Вступ.. 3
Управління духовними процесами суспільства як необхідність сьогодення. 4
Основні засади та принципи проведення державними органами духовної політики. 6
Список використаних джерел. 10
Тому перед новою владою в Україні постали важливі завдання щодо подолання економічних, соціальних, правових, політичних, етнічних суперечностей. -Але вихідною ланкою усіх цих перетворень має стати духовне оздоровлення нації, оскільки тільки "високий рівень національної самосвідомості і відповідна соціальна і політична активність народу є єдиним справжнім гарантом вирішення всього комплексу назрілих у суспільстві проблем".
У зв'язку з цим актуальним на сьогодні є створення теоретичної управлінської моделі впливу на формування та розвиток духовних цінностей українського суспільства із чітким визначенням мети, завдань, принципів, напрямів діяльності та основних суб'єктів державного управління, які забезпечуватимуть втілення у суспільне життя цієї моделі.
Проблеми управлінського впливу на духовне життях об'єктом досліджень багатьох вітчизняних науковців. ажливою для розуміння проблем державної регуляції у сфері духовної культури є праця О.Гаєвської "Управління як соціальний феномен", у якій автор висвітлює основні аспекти управління духовним виробництвом. Для аналізу сучасного стану діяльності суб'єктів державної політики у сфері освіти, культури, засобів масової інформації, питань формування національної самосвідомості та проблем гуманітарної політики держави цікавими є праці В.Беха, Л.Губерського, В.Андрущенка, М.Михальченка, В.Кононенка, І.Надольного, В.Огнев'юка, П.Ситника, В,Скуратівського, В.Трощинського, С.Чукут,-та ін.
Метою роботи є висвітлення особливостей здійснення управлінської діяльності основними суб'єктами державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства.
Трансформаційні процеси останнього десятиріччя в Україні характеризуються серйозними прорахунками у здійсненні розбудови держави. Ігнорування органами державного управління духовної складової розвитку суспільства призвело до виникнення суперечностей не тільки в духовному житті, але й у соціально-економічному розвиткута політичній сфері, взаємовідносинах між етносами. Як зазнанає Шадольшш, оез досягнення певного рівня духовності важко сподіватися на прискорення процесів економічного реформування, а без сформованої україноцент-ристської свідомості з чітко визначеними параметрами духовної культури, мови традицій, історичної пам'яті, базових національних цінностей складно змінити атмосферу на всіх рівнях суспільного життя.
Управління у будь-якій сфері вимагає, насамперед, чіткого визначення його структурних складових. Інакше кажучи, при організації управлінського процесу, передусім, необхідно виокремити суб'єкти управлінського впливу, які забезпечу ватимуть його здійснення, та реалізацію поставлених завдань на певних етапах чи протягом усього процесу для досягнення поставленої мети. Здійснення управлінської діяльності у духовній сфері не є винятком, хоча й має свою специфіку. Ця специфіка полягає, у тому, шо при управлінні духовними процесами життя суспільства, управлінський вплив не є безпосередньо спрямований на об'єкт управління, а на створення умов для саморозвитку та самоорганізації духовного життя. Пряме втручання органів державної влади у духовні процеси було притаманне командно-адміністративній системі управління радянської доби. Відхід від директивних методів управління змінює роль суб'єктів державної політики у процесі організації духовного життя. Органам державного управління слід враховувати, що у процесах формування та розвитку духовних цінностей повинні функціонувати чинники саморегулювання[1]. Безпосереднє управління духовними процесами призводить до неприйняття суспільством насаджуваних ціннісних систем, тим самим не виправдовує використаних матеріальних та людських ресурсів, а також вносить у суспільну свідомість ціннісну дезорієнтацію. Оскільки суспільство є саморегульованою системою, роль органів державного управління у сфері формування та розвитку духовних цінностей полягає, насамперед, в усуненні негативних тенденцій та проявів у духовно-ціннісних процесах; матеріальній та фінансовій підтримці соціальних інститутів, які справляють вплив на духовне життя населення; координації та узгодженні діяльності різноманітних суб'єктів духовного життя для конструктивної взаємодії, спрямованої на розвиток та збагачення духовного потенціалу нації.
