Однак уже через декілька років стало зрозумілим, що швидких перетворень в Україні не буде. В той самий час Україні як державі вже після прийняття Конституції прийшлось пройти через далеко не поодинокі різного роду порушення на парламентських, президентських та місцевих виборах, через "моральне жорнило" квітневого 2000 року референдуму, серію гучних політичних скандалів на кшталт "касетного", "кольчужного", "мукачівського" тощо. Крім того, дуже скоро виявився ряд труднощів, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням самої Конституції України, особливо в частині реалізації її окремих положень щодо конституційних прав та свобод громадян, далися взнаки її внутрішні суперечності як нормативно-правового акту найвищої юридичної сили. А сам Основний Закон держави, образно кажучи, виявився не зовсім готовим до ефективної "самооборони" від "настирливих" пропозицій внесення змін та доповнень до нього. Україна фактично опинилась в стані затяжної політичної кризи.
За таких умов природньо загострилась увага до Конституції держави, її соціальної та правової природи, функцій, місця та ролі в національній нормативно-правовій системі тощо. При цьому значний інтерес у суспільстві останнім часом викликає, насамперед з огляду на спроби проведення так званої "політичної реформи", питання сутності та змісту засад (принципів) конституційного ладу України, її основних характеристик, закріплених власне на конституційному рівні. Адже, уяснивши останнє, з одного боку, ми отримуємо свого роду "конституційний дороговказ" для держави на ближчу і дальшу перспективу; а з іншого (виходячи насамперед із змісту частини третьої статті 5 Конституції України, яка говорить про те, що "...право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами") - завжди можна звірити: "Чи тою "дорогою", чи в тому напрямку ведуть наші державні провідники Україну?" [8, c.201].
Категорія (поняття) "конституційні характеристики держави" є до певної міри новим явищем у конституційно-правовій науці, поява якої обумовлена насамперед процесом дальшого розвитку науки конституційного права, зокрема в частині розширення понятійного апарату інституту конституційного ладу сучасної держави.
Основні засади (принципи) конституційного ладу України найшли своє закріплення у Розділі І "Основні засади", а також частково у Преамбулі та у Розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України. Серед них принципово важливе значення мають наступні положення:
а) відновлена в серпні 1991 року, на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, Українська держава є продовженням багатовікової історії українського державотворення, результатом національно-визвольної боротьби українських патріотів декількох поколінь, гарантією гідного існування та майбутнього розвитку українського народу (частини третя, сьома та восьма Преамбули Конституції України);
б) в Україні носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є виключно український народ, що здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно українському народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну впаду (стаття 5 Конституції України);
в) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності Української держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, при цьому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком. Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними, вони гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження їхнього змісту та обсягу (статті 3 та 22 Конституції України);
г) в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються виключно на основі Конституції України і повинні їй відповідати (частини перша та друга статті 8 Конституції України);
д) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, при цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України, а місцеве самоврядування окремо визнається і гарантується в Україні (статті 6 та 7 Конституції України);
е) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу (частина перша статті 13 Конституції України). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України);
є) суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви (частини перша та друга статті 15, частина третя статті 35 Конституції України);
ж) Українська держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України (стаття 11 Конституції України);
з) територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (стаття 2 Конституції України). Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (частина третя статті 2, стаття 18 Конституції України).
Виходячи із вище наведених конституційних норм, а також концептуальних (доктринальних) положень та принципів Конституції України, маємо всі підстави говорити про те, що з формально-юридичного боку конституційними характеристиками України (тобто положеннями, які концептуально узагальнюють на більш вищому рівні основні засади конституційного ладу, розкривають зміст та сутність України як держави конституційної) є визначення її суверенною національною державою, державою унітарною, демократичною державою з республіканською формою правління, а також державою світською, соціальною та правовою (Категорія (поняття) "конституційні характеристики держави" є до певної міри новим явищем у конституційно-правовій науці, поява якої обумовлена насамперед процесом дальшого розвитку науки конституційного права, зокрема в частині розширення понятійного апарату інституту конституційного ладу сучасної держави.
Окремо слід зазначити, що значна частина з наведених конституційних характеристик України в тій чи іншій мірі найшла своє відображення в ряді праць вітчизняних вчених, в тому числі і монографічного характеру, які побачили світ після прийняття чинної Конституції України.
Більшість перерахованих конституційних характеристик України прямо зазначена у тексті Основного Закону держави - "суверенна, демократична, соціальна, правова держава" (стаття 1 Конституції України), "унітарна держава" (частина друга статті 2 Конституції України), "республіка" (частина перша статті 5 Конституції України). Фактична наявність інших конституційних характеристик прямо витікає із змісту безпосередніх конституційних положень - "національна держава" (частина третя Преамбули, частина перша статті 2, статі 10, 11, 12, частина друга статті 133 Конституції України) та "держава світська" (частина перша статті 15 та стаття 35 Конституції України). Відповідно ці та інші конституційні положення розкривають зміст та сутність визначених (закріплених) Основним Законом держави конституційних характеристик України.
Так, Україну, як суверенну державу (тобто державу, яка самостійно і незалежно від влади інших держав здійснює функції на своїй території та за її межами, виступає самостійною у міжнародних відносинах, характеризує наступне: територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (стаття 2 Конституції України); державна система оборони України, захисту її суверенітету і територіальної цілісності, недопустимість розташування на території України іноземних військових баз (стаття 17 Конституції України), наявність в Україні інституту єдиного громадянства (стаття 4 Конституції України), а також є ціла низька положень щодо повноважень органів державної влади, встановлення і функціонування в Україні власної правової системи із верховенством Конституції України тощо. Як суверенна держава, Україна має також всі необхідні державні атрибути: державні символи (ст. 20 Конституції України), державну мову (ст. 10 Конституції України), власну національну грошову одиницю - гривню (ст. 99 Конституції України), столицю, офіційну назву тощо.
Положення статті 1 Конституції України також проголошує нашу державу демократичною. Як правило, демократичною називають державу, устрій і діяльність якої відповідає вільному вираженню волі народу, яка гарантує права і свободи народу, людини і громадянина. Звідси логічною є наявність в тексті Конституції України положення про те, що "...єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування" (частина друга ст. 5 Конституції України). Відповідно обидві відомі форми демократії якнайширше представлені в політико-правовій системі України. Інститут прямої демократії представлений насамперед виборами до органів державної влади і місцевого самоврядування, явищем референдумів, різного роду зборів громадян тощо. Представницька демократія - парламентом, представницькими органами на місцях, органами місцевого самоврядування та іншими виборними інституціями.