Суб’єктний склад ООЗП визначає ч.1 ст.45 ЦПК: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Якщо відносно участі омбудсмена та прокурора у справі, ЦПК дає конкретну вказівку на ці органи, то стосовно інших ООЗП використовується узагальнення у множині: "органи", "особи". При цьому застосоване бланкетне посилання "у випадках, встановлених законом". Це означає, що участь конкретних, а не будь-яких державних, муніципальних органів, фізичних/юридичних осіб має бути урегульована у інших законах чи підзаконних актах. Серед державних органів, що виступають у процесі у якості ООЗП, можна назвати органи опіки та піклування, державні податкові інспекції, фінансові органи місцевої державної адміністрації, органи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет України з нагляду за охороною праці тощо. Місцеве самоврядування представляють, зокрема, такі органи як: бюро технічної інвентаризації, житлово-комунальні організації, відділи захисту прав споживачів при органах місцевого самоврядування. Серед юридичних осіб, що мають право захищати права і законні інтереси інших осіб у цивільних справах, можна відзначити профспілки та громадські організації. Їх повноваження встановлюють галузеві нормативно-правові акти, такі як, наприклад, Кодекс законів про працю, закони "Про об’єднання громадян".
Нормативні підстави участі таких органів та осіб у справі, розглядаються у наступному розділі курсової роботи.
Аналізуючи підстави і форми участі ООЗП у судовому процесі першої інстанції, слід сказати на взаємозв’язок цих двох категорій. Очевидно, що процесуальні форми, у яких певні органи і особи беруть участь у справі, визначаються нормативними підставами - певними вказівками у нормативно-правових актах. Таким чином, ці категорії є нерозривно пов’язаними між собою, тому мають розглядатися у єдиному контексті.
Із аналізу правовідносин, що виникають за участі ООЗП у цивільному процесі, можна зробити висновок про наявність принаймні двох різновидів підстав для того, щоб ці органи або особи захищали інших. По-перше, це процесуально-правові підстави, викладені у нормах цивільно-процесуального права, що передбачають участь певних категорій органів та осіб у визначеному колі цивільних справ. Зокрема, така процесуально-правова підстава участі ООЗП міститься у ст.45 ЦПК. Наприклад, умови участі прокурора встановлює ч.2 ст.37-1 закону "Про прокуратуру": "Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою". Як видно із норм цієї статті, для того щоб прокурор мав повноваження вести захист, необхідні певні фактичні (матеріальні) підстави: фізичний чи матеріальний стан, похилий вік особи, що унеможливлюють ефективний захист власними силами. Вбачається, що без наявності таких матеріальних підстав, прокурор не повинен брати участь у справі. Водночас, прокурор не зобов’язаний спиратися на конкретні юридичні факти (конкретний вік або конкретний рівень доходів підзахисного) як підстави для участі у справі, що видно із ч.5 ст.37-1 вищевказаного закону: "Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом". Формально-визначені юридичні правовідносини опіки або піклування є матеріальною підставою для участі у справі органів опіки і піклування, що випливає, зокрема, із ст.55 ЦК, 19, 240, 243 СК.
Підстави повноважень органів та осіб щодо захисту прав та інтересів інших, які містяться у процесуально-правових та інших нормах права, розкривають форми участі ООЗП у цивільних справах.
Базові правові норми, що визначають форми участі ООЗП у цивільній справі, містяться у ст.45 ЦПК. Із них випливає, що існує 3 форми участі зазначених органів та осіб:
1) звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і участь у цих справах (ч.1);
2) представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2);
3) участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень (ч.3).
Якщо участь у справі у першій формі (подання заяв) можлива для усіх ООЗП, то інші дві форми передбачають винятковий суб’єктний склад. У формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу, може брати участь у справі лише прокурор. Бути залученими або брати участь у справ і за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень можуть лише органи державної влади і органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.26 ЦПК, ООЗП належать до осіб, які беруть участь у справі, і можуть брати участь у всіх видах цивільного судочинства (позовному, наказному, окремому). Однак внаслідок специфіки окремого провадження форми участі у них цих органів та осіб мають певні особливості:
1) якщо ці органи та особи звертаються до суду із заявою в порядку окремого провадження, вони стаються заявниками;
2) у всіх інших випадках у цьому виді судочинства такі органи і особи беруть участь як заінтересовані особи [0, 112].
При зверненні до суду, ООЗП мають дотримуватися загальних вимог цивільного процесуального закону, зокрема, щодо підсудності (ст.108-114 ЦПК), форми і змісту позовної заяви (заяви), порядку її подання (ст.119, 120 ЦПК) тощо.
У літературі вказується на те, що процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства порушення цивільної справи в суді чи вступ у вже започаткований іншими особами цивільний процес [0, 82]. Друга форма участі (вступ у справу для представництва інтересів інших осіб) є прерогативою лише прокурора порівняно із іншими ООЗП. Представництво прокурором, незважаючи на тотожність термінології, відмінне від процесуального представництва, встановленого ст.38-44 ЦПК. Основна відмінність - прокурор діє на власний розсуд, незалежно від особи, інтереси якої він представляє. Прокурор не заміщає у справі особу, яку захищає (на відміну від законного представника).
Нормативними підставами для таких дій прокурора є ціла низка норм права, що містяться у таких актах як: Конституція України (ст.121), закон "Про прокуратуру" (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо. Формами представництва прокурором інтересів інших осіб, відповідно до ст.36-1 закону "Про прокуратуру" є:
1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
2) участь у розгляді судами справ;
3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
Слід зробити зауваження відносно кола осіб, на захист яких може виступати прокурор у цивільній справі. Судова колегія в цивільних справах ВСУ в Ухвалі від 21.05.1997 р. роз’яснила, що прокурор не має повноважень звертатися до суду за захистом прав і законних інтересів юридичних осіб, створених громадянами. Прокуратура має право тільки у визначених законом випадках звертатися до суду за захистом прав громадян, а також законних інтересів держави, її органів, державних підприємств й організацій.