Управлінський вплив держави на духовну сферу життя суспільства відбувається через здійснення гуманітарної політики. Гуманітарна політика - це система принципів, цілей, механізмів, послідовних заходів, що мають на меті створення умов для соціально-гуманітарного розвитку суспільства, соціальної інтелектуально-духовної безпеки людини й суспільства, реалізацію її соціальних, духовних потреб, формування і збагачення творчого потенціалу особи, всебічну самореаліза-цію її сутнісних сил, соціодинаміку освіти, науки, культури тощо[2]. Основними складовими гуманітарної політики є державні освітня і наукова, культурна, мовна, інформаційна, етнонаціональна, релігійна політики, політика у сфері охорони здоров'я, туризму, фізичної культури та спорту.
Головним завданням гуманітарної політики у сфері розвитку духовного життя суспільства полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духовності й культури. цНадзвичайно важливе також створення умов для всебічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, власного духовного світобачення та світосприйняття[3].
У здійсненні управління процесом формування та розвитку духовних цінностей суспільства держава володіє високоефективними засобами постійного розвитку цієї сфери суспільного життя. Безпосередню управляють цими засобами представницькі та виконавчі державні органи.
Засади державної політики щодо розвитку духовності українського суспіль-I ства визначає Верховна Рада України, а забезпечує її проведення Кабінет Міністрів. Суб'єктами державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей українського суспільства є - органи державного управління, які справляють цілеспрямований організаційний вплив на забезпечення розвитку та функціонування освітньої, культурної та інформаційної сфер жига суспільства. У сучасній системі органів державної влади такими суб'єктами є: Міністерство освіти і науки, Міністерство у справах молоді та спорту, Міністерство культури та туризму, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення, Державний комітет теле бачення та радіомовлення. Завдання цих державних інституцій полягає в розробці та втіленні державних програм з урахуванням стратегічної важливості розвитку духовно-ціннісних орієнтацій у суспільстві. Реалізацію державної політики у цій сфері забезпечують на відповідних територіях Рада Міністрів АРК, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції.
Вплив на формування та розвиток духовних цінностей суспільства є поступовим і вимагає чіткої взаємодії та порозуміння між усіма його суб'єктами. Практична реалізація політики держави в сфері духовного виробництва полягає насамперед у тому, що вона забезпечує цілеспрямоване, скоординоване функціонування та розвиток усіх галузей цієї сфери, всіх її складових частин[4]. Взаємодія інститутів державного управління та органів місцевого самоврядування щодо розвитку духовного житія неможлива без єдиної державної стратегії, координації діяльності вищезгаданих державних інститутів.
Основні засади та принципи державної політики, визначені науково-обґрунтованими концепціями розвитку духовної сфери суспільства, втілюються у програмі діяльності Кабінету Міністрів України. Головними пріоритетами діяльності органів державної влади ця програма, зокрема, визначає людський розвиток і гідність, духовність і свободу, рівність і солідарність, розвиток громадянського суспільства та демократії, забезпечення єдності, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди, взаємної поваги і толерантності, справедливості і добра
У реалізації державної політики щодо формування та розвитку духовних цінностей суспільства органи державного управління використовують різні засоби, методи та підходи. Виходячи з цієї різноманітності, ми виділяємо три моделі управлінського впливу держави на духовні процеси суспільства. Для характеристики цих моделей пропонуємо розглянути їх у кількох аспектах, відповідно до основних напрямів здійснення гуманітарної політики у сфері духовного життя.
Перша модель - агресивна, для якої характерним є тотальний вплив держави на суспільну свідомість через освітні, культурні та інформаційні інститути. Основними ознаками такої моделі є:
• духовний розвиток суспільства базується на єдиних принципах, які складають основу державної ідеології;
• в освітній сфері простежується заідеологізованість навчальних програм та політизація виховного процесу;
• культура та мистецтво використовуються як пропагандистські засоби для впровадження в суспільну свідомість системи духовних цінностей;
• церква та релігійні організації використовуються як "транслятор" не тільки релігійних, але й ідеологічних догм та постулатів;
• держава повністю контролює діяльність засобів масової інформації і використовує їх як потужний інформаційний канал впровадження (або швидше насадження) системи духовних цінностей;