Важливо відмітити, що анархістська теорія ніколи не була монолітною в контексті "ідеалу" майбутніх суспільних перетворень. Спектр практичної діяльності анархістів коливався від мирних, пропагандистських методів боротьби та принципу "непротивления злу насилием" – християнській анархізм, до тактики змови та "безмотивного" терору, який проводили анархо-комуністи. Серед різновекторних напрямів анархізму слід виділити три самостійні ідеологічні напрями: анархо-комунізм, анархо-синдикалізм, анархо-індивідуалізм. Кожен з цих напрямів мав низку течій, що диференціювалися залежно від ідеологічної мети, форм та методів боротьби у досягненні бездержавного ідеалу [38,с.200]. Консолідуючим фактором, що об'єднував майже всіх анархістів, є заперечення державної форми організації суспільства (антиетатизм) та відмова від використання державних органів влади (акратія) [12,с.25].Анархістська теорія та практика еволюціонували в ході революційної трансформації держави та суспільства. Анархісти у повній мірі прагнули реалізувати власну ідеологічну доктрину, але спроби утворити монолітний анархістський блок та об'єднати ідеологічно розрізнені сили були провальними. Про це свідчать результати об'єднавчих з'їздів 1917 р., 1918 р..У теорії анархізму необхідно виділити основні магістральні напрями, які диференціювали теорію анархізму та власне визначали практичні методи боротьби:
- Прагнення до повної свободи дій особистості у консервативному, державному суспільстві (бунтарська течія у народництві),