- брати участь у підготуванні та забезпеченні укладання передбачених чинним законодавством договорів з авторами щодо реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності та здійснювати контроль за їх виконанням;
- вживати заходів для запобігання порушенню майнових прав під час використання інтелектуальної власності, що належать вищому навчальному закладові, та запобігання порушенню ним аналогічних прав третіх осіб;
- брати участь у підготуванні, укладанні та контролі за виконанням трудових договорів з винахідниками щодо реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності, сприяти додержанню законності в реалізації немайнових і майнових прав авторів під час реалізації об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема й щодо виплати їм винагороди;
- розробляти локальні нормативні й методичні документи вищого навчального закладу, що регламентують питання створення, правової охорони і використання реалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності, фінансування такої діяльності, надходження й розподілу ліцензійних платежів і інших доходів від використання прав на об'єкти інтелектуальної власності, виплати винагород і інших форм заохочення працівникам — винахідникам і особам, які сприяли цій діяльності; забезпечувати прийняття та моніторинг виконання зазначених документів структурними підрозділами, працівниками, аспірантами й студентами вищого навчального закладу;
- щорічно готувати кошторис витрат на забезпечення діяльності вищого навчального закладу, пов'язаною з інтелектуальною власністю;
- надавати працівникам і особам, які навчаються у вищому навчальному закладі, консультативно-правову, інформаційну й адміністративну допомогу в реалізації особистих немайнових і майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що їм належать, і пільг, передбачених чинним законодавством та локальними нормативними актами вищого навчального закладу, зокрема й щодо прав працівників — винахідників на винагороду за використання прав на об'єкти права інтелектуальної власності, створених ними у зв'язку, з виконанням трудового договору чи доручення роботодавця;
- брати участь у міжнародному співробітництві у сфері інтелектуальної власності в рамках міжнародних програм, проектів і професійних асоціацій;
- проводити науково-дослідну та науково-методичну роботу в сфері інтелектуальної власності;
- здійснювати заходи з організації навчання та підвищення кваліфікації в сфері інтелектуальної власності та комерціалізації прав на об'єкти права інтелектуальної власності працівників вищого навчального закладу, зокрема брати участь у навчанні студентів і аспірантів стосовно цих питань;
- здійснювати звітність у сфері правової охорони та результатів комерційної реалізації інтелектуальної власності вищого навчального закладу;
- проводити аналіз стану наукової діяльності вищого навчального закладу та окремо його підрозділів у сфері інтелектуальної власності, готувати пропозиції щодо її вдосконалення тощо. Як бачимо, функції такого підрозділу визначені в майбутньому
часі, оскільки ці підрозділи тільки-но почали створюватися. Є багато проблем, які необхідно розв'язати на шляху створення та функціонування підрозділів: невизначений науковий статус персоналу, брак фінансування та нормативної бази, недостатній досвід роботи в ринкових умовах тощо.
З перших днів організації підрозділів комерціалізації виникла проблема навчання керівників таких підрозділів управляти інтелектуальною власністю. Багато керівників вже пройшли підготовку на базі навчально-науково-виробничого комплексу «Академія інтелектуальної власності».
Передбачається, що на першому етапі за підтримки Державної системи правової охорони інтелектуальної власності вищі навчальні заклади створять нормативно-правову базу з організаційного, правового й економічного забезпечення комерціалізації прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що розроблені у вищому навчальному закладі.
3. Проблема розподілу прав на об'єкти права інтелектуальної власності при управлінні правами на результати досліджень
Справедливий розподіл прав на об'єкти права інтелектуальної власності між суб'єктами права є однією з основних передумов, від виконання якої залежить успіх нової розробки. Принаймні є три основні суб'єкти, що мають стосунок до розробки: замовник, розробник і користувач. Ці елементи та зв'язки між ними утворюють систему.
Є три підсистеми: замовник — розробник ОШВ; розробник ОПІВ — користувач ОШВ; користувач ОПІВ — роботодавець. У кожного є власні інтереси стосовно ОПІВ. Як правило, це матеріальні інтереси. Тому мова йде про розподіл між ними матеріального права на ОПІВ.
