Одна группа бульбівців знаходиться в районі Домбровиця-Сарни-Владимирець. Штаб в селі Тиклівка. Займають: Сальце, Лудинь, Лютінск, Берестьє, Орваніца, Соломіївка, Любіновичі, Речіца, Щепцевичі, Тикліївка, Рудня, Грані. Озброєння: 2 ручних пулемети, 3 рушниці, 8 гранат.
Друга група бульбівців розміщуються по хуторах і селах від Сарн до Рокитно. Штаб знаходиться в хуторі Закружьє, що в 3 км. пд-сх Томашгруда».
Тараса Бульбу активно критикували кола ОУН– СД), оскільки вважали, що переговори з ворогом лише послаблюють бойовий дух у повстанців.
У 1942 році провід «Поліської Січі» спробував налагодити контакти з польськими підпільними організаціями Волині з метою нормалізувати польсько – українські відносини у час війни. Посередником між УПА і польськими організаціями в Рівному виступив Броніслав Ходоровський. Однак переговори не відбулися.
На початку 1943 року «ПоліськаСіч» розпочала переговори з військовими відділами ОУН-СД. Під час переговорів група націоналістів – самостійників під проводом І. Мітинги, що 1941 році відкололася від ОУН-СД приєднались до «Поліської Січі». У травні 1943 року переговори було завершено. Військові відділи ОУН-СД об’єднались з «Поліською Січчю» в одну формацію – Українську Повстанську Армію. Оперативний штаб мав бути поширений за рахунок кооптації представників ОУН-СД.
Одразу ж після об’єднання в УПА почали відбуватись негативні процеси. ОУН-СД розгорнула партійну агітацію, почала запроваджувати інститути служби безпеки, що не передбачалось статусом «Поліської Січі». Тараса Бульбу було звинувачено в отаманщині та в некритичному самовихвалянні. Протистояння між ОУН-СД і«Поліською Січчю» досягло апогею в липні 1943 році. Тарас Бульба з групою однодумців оголосив свій вихід з УПА. Щоб уникнути суперечок за назву,«ПоліськуСіч» було перейменовано на Українську Національно-Революційну Армію. На базі УНРА була створена Українська національно-демократична партія. 18 серпня 1943 році загони УПА-СД на чолі з курінним Максом оточили штаб УНРА в районі Степане і заарештували багатьох старшин.
Після вступу наприкінці 1943 року радянських військ на Житомирщину Тарас Бульба розпочав переговори з німцями про передачу його загонам зброї та військового спорядження для ведення партизанської боротьби з більшовиками. У ході переговорів Тарас Бульба-Боровець був заарештований гестапо і ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Командування УНРА деякий час здійснював отаман Щербатюк-Зубатий. Окремі загони УНРА продовжували діяльність до 1945 року, поширюючи її частково на Галичину.
У контексті вивчення початково-підготовчого періоду історії УПА вимагає окремого розгляду питання про похідні групи ОУН, більшість членів, яких, що вцілілі після гітлерівських репресій, з утворенням УПА влилися до її лав. Створення Похідних груп розпочали обидві гілки ОУН – бандерівська і мельниківська. Похідні групи ОУНналічували від трьох до п’яти тисяч чоловік, сформували з’єднання «Північ», «Центр», «Південь», мали в своєму складі 7–12 особові оперативні групи.
Оперативна група «Північ» на чолі з Миколою Климишиним діяла в Києві і Київській області.
Оперативна група «Центр» на чолі з Миколою Лемиком діяла на Харківщині.
Оперативна група «Південь» на чолі з Зиновієм Матлою І М. Річкою діяли в Одесі і Криму.
Спеціальна оперативна група діяла в місті Львові з метою проголошення незалежності української держави.
На схід просувалис три групи ОУН. Перша група – Дубно, Житомир, Київ, Полтава, Харків вимарширувала з Холмщини у двох частинах: з з Грубешова на чолі з Ігорем Шумським та Євгеном Шульгою просувалась через південну Волинь на прикордонні з Галичиною, друга – Володави на чолі з Федором Полбовим за маршрутом, що вів через південну Волинь на прикордонні з Поліссм.
Друга група – Сампара Д. вів через Проскурів, Вінницю, Умань, Кіровоград, Дніпропетровськ, Донбас.
Третя – на чолі з Богданом Сірецьким пішла з Вінничини у напрямі Балти, Одеси, Миколаєва, де об’єдналась з прибулою з Румунії групою Ореста Масікевича, щоб просуватись вздовж узбережжя Чорного моря на Кубань.
Члени похідних груп одержували підроблені документи або перепустки служби пропаганди Вермахту. На осягнутому терені організували українську міліцію і місцеві управлінн, здійснювали широку агітацію, закликали українців займати посади та працювати для побудови самостійної України.
Похідні групи ОУН закріпились у Львові та Рівному, кадри ОУН захопили ключові позиції в Житомирі, Києві, Харкові.
17 вересня 1941 року штаб-квартира німецької групи армії«Південь» дала наказ арештувати і передати у розпордженн львівського СД усіх агентів Бандери діючих у похідних групах. Проте не всіх членів похідних груп було заарештовано, багато з-поміж них продовжували діяти засновуючи нелегальні ланки ОУН. Вони відіграли визначальну роль у формуванні національного підпілл і збройних відділів УПА.
