тлумачення. Навіть якщонайвищий чи конституційний суд успішно використовує право переглядутлумачень всіх інших інтерпретаторів закону, його власні тлумачення неповинні сприйматися тими іншими як юридично зобов'язуючі, тобтоостаточні. Розподіл повноважень послаблює суд, обмежуючи його правоперегляду; стримування та противаги дозволяють досягти того ж такирезультату через розширення кола суб'єктів права перегляду і роблятьйого взаємним. Суд може переглядати рішення та тлумачення інших, але йті також можуть переглядати рішення та тлумачення першого.Збільшення кількості суб'єктів, які можуть відмовитися підкорятисянеправильному тлумаченню, зменшує ймовірність перекрученнязакону.
Таким чином, небезпека зробити неправильний вибір між верховенством права і верховенством закону полягає у тому де цей вибір буде закріплено, який авторитет буде мати цей документ і хто буде мати право його тлумачити.
Список використаних джерел
1. Стіт Р. "Верховенство закону чи верховенство суддів: на
захист правового плюралізму".-"Політична думка" No.3, 1997
2.Мур Д.Н. Верховенство права: обзор// Верховенство права. М.-Л., 1992.
3. Головатий С. „Верховенство права” у розумінні українських вчених//Українське право: 2002, число 1.
4. Головатий С. Концептуальні витоки ідеї „верховенства права” у філософській спадщині//Українське право: 2003, число 1.
5. Головатий С. „Верховенство закону” versus „верховенство права”: філологічна помилка, професійна недбалість чи науковий догматизм?//Вісник Академії правових наук України: 2003, № 2-3.
Содержание.
Вступление
Основные принципы "Верховенства Права
Правительство народа, управляемое народом, существующее для народа
Разделение властей и принципы взаимодействия между ними
Представительная демократия
Ограниченное правительство и федерализм
Судебная система
Заключение
Список литературы
Вступление
"Конституция - основной закон государства", -именно так дано определение этого понятия в словарях . Конституция определяет строй государства, форму управления им, отношения между властью и гражданами этого государства.
А теперь перейдем к вышеобозначенной Конституции США. С целью выработки Конституции в 1787 году был созван Конгресс Представителей Штатов, который в течении 5 месяцев рассматривал предложенные проекты закона. Наибольшую поддержку получил проект, предложенный штатом Виргиния, автором которого был Джеймс Медиссон - он стал "отцом и философом американской Конституции".Через 7 месяцев проект был принят 9 -ю штатами и вступил в силу.