Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім’ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення). При цьому в усиновленого змінюється родинне середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення. На підставі рішення суду припиняється правовий зв’язок між усиновленим та його родичами за походженням і одночасно виникає такий зв’язок між усиновленим, усиновлювачем та його родичами за походженням. Такий причинний факт одночасно є правоприпиняючим і правоутворюючим.
Відповідно до ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду [2, 207].
Усиновлення дитини проводиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення Закону наголошує на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють. Суб’єктами відносин усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.
Прийняття усиновлювачем дитини в сім’ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога Закону поширюється на відносини:
а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;
б) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України;
в) усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні, громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні.
Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.
Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.
Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СК України) [3, 300].
Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі обмеження усиновлення за ознакою раси, національності, віросповідання.
Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його проведення: критерії віку між усиновителями і усиновленими; недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав.
б) особи, які можуть бути усиновлені;
Усиновленою може бути дитина. Це положення закріплено у ст. 208 СК України. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Такими можуть бути малолітні та неповнолітні особи. За змістом ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільш повно відповідає сутності відносин інституту усиновлення, інтересам дитини.
Чинне законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена (ст. 209 СК України).
Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.
Дитина, яку було покинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її залишення чи знайдення.
Разом з тим у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, Закон гарантує можливість усиновлення як малолітніх, неповнолітніх осіб (дітей), так і осіб, які досягли повноліття.
У державі ведеться облік дітей, які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені [4, 146].
Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов’язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.
Районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах рад, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження відомостей про неї зобов’язані подати відповідну інформацію до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, якщо не виявилося осіб, які бажали б усиновити дитину або взяти її під опіку чи піклування, протягом одного місяця від дня надходження інформації про дитину, яка може бути усиновлена, передають її до Центру з усиновлення дітей при спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади в галузі освіти.
На вимогу ст. 210 СК України рідні брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, суд зі згоди органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.
Особливість відносин усиновлення полягає в тому, що особа, яка усиновлюється (усиновлений), в більшості випадків є активним їх учасником. Відповідно до ст. 218 СК України дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення, а також має дати свою згоду на усиновлення. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає віку усиновлюваного.
Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення [5, 234].
Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає у сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
в) особи, які можуть бути усиновлювачами;
Усиновлювачами можуть бути як одинокі особи, так і ті, хто перебуває у шлюбі (подружжя).
Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки. Віддаючи належне важливості цього положення, законодавець встановлює чіткі вимоги щодо осіб, які можуть бути усиновлювачами (ст. 211 СК України), оскільки вони повинні забезпечити дитині належне сімейне виховання і всебічний гармонійний розвиток.
Перш за все, такі вимоги стосуються повноліття і дієздатності осіб. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа незалежно від статі. При цьому усиновлювач має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.
Усиновлювачами може бути подружжя. Одну і ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі.
Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. У випадку, коли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо ж такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини.
Якщо дитина має лише батька або матір, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка [6, 101].
За наявності кількох осіб, які виявили бажання усиновити одну й ту ж дитину, подружжя має переважне право на її усиновлення.
Відповідно до ст. 213 СК України таким правом наділений також громадянин України:
1) в сім’ї якого виховується дитина;
2) який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється;
3) який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами;
4) який є родичем дитини.
В окремих випадках усиновлення дітей - громадян України в нашій державі можуть здійснювати іноземці. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах (ст. 283 СК України).
Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває на обліку у Центрі з усиновлення дітей не менше як один рік. До спливу цього часу усиновлення може бути здійснене, якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено Законами України.