Питання це не просте, як може здаватися на перший погляд. Нагадаймо, що за конституцією України «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності». На цій підставі дехто з винахідників, авторів, науковців вважають апріорі, що права на створений ними об'єкт права інтелектуальної власності належить саме їм.
Законом України «Про власність», який поки що діє, встановлено, що суб'єктами права інтелектуальної власності є громадяни, юридичні особи та держава. Тобто, окрім фізичних осіб, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути юридичні особи, наприклад, підприємство, де працює творець, стосовно якого воно є роботодавцем, а також держава.
Цивільним кодексом України визначено, що «суб'єктом права інтелектуальної власності є: творець, суб'єкти права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові права та майнові права інтелектуальної власності...» Як бачимо, цим важливим нормативним актом державу вилучено з кола суб'єктів права інтелектуальної власності, тобто вона не може володіти, користуватись і розпоряджатися правами інтелектуальної власності. Тим не менш, вона залишається суб'єктом цивільних правовідносин.
Поверховий огляд цих нормативних актів показує, що існують колізії щодо суб'єктів права інтелектуальної власності навіть на вищому законодавчо-нормативному рівні.
Побутує думка, що на стадії нової ідеї ще нічого ділити, позаяк Не відомо, чи буде вона реалізована взагалі, і саме тоді, коли її буде здійснено, й слід ділити права. Це типова помилка, тому що знайдеться небагато тих, хто захоче ділитися прибутком від реалізації ідеї з іншими. Коротко розгляньмо пари суб'єктів права інтелектуальної власності, що відображені на рис. 4.6.
Замовник — виконавець. Розгляньмо два варіанти: а) замовник — юридична особа; б) замовник — держава. У першому випадку роботодавець часто не визнає матеріального права виконавця на тій підставі, що виконавець за свою роботу отримує заробітну плату. І тому часто винахідники не отримують винагороди за створений винахід, викладачі — за розроблені підручники та навчальні посібники тощо. Для того, щоб унеможливити такі випадки, необхідно в контракті між роботодавцем і виконавцем визначити, що саме належить до обов'язків виконавця. Якщо створення об'єктів права інтелектуальної власності входить до його обов'язків, то матеріальне право на ці об'єкти належатиме роботодавцеві. На жаль, ще існує правовий нігілізм, тому розподілом прав нехтують і це призводить до втрат також для роботодавця. Типовий випадок — винахідник перейшов на роботу до конкурента роботодавця. Роботодавець вважає, що права належать йому, а винахідник — навпаки. Справа переходить до судового розгляду, й роботодавцеві дуже складно довести в суді, що за всіма ознаками винахід слід вважати службовим.
Розгляньмо випадок, коли замовник — держава. Це частий випадок, тому що держава фінансує державні наукові технічні про грами, цільові наукові програми, надає гранти тощо. Чи може вона розраховувати на частку прибутку, що його буде отримано від реалізації прав на об'єкт права інтелектуальної власності, створений за її кошти? На перший погляд так, тому що закон України «Про власність» визначає державу суб'єктом права інтелектуальної власності. На цій підставі Міністерство освіти і науки України в договори з виконавцями, які воно уклало для виконання державних науково-технічних програм, заклало норму, що права на об'єкти права інтелектуальної власності, які будуть створені в процесі виконання договору, належать Міністерству. З цим не можна погодитись, оскільки, по-перше, Цивільним кодексом України, що має верховенство перед законом, держава не визнається суб'єктом права інтелектуальної власності. По-друге, органи державної влади згідно із законодавством не мають права займатися комерційною діяльністю.
Не менш напруженими є правовідносини між виконавцем і користувачем. Тому розподіл прав між ними має бути чітко відрегульованим на якомога більш ранній стадії розроблення об'єкта права інтелектуальної власності.
Насамкінець відзначимо, що інноваційна ідея матиме шанси на успіх, якщо всі три суб'єкти — замовник, виконавець і користувач — будуть зацікавленими в кінцевому результаті — отриманні прибутку.
А зацікавлені вони будуть тоді, коли буде чітко визначено частку кожного з них, яку буде отримано від використання правIB. Для цього необхідно якомога раніше розподілити права на об'єкт права інтелектуальної власності, що створюється й використовується їхніми спільними зусиллями.