Окупаційна тактика румунської вояччини своїми розпорядженнями і діями позбавляла населення краю будь-яких політичних прав і свобод, вдавалася до фізичного винищення державних службовців радянського періоду, комуністів та комсомольців, депутатів місцевих рад, учителів та завідуючих клубами. Глибокий кривавий слід в Північній Буковині і Хотинщині залишили політичні та етнічні чистки окупантів. Арешти і розстріли чинилися протягом усього окупаційного періоду.
Завершальний етап Другої світової війни (травень 1944 - вересень 1945 рр.) є важливим етап у житті населення Буковини – визволення його з-під німецько-румунської окупації, яка в гірських районах тривала до 25 вересня 1944 р., другу масову мобілізацію громадян Чернівецької області в Червону армію, яка захопила близько 100 тисяч осіб, фронтові шляхи мобілізованих, в яких дивізіях, корпусах та арміях і на яких фронтах вони воювали, де, в яких країнах, коли хто поліг і де похований.
Важливий і надзвичайно складний етап національно визвольної боротьби буковинців і бессарабців за створення Самостійної Соборної Української держави (ССУД) почався в березні-квітні 1944 р., коли в гірських і низинних районах області почали створюватися і діяти боївки УПА, які згодом перетворилися в Буковинську Українську Самооборонну Армію під керівництвом В.М. Шумки (“Лугового”) – учителя зі Стрілецького Кута. В цей час ОУН–УПА вели збройну боротьбу проти радянської влади та її військової, репресивної та партійно-радянсько-комсомольської опори.
До національно-визвольної боротьби було залучено близько 10 тисяч прямих учасників та їх симпатиків. Багато воїнів УПА полягло в цій боротьбі, багато з’явилося з покаянням, багато потрапило у виправно-трудові табори, де значна частина їх померла від голоду, холоду, хвороб та нелюдського знущання.
Свого апогею боротьба УПА досягла влітку 1945 р. Після цього вона пішла на спад, але ще тривала до весни 1952 р. Дисертант показав, що ідея, за яку боролися ОУН-УПА – створення Самостійної Соборної Української Держави, – була великою і святою. Боротьба ОУН-УПА мала справедливий характер, вона втілювала в собі прагнення всього українського народу жити у єдиній, незалежній державі, самостійно вирішувати свою долю, повністю реалізувати право українського народу на самовизначення.
Однак визвольні змагання ОУН - УПА в 1940–1952 рр., незважаючи на цю високу мету, зазнали поразки, в основі якої лежав ряд внутрішніх і зовнішніх причин.
Однією з них було те, що, незважаючи на декларативне проголошення опору на власні сили, лідери ОУН, особливо на першому етапі німецько-радянської війни, орієнтувалися не на власні сили, не на розгортання всенародної боротьби за незалежність, а на зовнішні, зокрема на Німеччину, з допомогою військової сили якої сподівалися відродити українську державність, хоча офіційна нацистська доктрина, котра пропагувала теорію меншвартості слов’ян, в тому числі й українців, і її реальне втілення в практику на окупованій території України ніяким чином не свідчили про бажання верхівки третього рейху йти назустріч прагненням національних сил у цій справі.
Діючи увесь час у підпіллі, ОУН не мала можливості створити широко розгалужений, добре підготовлений пропагандистський апарат, котрий би глибоко роз’яснив народу ідеї, за які боролася ОУН і її збройні формування, спонукав би його до об’єднання в боротьбі за ССУД. Адже незалежність виборюється тільки силами всього народу, який чітко усвідомив мету своєї боротьби.
ОУН-УПА Буковини найбільше страждала через відсутність добре підготовле-них, високоосвічених кадрів, які б ясно бачили перспективу, могли виробити правиль-ну стратегію і тактику боротьби, своїм авторитетом згуртувати навколо себе народ.
Не сприяли успішній діяльності ОУН-УПА розпорошеність національних сил, нескоординованість їх дій, розкол у самій ОУН, постійні конфлікти і суперечки між керівниками різних рівнів, амбіційність, вождизм, підозрілість і недовіра, фізичні розправи над інакомислячими.
Тактика індивідуального терору, яка переважала в діяльності Буковинської ОУН-УПА, була абсолютно безплідною. На місце одного убитого голови сільради чи колгоспу, міліціонера чи фінагента призначали іншого. А вбивства членів сімей активістів, представників національних меншостей, ні в чому не винних жінок, стариків і дітей відвертали від ОУН-УПА населення. Хоча члени боївок у такий спосіб мстилися за свої зруйновані родинні гнізда, за арештованих, висланих або розстріляних родичів, принцип “око за око, зуб за зуб”, який діяв у таких ситуаціях, не сприяв підвищенню авторитету ОУН-УПА, не збільшував числа їхніх прихильників, бо караючий меч помсти часто падав на голови безвинних.
Невелика чисельність УПА, відсутність необхідної зброї та вишколених військових кадрів, партизанські методи боротьби стали причиною того, що УПА як військовий організм мало впливала на хід і результат бойових дій і, безумовно, не мала ніяких шансів на воєнний успіх.
Причиною поразки ОУН-УПА була й відсутність міцного економічного грунту. Вони існували за рахунок добровільних натуральних та грошових внесків і примусових реквізицій, а у випадку з куренем “Лугового” – і німецької допомоги. А для широко розгорнутих успішних дій цього було замало.
УПА Буковини мала обмежений терен діяльності, в основному гірські й низинні буковинські райони, частково Хотинський та Новоселицький і зовсім не охоплювала своїми діями Кельменецький і Сокирянський р-ни, де не мала впливу та підтримки.
Військова могутність СРСР давала йому можливість організувати боротьбу з ОУН-УПА на повне їх знищення, що й робилося безкомпромісно і нещадно без будь-яких обмежень на всіх етапах цієї боротьби. В основу тактики каральних органів у бо-ротьбі з ОУН-УПА був покладений принцип – “мета виправдовує засоби”. Широко використовувалися масовий терор, брехлива пропаганда, арешти і суворе покарання членів ОУН, виселення їх сімей у віддалені райони СРСР, налагоджування мережі “сексотів”, шантаж, підкуп, зрада, провокації, облави і засідки, компрометація боївок УПА діями спецзагонів НКДБ, незаконні методи слідства, самосуди та фальсифіка-ція судових справ, показові страти. Використання велетенською державою потужного арсеналу засобів винищення проти боївок УПА призвело до їх повної ліквідації.
Боротьба ОУН-УПА з тоталітарною владою, незважаючи на її трагічний кінець, не була марною. Вона мала великий внутрішньодержавний і світовий резонанс. Вона засвідчувала, що народ України прагне власної державності, змушувала людей задумуватися над своєю долею, не давала заснути національній свідомості, будила в серцях і душах високі почуття національної честі й гідності. Незважаючи на жорстокі переслідування, стверджувала віру, що Україна вирветься з неволі і стане незалежною, суверенною державою. І ця віра як бачимо справдилася.