У третій формі - для подання висновків, можуть брати участі у справі державні органи та органи місцевого самоврядування. На думку деяких авторів, органи державної влади та місцевого самоврядування за цієї форми участі у справі нагадують експертів, але вони наділені юридичною заінтересованістю і дають висновок не тільки за фактичними обставинами, а й по суті справи. На відміну від експерта, органи державної влади та місцевого самоврядування вирішують також і правові питання [0, 72]. Як вказується у ч.3 ст.45 ЦПК, участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне. В даному випадку використаний банкетний тип диспозиції правової норми: "випадках, встановлених законом". Зокрема, у ЦПК, прямо вказується на необхідність висновку таких органів у деяких видах справ окремого провадження. Наприклад, орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини (ч.2 ст.253 ЦПК). При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч.4-5 ст. 19 СК).
Отже, участь ООЗП у цивільних справах можлива у трьох формах, нормативне підґрунтя для яких міститься у нормах не лише цивільно-процесуального, а й інших галузей права.
Розглядаючи це питання, необхідно, перш за все дати загальнотеоретичне визначення поняття "процесуальне положення". Вбачається, що ця категорія може бути синонімом понять "статус", "становище" тощо. Власне, статус (лат. - status) означає стан справ, становище [12, 471]. Загалом, можна зробити висновок, що процесуальне положення - це певне становище учасників процесу, закріплене у об’єктивному праві (зокрема, у нормативно-правових актах), що виявляється у суб’єктивних процесуальних правах, свободах і обов’язках. В даному випадку, учасниками цивільного процесу є органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб, а змістом їх процесуального становища є встановлені законом процесуальні права і обов’язки.
Базовим законодавчим підґрунтям прав та обов’язків ООЗП є ст.46 ЦПК, відповідно до якої, органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.
Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.
Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Із аналізу ст.46 ЦПК випливає, що:
1) об’єм процесуальних прав і обов’язків ООЗП переважно співпадає із об’ємом осіб, в інтересах яких вони діють;
2) ООЗП не мають права укладати мирову угоду;
3) прокурор має право знайомитися з матеріалами справи, навіть якщо він не брав участь у розгляді справи у першій інстанції;
4) органи державної влади та органи місцевого самоврядування також мають право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.
Відповідно до п.10 ст.13 закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.
При цьому Уповноваженому надаються додаткові права, пов’язані з його участю в судових справах:
на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій, включаючи справи, які знаходяться в судах;
бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим (п.5,9 ст.13 вищевказаного закону).
Прокурор є особливим учасником цивільного судового процесу, його можна виокремити серед інших ООЗП, зважаючи на особливо широкі повноваження у справі, надані йому законодавством. Перелік актів, що регулюють участь прокурора у цивільних справах досить широкий: Конституція України (ст.121), закон "Про прокуратуру" (ст. 19, ст.36-1), ЦПК (ст.45-46), СК (42, 165, 170, 240), накази Генерального прокурора України тощо.
Постанова Пленуму ВСУ "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" (п.10) вказує на те, що згідно зі статтею 121 Конституції України, частиною другою статті 45 ЦПК і статтями 35, 361-1, 56 Закону України "Про прокуратуру" прокурором, який може шляхом пред'явлення позову в суді першої інстанції або на будь-якій стадії цивільного процесу здійснювати представництво громадян у випадках, передбачених законом, і представництво держави, підстави якого обґрунтовує сам, є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори та прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції. Повноваження такого прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.
Окрім того, відповідно до ч.4 ст.46 ЦПК,
4. прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.
Слід відзначити, що лише прокурор може брати участь у справі у формі представництва інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст.45 ЦПК). На думку деяких вчених, термін "представництво" використано не дуже вдало, оскільки прокурор не стає процесуальним представником і діє від свого імені [0, 116]. Шановні викладачі, або ті хто перевіряє цю роботу; я вимушений був вставити це речення, щоб уберегти студентів від бездумного копіювання моєї роботи із Інтернету; з повагою, автор. Прокурор є самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин - учасником розгляду цивільних справ. Він не є представником жодної з сторін цивільного процесу, діє самостійно, без повноважень сторони на підставі закону та керуючись тільки законом [0, 81].
Повноваження прокурора щодо участі у цивільних справах з метою захисту прав інших осіб встановлюються у гл.3 "Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді" розділу ІІІ закону "Про прокуратуру". Зокрема, відповідно до ст.35 цього закону, прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України. Окрім цього, ст.37 вищевказаного закону встановлює, що право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.
Участь органів держави, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в справах, пов’язаних із відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється [0, 143]. Тому повноваження таких органів розкриваються, переважно, у галузевому законодавстві.