Вступ
19 липня 1941р. останні військові частини Червоної Армії залишили Вінницю, а до кінця місяця фашисти окупували територію області. Невдовзі Вінниччину було штучно розчленовано на дві великі територіально-адміністративні частини. Південні і південно - західні райони по лінії Могилів-Подільський - Жмеринка - Бершадь відійшли під протекторат Румунії до так званої „Трансністрії", а решта районів відійшли до „Рейхскомісаріату Україна" з включенням до Житомирського генерального округу(генералбецірка).У свою чергу генералбецірк був поділений на ряд адміністративних одиниць - генерал-комісаріати (області). Так, на карті Вінниччини виникли "області" Вінницька, Гайсинська, Іллінецька, Калинівська, Немирівська, Монастирищенська1.
Сусідство з „Вервольфом" для більшості невинних людей стало нестерпним. За ешелованими кільцями військової охорони - Бар, Немирів, Гайсин, усе підпорядкувалось інтересам та таємницям „Вервольфу". З Лубен сюди переїхала спеціальна група таємної польової поліції „Ост", яка підпорядковувалась Гансу Раттенхуберу - шефу охорони. Проводились масові „зачистки" ближніх територій. Передбачалось створення восьми окремих районів, заселених виключно німцями. Зокрема, такий переселенський район, що отримав назву „Хачевальд", було утворено у південній частині Житомирщини - на півночі Вінниччини. Інший аналогічний район „Ферстенштадт" німці розмістили північніше „Вервольфа" - неподалік Калинівки. Чистокровні німці мали поселитися в 60 населених пунктах „Хачевальда", семи „Ферстенштадта".
Всього на Вінниччині трагічної долі білоруської Хатині зазнали 16 населених пунктів. У зв'язку з наказом державного міністра Розенберга керівника міністерства у справах окупованих територій, а також державного сили ввівся лікарняний огляд українців у віці 21-23 роки з метою встановлення працездатності. Щоб відправити ешелоном до Німеччини. Незважаючи на те, що деякі з українців, не чинили опору, бо зрозуміли цей наказ, а він був перекладений на українську мову, все таки збір української молоді проходив дуже погано. З боку цивільного управлянні, саме з боку служб по набору робітників обласного управління, до українців, які не бажали з'явитись до місць збору, були вжиті примусові заходи. Страх українців поїхати до чужої країни і розлучитися із своїми рідними та Вітчизною був дуже великий. Ця обставина була використана комуністичним підпіллям та проводом ОУН - УПА. Ці дві ворожі німцям організації закликали населення взятися за зброю і перейти до них, але ні в якому разі не їхати до Німеччини.
Виходить так, що Гітлер і його канцелярія бачила у слов'янах лише сильних і витривалих рабів, яких правда згодом планували знищити. А усякого хто буде проти, чекає суворе покарання - концтабір. Немає в Україні жодної сім'ї, в якій війна не забрала б хоч одну близьку людину. Разом з тим на службу до німців пішла група радянських офіцерів, з яких була створена таємна організація, яку розмістили у школі с Коло - Михайлівка. В її завдання входив збір інформації про військову техніку Радянської Армії. З колишніх військовополонених було укомплектовано загін німецької польової жандармерії, який розквартирувався у будівлях Коло - Михайлівського лісництва.1
Для підвищення безпеки польової ставки Гітлера в Вінниці та навколишніх пунктах почали діяти близько десятка шкіл німецьких спецорганів. У Вороновиці наприклад, в будинку Можайського розмістився відділ Абверу на чолі з відомим розвідником Геленом. Повсюди була розгорнута активна боротьба по створенню розгалуженої агентної мережі, в тому числі й з місцевих жителів. Відомий, наприклад, факт завербування в якості агента одного з секретарів Вінницького райкому партії Ткаченка, який згодом „вивів" гестапівців на ряд підпільних груп, в тому числі і Бевза. До речі цей Гелен в майбутньому стане шефом західно-німецької розвідки. Ткаченко після війни був засуджений до розстрілу.
Під Вінницею Гітлер підписав дуже важливі директиви про подальший наступ на східному фронті. Директива № 44 від 21 липня 1942 р. орієнтувала війська, що воювали на крайній Півночі на захоплення Мурманської залізниці в районі Кандалакші. Цим ударом фашисти мали намір перерізати постачання радянських військ, що надходило від союзників через Баренцове море.
23 липня Гітлер підписав ще важливішу директиву № 45 - про оволодіння Чорноморським узбережжям Кавказу і Сталінградом та подальший наступ на Баку. Правда, це рішення викликало різку критику багатьох генералів. Тому дана проблема завжди цікавила різних дослідників. Чимало науковців по проблемі „Вервольфу" публікували невеликі статті у газетах і журналах, зокрема: Шафранський Є., Бранько Я., Пархомчук Т., Білей Н., та багато інших. А розбираючи проблему окупаційного режиму на території Вінниччини неможливо не згадати Гальчака С.Д. і його „Книгу скорботи України".
Саме по усім цим - вище викладеним фактам я вирішив більш детально з'ясувати події того часу. А саме, по-перше встановлення - „нового порядку" на Вінниччині і як це було пов'язано з об'єктом „Вервольф". По-друге дослідити місцеве цивільне управлянні і те яким було становище жителів окупованої території, по-третє з'ясувати, які загони і як діяли на даній території, який був їх внесок у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами. Намагатись з'ясувати, які з різноманітних газетних, журнальних і книжкових статей і оповідей є міфами, а які реальністю. На мою думку, ця проблема особливо актуальна в наш час.
