МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ "КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"
ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ТА МАРКЕТИНГУ КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему:
Аналіз міжнародних економічних відносин
України, Польщі, Австрії та Японії
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ1 ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІК ПОЛЬЩІ, АВСТРІЇ, ЯПОНІЇ ТА ЇХ ПОЛІТИЧНИЙ РІВЕНЬ ВЗАЄМОВІДНОСИН З УКРАЇНОЮ
1.1Польща
1.1.1 Загальна інформація про Польщу, географічне положення,
населення та державний устрій Польщі
1.1.2 Економічна ситуація в Польщі
1.1.3 Загальна характеристика відносин Україна – Польща
1.2 Австрія
1.2.1 Загальна інформація про Австрію, географічне положення, населення та державний устрій Австрії
1.2.2 Економічна ситуація в Австрії
1.2.3 Загальна характеристика відносин Україна – Австрія
1.3 Японія
1.3.1 Загальна інформація про Японію, географічне положення, населення та державний устрій Японії
1.3.2 Економічна ситуація в Японії
1.3.3 Загальна характеристика відносин Україна – Японія
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ УКРАЇНОЮ, ПОЛЬЩЕЮ, АВСТРІЄЮ
ТА ЯПОНІЄЮ
2.1 Рівень міжнародної торгівлі між Україною та Польщею, Австрією і Японією
2.2 Рівень міжнародної міграції трудової сили між Україною та Польщею, Австрією і Японією
2.3 Міжнародні валютно-фінансові відносини між Україною та Польщею, Австрією і Японією
2.4 Міжнародне науково-технічне співробітництво та економічна інтеграція між Україною та Польщею, Австрією і Японією
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Основними показниками, які визначають економічну позицію країни в міжнародному співтоваристві, є наступні 4 категорії:
1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік.
2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.
3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.
4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).
1. Типологія країн світу за характером економічної системи. Національні моделі економік[1].
Серед сучасних моделей економічного розвитку, притаманних країнам з найбільш розвиненою ринковою економікою, виділяють такі:
- англосаксонську неоліберальну модель (США, Великобританія, Ірлан-дія, Нова Зеландія), яка характеризується повним пануванням в економіці при-ватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній, серйозним демонтажем ролі держави в економіці й мінімально необхідним втручанням її в господарські процеси. Економічний розрахунок повністю ґрун-тується на цінах вільного ринку і факторів виробництва. Соціальна безпека лю-дей досягається самоорганізацією учасників ринку;
- соціально-ринкову модель (континентальні країни Західної Європи, Ка-нада, Ізраїль), яка подібна до попередньої, однак допускає більшу частку дер-жавної власності в економіці. Визнаючи високі соціальні витрати як неминучу ціну суспільної злагоди, дана модель передбачає широке використання можли-востей і важелів держави для реалізації соціальної політики;
- східно-азіатську модель (Японія, Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань), яка характеризується незначною часткою державної власності в економіці, од-нак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. Інтервен-ціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних інтересів над міжнародними.
2. Рангування і класифікація країн за рівнем економічного розвитку.
Найбільш універсальними показниками, що характеризують економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і валовий національ-ний продукт (ВНП).
За обсягами ВВП виділяються з 1997 року 6 країн, сумарна частка яких у світовому виробництві валового продукту сягнула майже 2/3. До них належать США — 7830 млрд дол, або майже чверть ВВП світу, Японія — 4190 млрд. дол., Німеччина — 2090 млрд дол., Франція — 1390 млрд дол, Великобританія — 1290 млрд дол, Італія — 1145 млрд. дол. Крім цього, до першої десятки економічно найпотужніших держав входять Китай — 900 млрд. дол., Бразилія — 820 млрд. дол., Канада — 610 млрд. дол., Іспанія — 530 млрд. дол.
Водночас близькі за валовими показниками країни можуть мати надзви-чайно різний рівень економічного розвитку. Для характеристики останнього використовується насамперед показник середньодушового доходу за рік (ВВП на одного мешканця країни).
За середньодушовим показником ВВП країни світу поділяються на:
1) країни з високим рівнем доходів — понад 10 000 дол. на 1 мешканця (таких країн у другій половині 90-их років XX ст. було 53);
2) країни з рівнем доходів, вищим від середнього — від 3 000 до 10 000 дол. (майже 40 країн);
3) країни з рівнем доходів, нижчим від середнього — від 1000 до 3000 дол. (50 країн);
4) країни з низьким рівнем доходів — менше 1000 дол. на одного меш-канця (майже 70 країн).
Найвищі показники належали Люксембургу (45 000 дол.), Швейцарії (43 060 дол.) та Японії (38 160 дол.). Ця трійка країн тривалий час утримувала лі-дерство у світовому рейтингу. Натомість 45 країн мали надто низькі показники доходів на особу (менше ніж 500 дол.).