Отже, передумовами для зародження УПА були:
* збройна боротьба «Поліської Січі» Бульби-Боровця проти німців;
* досвід боротьби Похідних груп ОУН;
* формування і значна активізація діяльності радянських партизан, підпільників в північних, лісових районах України;
* активна діяльність польського підпілля в Західних районах України;
* репресії ітерор проти населення збоку німецької адміністрації.
3.2 Боротьба УПА в умовах німецької окупації
З літа 1942 року почалося масове створення відділів самооборони в населених пунктах, котрі ліквідували німецьку жандармерію, поліцію та захищали мирне населення від карателів. У вересні 1942 року Провід ОУН прийняв рішення про організацію більш мобільних збройних відділів, розмірами сотень для допомоги місцевим сільським боївкам.
Наприкінці 1942 року поблизу Львова відбулася конференція військових референтів вищих Проводів ОУН, яка переглянула існуючі концепції і висловилась за доцільність творення партизанських регулярних структур під назвою Військові відділи ОУН-СД. Створено робочу групу у складі Василя Івахіва, Михайла Медвідя, Луки Павлишина для вироблення військових статутів та інструкцій.
Протягом жовтня 1942 року першу сотню УПА організував референт крайового проводу ОУН Сергій Качинський – Остап в Кивинському повіті на Берестейщині. У листопаді 1942 року другу сотню УПА організував поручник Іван Перегійник поблизу Луцька. У грудні 1942 року організували сотні УПА: хорунжий Ярема в районі Колки Степань, Ворон в Пустушитських лісах і Крук на Крем’янеччині, Тернопільщині. Усі сотні перейшли під безпосереднє командування поручника Василя Івахіва.
У вересні 1942 року боївка ОУН під командуванням Сергія Качинського – Остапа ліквідувала станцію жандармерів у селі Піддубці, район Луцька.
Німецькі спецслужби ще з літа 1942 року відзначали досі небачену активізацію українських національних груп, які поширили свій вплив з районів Кобрина, Брест-Литовська на центральні і південні райони Волині, північ Поділля. Лише протягом останнього тижня листопада 1942 року німці зафіксували 150 атак національних партизанів проти своїх військ і цивільних об’єктів, заготівлі зерна згідно з звітами окупантів в районі Сарн, Костополя, Пінська впала до 25–30% раніше запланованих.
7 лютого 1943 році сотня УПА під командуванням Довбешки-Коробки провела наступ на загін жандармерії у місті Володимерець. Містечко повністю визволено від окупанта, здобуто 20 одиниць вогнепальної зброї, 65 ковдр, амуніцію та інші речі. Втрати ворога: 7 вбитих включно з командиром жандармерії, інші розбіглися. Втрати УПА: 1 вбитий і 2 ранених.
Третя конференція ОУН-СД 17–21 лютого 1943 року схвалила прийнятий курс на збройну боротьбу з окупаційним режимом.
22 лютого 1943 року на лагер УПА біля Висоцька напала дві німецькі роти. Відділ УПА вступив в бій, після прибуття допомоги німцям чисельністю 350 осіб відділ відступив в ліс. Втрати німців: 20 вбитих. Втрати УПА: 2 вбитих включно з командиром Коробкою.
З лютого 1943 року розпочинаються широкомасштабні бойові дії на Поліссі з метою усунення німецької адміністрації і очищення широких терен повстанських республік. 10 березня сотня УПА провела успішний наступ на укріплені позиції німців в селі Оржеві, де знаходились також склади зброї. Втрати німців: 60 вбитих і ранених. Втрати УПА: 4 вбитих, командир Остап. Здобуто велику кількість зброї і військової амуніції, яку передано тиловим структурам УПА.
У середині березня 1943 року відділ розбив групу німецьких карателів біля містечка Деражня. 20 березня відділ УПА розгромив лагер полонених у Луцьку, заарештованих звільнив.
Протягом березня організовано багато постійно діючих станиць УПА по селах Луччини і Ковельщини
28 березня німці чисельністю 1500 осіб напали на сотню УПА, що квартирувала в місті Людвиполі. Розгорівся довготривалий, жорстокий бій. Підоспілі частини СС не змогли захопити укріплені позиції УПА і відступили до Костополя. Втрати німців: 58 вбитих і ранених, 5 знищених автомашин. Втрати УПА: 10 вбитих і ранених.
29 березня відділ УПА розбив табір полонених в Ковелі і тюрму. Визволено багато полонених. Під кінець березня на Кременеччині майже всі села опинились під контролем УПА, з 6 квітня німці оголосили надзвичайний стан.
За даними радянських партизанів найбільшого розмаху антинімецькі акції українських повстанців набули на початку квітня 1943 року в районах Мізоч, Острог, Кременець, Верба. Зокрема під час нападу на містечко Верба було вбито 120 німецьких солдатів, у боях за село Шимовку – 24, Острог – 32, Мізоч – 11. Радянські партизани відзначали, що у квітні 1943 року щодня з лісів Острозького, Шумського, Мізоцького районів на антигітлерівські акції виїжджало 60–70 возів з повстанцями.
Протягом березеня-квітеня 1943 року УПА в боях з німцями займає міста і містечка та звільняє полонених місцевих жителів з тюрем, а саме Володимирець, Степань,Топоровиці, Людвипіль, Деражне, Цумань. Захоплено багато зброї та військової амуніції. Також відділи УПА в більших містах Волині і Полісся розбили в’язниціі звільнили в’язнів: Кременець, Дубно, Ковель, Луцьк, Рівне, Ківерці. Захопили зброю і амуніцію.