Розділ І. Встановлення «нового порядку» і об'єкт «Вервольф» під Вінницею
Щоб зрозуміти суть нового порядку і особливості окупації на Вінниччині потрібно збагнути те, якою важливою була Вінниця ~ це невелике місто на німецьких військових картах. Тому що тут була одна з багатьох ставок Гітлера, але мало в якій з них він перебував таку значну кількість часу. Пояснення цьому є події, які тягнулись ще з 1938р. - Аншлюс Австрії, розчленування Чехословаччини. Київський і Білоруський військові округи зводяться в ранг особливих, стягуються 40 стрілецьких і кавалерійських дивізій, найпотужніший танковий кулак, 12 авіаційних бригад. Англійський дослідник цього періоду Леонард Меслі пише: "Протягом літа 1938р. росіяни будували аеродром під Вінницею. На початку вересня 20 бомбардувальників пролетіли над Румунією - „баком з німецьким пальним", до Чехословаччини. Тоді Гітлер вперше почув назву Вінниця і зрозумів майбутню користь з цього аеродрому для себе, а коли в липні 1941р. начальник німецького генштабу генерал - полковник Франц Гальдер запропонував направити першу танкову групу на Умань, щоб оточити якомога більше сили Червоної армії й створити умови для взяття Києва з заходу. То Гітлер зажадав щоб головні сили були направлені від Бердичева на Вінницю для збереження аеродрому. З цього випливає те що план - задум щодо „Вервольфу" був давно. Тому-що для німецьких спецслужб ще з 20-х років не було секретом, що саме тут, на тодішньому західному кордоні СРСР розташована потужна військово-повітряна база, яка органічно вписувалася в оборонний комплекс, іменований лінією Сталіна. Цілком очевидно, що при реконструкції цієї унікальної бази саме влітку 1938 р. проводилося не лише розширення злітних смуг і ангарів, був потрібен особливий командний центр.
А у радянських фортифікаторів, окрім московського метро, було на рахунку вже чимало багатокілометрових підземних споруд, у тому числі й у кам'янистих товщах.1
Для підвищення безпеки „вовчого лігва" у Вінниці та в навколишніх населених пунктах одне по одній почали діяти близько десятка шкіл німецьких спецорганів. У Вороновиці, наприклад, в будинку Можайського розмістився відділ Абверу (армійська розвідка) на чолі з відомим розвідником Геленом. Повсюди була розгорнута активна робота по створенню розгалуженої агентурної мережі, в тому числі й з місцевих жителів. Відомий, наприклад, факт завербування в якості агента одного із секретарів Вінницького райкому партії Ткаченка, який згодом „вивів" гестапівців на ряд підпільних груп, в т.ч. і Бевза2. Ясна річ, вони були знищені, хоча й самого зрадника наздогнала після війни справедлива кара -він був засуджений до розстрілу. Поки тривало будівництво ставки, у Вінниці й оточуючих її районах проводилась „зачистка" території і ретельна фільтрація населення. Одна по одній здійснювались єврейські облави. Починаючи з вересня 1941 року, у м. Вінниці було схоплено й розстріляно в П'ятничанському лісі близько 10 тисяч чоловік. Чергова облава 16 квітня 1942 року закінчилась кривавою бійнею, в якій поклали голови вже 15 тисяч подолян. Аналогічні розстріли здійснювались у Хмільницькому, Літинському та інших районах області. Так, шеф будівельної групи, кримінальний радник Шмідт в січні 1942 року доповів в центр, що в сусідньому з об'єктом селі Стрижавка проживає 227 євреїв. На його думку, вони становлять велику небезпеку для будівництва, тому підлягають знищенню і 10 січня цього ж року всі вони були розстріляні.
Трагічна доля спіткала майже дві тисячі психічно хворих, яких не встигли евакуювати з психоневрологічної лікарні №4 ім. Ющенка, згідно людиноненависницької програми Гітлера „Евтаназія" (позбавлення життя в разі невиліковного захворювання) нещасних поволі отруювали, морили голодом, і в кінці-кінців вбивали. Для забезпечення охоронних заходів навколо Вінниці було створено декілька концентраційних таборів, де також займались" фільтрацією" населення. Фашистам здались підозрілими й небезпечними для нормального функціонування ставки цілі села. Невдовзі вони були повністю відселені. Така доля спіткала села Майдан, Бобрик та Брусленів, розташовані у 20 км від Вінниці1. У рапорті на ім'я Раттенхубера Даннер детально описує, хто і в який спосіб виселяв ні в чому не винних людей з їх домівок. Завдання виконували СС - батарея Гофмана з Бердичева, дві роти солдат із авіації, одна рота з поліції',40 чоловік із штабу Геншеля і 6 чоловік з СД Вінниці. У зазначені села вирушили о 23 годині 23 жовтня 1941 року з Калинівки. О першій ночі розпочали евакуацію, о третій вже закінчили. Людям дозволили взяти тільки найнеобхідніші речі, які вони могли нести в руках. їх загнали на закриті вантажівки і вивезли в сторону Бердичева. Тим часом 15 виділених солдат нишпорили по хлівах і забирали худобу. Тих хто спробував чинити опір розстрілювали на місці, тому що їх вважали помічниками партизан. „Жорстокість проти населення необхідна при німецький окупації"" - підкреслювалось в згаданому вище рапорті. На ранок села були спустошені. Тепер вони підлягали заселенню переселенцями, зокрема „фольксдойчами" з інших областей.