3. Типологія країн за стадією суспільного розвитку.
Про рівень економічного (і навіть ширше — суспільного) розвитку країни можна судити також за показником узагальненої галузевої структури її госпо-дарства. При цьому економіку країни представляють у вигляді трьох секторів: первинного, куди входять аграрні галузі (сільське і лісове господарство, ри-бальство), вторинного — індустріальні галузі (промисловість і будівництво) і третинного — сфера виробничих і невиробничих послуг (транспорт, торгівля, фінансово-кредитна діяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров’я, уп-равління тощо) і обчислюють частку кожного сектора в загальному обсязі ВВП. У результаті виділяють країни постіндустріальної, індустріальної та доіндуст-ріальної стадії розвитку людського суспільства.
Країни постіндустріальної стадії мають дуже високу частку третинного сектора (60–70%) і надзвичайно низьку первинного (1–4%). Для їхнього госпо-дарства характерним є різке скорочення споживання природних ресурсів, сиро-вини і матеріалів на одиницю ВВП, інформатизація, автоматизація і роботиза-ція галузей матеріального виробництва тощо. Сюди належать високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, Японія.
У ВВП індустріальних (індустріально-аграрних) країн підвищена частка вторинного сектора (35–50%), відносно висока первинного (5–20%). До них на-лежать деякі країни Західної Європи (Португалія, Греція, Ірландія), ПАР, сучас-ні постсоціалістичні та соціалістичні країни, нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки, нафтодобувні країни.
Країни доіндустріальної стадії розвитку (аграрні) характеризуються пере-важанням в економіці галузей первинного сектора (інколи до 50% і більше). Промисловість і невиробнича сфера відіграють підпорядковану роль і не визна-чають спеціалізації у міжнародному поділі праці. У багатьох країнах сучасна промисловість взагалі відсутня або лише зароджується. На доіндустріальній стадії перебувають чимало країн Африки, Азії, Центральної Америки, Океанії.
4. Найбільш загальна соціально-економічна типологія країн сучасного світу (за матеріалами ООН і міжнародних організацій).
Усю різноманітність країн світу об’єднують у кілька типів, які відрізня-ються між собою стійкими якісними ознаками.
Основними типами країн сучасного світу є:
1. Економічно розвинені країни. Це країни, які мають тривалу історію розвитку ринкової економіки, високі (рідше — середні) доходи на душу насе-лення, стійкі фінансові ринки, широку і різноманітну структуру економіки, включаючи сектор обслуговування, значні експортно-імпортні можливості то-що. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію суспільного розвит-ку.
До цієї групи країн належать: а) головні економічно розвинені країни («велика сімка» — США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Італія, Канада); б) «малі» економічно високорозвинені країни Західної Європи — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія, Швейцарія, Австрія; в) країни «переселенського типу» — Австралія, Нова Зе-ландія, ПАР (у минулому разом із Канадою розвивалися як «білі» домініони Великобританії), а також Ізраїль; г) західноєвропейські країни середнього еко-номічного розвитку — Греція, Португалія, Іспанія та Ірландія (дві останні досягли високих середньодушових показників ВВП); д) європейські «держави-карлики» (до даного типу країн їх можна відносити умовно).
2. Країни перехідного типу економіки (від централізовано планової до ринкової). Сюди відносять 28 постсоціалістичних країн — європейських, ко-лишнього СРСР та Монголію.
3. Країни, що розвиваються. Ця найчисельніша група країн (усього — по-над 130) об’єднує: по-перше, «молоді» держави, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, по-друге, більш давні незалежні держави (латиноамериканські, Китай, Туреччина, Іран, Таїланд, Ефіопія та ін.), які в ході історичного розвитку відстали від розвинених країн, перетворившись в аграр-но-сировинну периферію світового господарства.
Більшість країн, що розвиваються, залишаються винятково аграрними чи аграрно-індустріальними. Щоправда, у ряді країн даного типу в останні 2–3 де-сятиріччя відбулися суттєві позитивні зміни в економіці (індустріалізація, роз-виток сфери послуг, експортна орієнтація). З’явилися країни із середніми і ви-сокими душовими доходами. Серед них виділяються такі групи: а) нові індус-тріальні країни — латиноамериканські (Бразилія, Мексика, Аргентина) та азі-атські (чотири «далекосхідні дракони» — Південна Корея, Тайвань, Сянган і Сінгапур); б) нафтодобувні країни — Перської затоки, Лівія, Алжир, Бруней; в) малі острівні країни — Багами, Кіпр, Антигуа і Барбуда, Барбадос, Сейшельські острови.