Смекни!
smekni.com

Участь прокурора в цивільному процесі (стр. 6 из 6)

Частиною 1 ст. 2 ГПК, у якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких віднесено позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч. 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зі змісту ч. 1 ст. 29 цього Кодексу вбачається, що прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Вказана норма кореспондується з нормою, закріпленою у ст. 107 ГПК, згідно з якою прокурор має право подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, означає орган, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що касаційне подання на прийняте у зазначеній справі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 8—12 грудня 2005 р. було внесено заступником прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі ДВС.

Відповідно до ст. 1 Закону від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" (у редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

За ст. 4 вказаного Закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, заступник прокурора Автономної Республіки Крим вказав на те, що рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 8—12 грудня 2005 р. суттєво порушило інтереси держави, перешкоджає виконанню органами державної виконавчої служби покладених на них державою завдань та функцій щодо своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішень, передбачених законом, а також надходженню коштів до бюджету. При цьому поза увагою суду залишилася та обставина, що на момент розгляду справи у провадженні ДВС перебувало зведене виконавче провадження за наказами господарського суду про стягнення на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 61,7 тис. грн, управління Пенсійного фонду України — 61 тис. 700 грн, Вишневецької сільської ради — 505 тис. 800 грн. Хоча при вирішенні спору про визнання права власності на описане майно зачіпаються інтереси вказаних осіб, суд не залучив їх до участі у справі.

Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 11117—11121 ГПК, касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: ухвалу Вищого господарського суду України від 20 липня 2006 р. скасувала і передала справу на розгляд до Вищого господарського суду України.


Висновок

Таким чином, розглянувши проблему участі прокурора в цивільному процесі, можна стверджувати, що в цілому вона законодавчо врегульована.

Щодо питання представництва прокурора як реалізація принципу публічності в цивільному процесі, було й залишається предметом дискусійного обговорення як правників радянської доби, так і сучасних.

Проте в Україні спеціальної літератури щодо представництва прокурора в цивільному судочинстві немає. Ця проблема до цього часу не була предметом ні дисертаційних, ні монографічних досліджень, хоча деякі його теоретичні та практичні аспекти розглядалися такими вченими, як К.Гусаров, М. Косюта, М. Мичко, М. Руденко, М. Якимчук та ін. Однак праці цих та інших авторів, що стосуються участі прокурора в цивільному процесі, були виконані в інших умовах - до становлення України як самостійної, незалежної держави з новим соціально-економічним устроєм і правовою системою, до прийняття Конституції України 1996 р. та численних концептуальних змін у законодавстві, яке регламентує цивільний процес. Ця прогалина існує й зараз, після проведення у 2001 р. так званої малої судової реформи. А в існуючих працях з об'єктивних причин не враховані ті кардинальні політичні, соціально-економічні та правові перетворення, що відбулися за цей час.

У складному і тривалому процесі формування в Україні правової держави у зв'язку з прийняттям нового ЦПК необхідно переосмислити результати опублікованих раніше праць із проблем діяльності прокурора в цивільному судочинстві, визначити зміни й новели, запроваджені у вітчизняне цивільно-процесуальне законодавство сьогодення, дати їм науково обґрунтований аналіз і відповідну правову оцінку.


Список використаних джерел

Нормативно-правові акти

1 Конституція України, 28.06.1996р. К. Юрінком,1996р.-с.79

2 Закон України "Про прокуратуру" вiд 05.11.1991 № 1789-XII http://zakon1.rada.gov.ua

3 Наказ Генерального прокурора України від 29.11.2006 № 6гн "Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина та держави та їх захисту при виконанні судових рішень

4 Цивільний процесуальний кодекс України від 2004р. http://zakon1.rada.gov.ua

Література

5 Аргунов В.Н. Участие прокурора в гражданском процессе. – М., 1991. – С. 91.

6 Дзера О., Отраднова О. Недійсність правочину (угоди) за новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 5-18.

7 Иск прокурора в гражданском судопроизводстве. Мет. пособие. – М., 1989.

8 Косюта М.В. Питання правового регулювання представницької функції прокуратури // Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. – Зб. наук. праць. – Х., 1998. – С. 189-194.

9 Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. Серія „Судова практика". – Харків: Харків юридичний, 2005. – С. 268-281.

10 Мичко М.І. Щодо взаємодії прокуратури з судовою владою // Право України. – 1999. – № 12. – С. 53-55.

11 Попова Ю.А. Совершенствование правового регулирования участия прокурора в гражданском процессе / Научная инф. По вопросам борьбы с преступностью. – М., 1990. – № 135. – С. 90-94.

12 Прокурорський нагляд в Україні: Підручник для студ./ І.Є.Марочкін., П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой.-Х.: ТОВ "Одісей".-2006.-240с

13 Тимченко Г.П. Проблеми форм захисту цивільних прав та інтересів, що охороняються законом // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 211-214.

14 Хавін О. Концептуальне бачення форм реалізації представницької функції прокуратури в суді // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 60-62.

15 Штефан М.Й. Проблеми теорії і практики правового регулювання цивільних правовідносин // Проблеми методології сучасного правознавства. – К., 1996. – С. 113.